Край Старого світу

Найзахідніша країна Європи, за якою – тільки Азорські острови та Мадейра, що належать Португалії, і безліч океанських хвиль до Америки....

8 Вересня 2019 Ступ'як Женя

Найзахідніша країна Європи, за якою – тільки Азорські острови та Мадейра, що належать Португалії, і безліч океанських хвиль до Америки. Звідси розпочинав перше кругосвітнє плавання Фернан Магеллан, саме тут починалася Реконкіста – відвоювання європейцями-християнами Піренейського півострова у мусульман-маврів. Ця земля на краю Старого світу надала прихисток від переслідувань лицарському орденові таємничих тамплієрів, а тепер приймає в себе мігрантів зі своїх колишніх азіатських та африканських колоній. А ще тут найдовше в Європі затрималася диктатура, яка базувалася на популярних у 1930-х роках ідеях національної єдності, близьких до фашизму.

Понад сорок років єдиною правлячою політичною силою в Португалії була заснована у 1930 році партія Національна єдність. Це була навіть не партія, бо всі вони були у той час заборонені як шкідливі для згуртування нації, а суспільна організація, довкола якої повинні були об’єднатися усі португальці. Її ідейним підґрунтям був так званий лузотропікалізм – світогляд, який базувався на переконанні в унікальних особливостях португальської нації, спричинених специфічним кліматом, географічним розташуванням та давньою історією Лузитанії – напівлегендарного краю, який став метафорично-поетичною назвою Португалії.

У 1933 році лідер Національної єдності, економіст Антоніу Салазар став прем’єр-міністром країни і завдяки змінам до конституції отримав фактично диктаторські повноваження. Авторитарний режим, запроваджений Салазаром, дослідники зараховують до фашистського типу. Його ідеологія опиралася на віру в те, що португальці – найкращі колонізатори серед усіх європейських народів.

Таку цивілізаційну місію Португальської імперії, яка в часи свого розквіту створила колонії на всіх відомих тоді континентах, свого часу описав бразилець Жілберто Фрейре. Він стверджував, що португальці за своїм менталітетом найвідкритіші до інших культур і генетично найкраще схильні до метисизації. Його погляди лягли у канву колонізаторської політики Салазара, який взяв її на озброєння у політичній риториці. Португальський диктатор вважав, що втрата заморських територій призведе до загибелі багаторасової та полікультурної трансконтинентальної Португальської держави.

Португальські колонії в цілому світі існували ще донедавна. Лише у 1961 році Ангола, Мозамбік та Гвінея позбулися колоніального статусу. А остаточно Португалія відмовилася від усіх своїх заморських володінь аж після Революції гвоздик 1974 року (така назва виникла через те, що, вітаючи військовий переворот, мешканки Лісабона, португальської столиці, встромляли квіти у дула рушниць). Тоді було повалено диктаторський режим, на чолі якого стояв наступник Салазара – прем’єр-міністр Марселу Каетану. До влади прийшли соціалісти. Португалію реформували під наглядом МВФ. Уряд, в якому переважали представники лівих політичних сил, обрав курс на входження до Євросоюзу і провів земельну реформу.

У 1986 році Португалія стала членом ЄЕС (згодом – ЄС), поступившись частиною суверенітету задля імпульсу в соціально-економічному розвитку. Двадцять років тому Португалія перейшла на євровалюту і відмовилася від своєї останньої колонії, передавши Макао Китайській Народній Республіці. Внаслідок фінансової кризи 2000-х років португальський уряд отримував дотації та кредити від МФВ і ЄС.

Португальські колонії в цілому світі існували ще донедавна. Лише у 1961 році Ангола, Мозамбік та Гвінея позбулися колоніального статусу. А остаточно Португалія відмовилася від усіх своїх заморських володінь аж після Революції гвоздик

«Португальці, на відміну від більш заможних сусідів-європейців, знають, як швидко можна опинитись за межею бідності, – розповідала «МІСТУ» галичанка Марія Яворницька. – Під час кризи 2007-2008 років багато людей втратили роботу й зі середнього класу миттєво скотилися до категорії малозабезпечених. А ті, хто не зміг платити кредит за квартиру, опинилися на вулиці. Ночували на автовокзалі, в аеропорту, там же і милися. Тоді багатьох дуже виручили благодійні їдальні та центри для ночівлі. Соціальні служби відразу брали під свою опіку сім’ї, які потрапили в скрутне становище, тож серед безхатьків у Португалії практично немає жінок та дітей».

Подібно до українців, португальці полюбляють обговорювати і лаяти уряд. Ніби втомившись від десятиліть недавньої диктатури, громадяни країни тепер з легкістю змінюють президентів, голосуючи за опонента, який критикує свого попередника. Чинний глава держави – 71-річний юрист Марселу де Соуза – переміг на виборах попри неоднозначний родинний бекграунд: його хресним батьком був останній диктатор Португалії Марселу Каетану, а рідний батько – міністром, який після Революції гвоздик втік у Бразилію.

Професор Марселу зумів привернути до себе прихильність електорату тим, що свою передвиборчу кампанію повністю оплатив із власної кишені. У передвиборне турне він вирушив за кермом власного автомобіля, з канапками на задньому сидінні. Де Соуза часто гуляв вулицями Лісабона та інших міст, говорив із перехожими та з багатьма щиро обіймався, пояснюючи це тим, що «людям не вистачає любові». Під час інавгурації здивував тим, що запросив представників різних релігійних конфесій на екуменічну церемонію до мечеті Лісабона.

На загал португальці вважають, що всі політики – брехуни і корупціонери, податки надто обтяжливі, державний апарат роздутий, у чиновників завеликі зарплати. Зовсім як в Україні, з тією лише різницею, що за місцевими політиками все-таки стежить Великий брат в особі Євросоюзу. Критикуючи чинну владу, португальці, подібно до українців, полюбляють тужити за славними давніми часами. Предмет їхньої гордості – епоха мореплавства і колонізаторства.

«Найголовніше враження про Португалію – це її якась ментальна схожість з Україною. Щось невловиме, що дає тобі відчуття дому в тому далекому краї. Як ми носимося зі своєю козаччиною чи Київською Руссю, так і португальці, закочуючи очі до неба, згадують славні часи Енріке Мореплавця, Вашку да Гами чи Фернана Магеллана», – розповідав «МІСТУ» журналіст та мандрівник Олексій Шевченко, який нещодавно повернувся з паломницької подорожі на край Старого світу.

Про давню славу морської держави, яку Португалія зажила з XV століття, тепер нагадують два головні туристичні об’єкти. Найперше – це дільниця португальської столиці Белень (Belеm), де розташовані рожевий Беленський палац (резиденція президента Португалії) та вежа Торрі-ді-Белень, яка чимось нагадує Ластівчине гніздо в Ялті. На особливу увагу тут заслуговує Монастир жеронімітів (XV століття), в якому Васко да Гама молився перед тим, як відплив у пошуках Індії (до речі, тут його й поховали). У цьому монастирі, що належить до спадщини ЮНЕСКО, розташовані також унікальний Морський музей та Національний археологічний музей.

Навпроти монастиря – 52-метровий пам’ятник першовідкривачам, на якому можна побачити зображення піонерів великих географічних відкриттів, зокрема Генріха Мореплавця, Васко да Гами та Фернана Магеллана. Кулінарним символом дільниці Белень є славетне кафе «Pastelaria Belem», де з ранку до вечора стоїть черга за тістечками «Pastel de Belem», рецепт яких тримається в таємниці вже декілька століть. Щоденно тут продають кільканадцять тисяч таких тістечок, а рекорд становив 55 тисяч за день.

«Звідси почалася Доба великих географічних відкриттів. Але вона давно завершилася, скарби поділені, спеції з’їджено, на спадок лишилися тільки діти Анголи, Мозамбіка та Екваторіальної Гвінеї, яких щедра Європа приймає пачками на знак покути за часи колонізації, – ділився спогадами Олексій Шевченко. – Тепер це мила, тиха і надзвичайно спокійна європейська провінція. Загальний девіз – «не заморочуйся». Навіщо кудись поспішати чи гнатися за довгим євро? Все воно якось владнається саме собою, а оцей момент, коли ти можеш сісти за столик в кафе, накотити свого «Віньйо верде» і трошки помріяти – він безцінний! А роботу зроблять українці і ангольці – їх тут вдосталь.

А гроші? Захочуть європейці знову Експо провести – кинуть бабла, збудують сучасний виставковий квартал, протягнуть туди метро і намостять дороги. А потім знову гроші закінчаться. Так вони надумають Євро-2004 проводити в Португалії. І самі відремонтують усе, що не відремонтували до Експо. А ти сиди, попивай і покурюй, смійся з недолугих туристів і слухай своє фаду – класичну португальську пісню про старі часи, коли все було добре, дівчата були красивіші, а Португалія правила морями».

На загал португальці вважають, що всі політики – брехуни і корупціонери, податки надто обтяжливі, державний апарат роздутий, у чиновників завеликі зарплати

Друге місце в Португалії, з якого вабить у далекі мандри, – мис Рока, крайня західна точка Європу. Це височенні скелі, заввишки понад 100 метрів, під якими бушує Атлантичний океан. Угорі височіє маяк, який працює з XVIII століття, його сигнал з висоти 165 метрів над рівнем моря видно на десятки кілометрів. Поруч – пам’ятний знак, на якому викарбувано: «Тут закінчується земля і починається море». До відкриття Америки цей мис вважався краєм світу. Головне в цьому туристичному місці – не виходити за огорожу та взяти теплу накидку, на узбережжі дмуть неймовірні вітри.

«Якби мис Рока був частиною української території, тут, мабуть, височіли б паркани якихось відомчих санаторіїв чи резиденцій або ж стояли кількадесят алкомаркетів, чебуречних, мангалiв, літнiх кафе, фотографи вішали б на туристів удавів та тицькали в руки мавпочок і маленьких крокодильчиків, автобуси підвозили б натовпи «отдихающіх», а спітніла тітка-гід щось завчено волала б їм зірваним голосом. У португальців чи то комерційної жилки бракує, чи їхня романтична натура не допускає такої «індустрії розваг». Тут ідеальне місце для мрій та величних думок», – розповідала Марія Яворницька.

Зрештою, мис Рока – частина національного парку. Тут не можна ставити мангали, де заманеться, й розкидати пляшки: оштрафують на кілька зарплат. Або й більше – якщо раптом знищити заповідну квітку, кущик чи унікального метелика. Такі ж суворі правила діють і на пляжах південного містечка Тавіра, де узбережжя океану є частиною природного заповідника.

Ароматні трави, дрiбний бiлий пiсок, чиста вода, триста сонячних днiв на рiк, сезон iз квiтня по жовтень, температура 26-29 градусiв і солоний вітер з океану – iдеальнi умови для вiдпочинку. Тож сюди їдуть з усієї Європи. Найбільше ж – серфінгісти, які тільки в Португалії мають можливість зловити найвищі у світі хвилі на узбережжі океану.

Ще одне знакове місце для Португалії – Торгова площа (Praca do Comercio) у Лісабоні. Вона розташована на місці королівського палацу, зруйнованого катастрофічним землетрусом і цунамі 1755 року. Стихія тоді не тільки струсила із поверхні землі монументальні пам’ятки колоніальних часів, але й ознаменувала занепад могутності Португалії.

Поруч – площа Росіу (Praсa Rossio). У часи Середньовіччя тут стояв палац інквізиції, перед яким відбувалися аутодафе – оголошення вироків та показове спалення єретиків. Тепер на цій площі туристів частують славетним португальським вишневим лікером «Жінжіня» (ginjinha).

Легендарним місцем середньовічної Португалії є замок ордену лицарів-тамплієрів, розташований на околиці містечка Томар. Коли тамплієрів оголосили єретиками і переслідували в цілій Європі, португальський король Диниш Перший за заслуги під час Реконкісти надав їм прихисток у своїх володіннях. Рештки лицарів утворили орден Христа, штаб-квартирою якого став томарівський замок.

Під таким прикриттям тамплієри існували в Португалії ще довго і були, зокрема, одними з головних спонсорів Великих географічних відкриттів й інших дослідницьких експедицій. Орден остаточно припинив своє існування тільки на початку XX століття, передавши естафету таємних організацій масонам, які в португальському містечку Сінтрі облаштували спеціальну вежу та глибочезний колодязь з гвинтовими сходами для посвячення.

Ще від часів британсько-іспанського протистояння за панування на морі Португалія налагодила тісні стосунки із головним суперником своїх східних сусідів. Згодом співпраця з британцями призвела, зокрема, до популярності в Португалії футболу, який особливо розвинувся у колись найбільшій та найбагатшій португальській колонії – Бразилії.

Найголовніше враження про Португалію – це її якась ментальна схожість з Україною. Щось невловиме, що дає тобі відчуття дому в тому далекому краї

Натомість португальці навчили британців пити чай. Принцеса Катаріна Браганса, вийшовши заміж за короля Англії Карла ІІ Стюарта у 1662 році, запровадила традиційне чаювання (чай, спеції та тканини у той час були головним колоніальним товаром Португалії), яке  поширилося серед вельмож усієї Британії. Згодом чай до Європи почали возити голландці, а за ними чайну монополію захопила британська «Ост-Індійська компанія». Португальські мореплавці відійшли на другий план…

Однак традиційним напоєм у Португалії є аж ніяк не чай. Мадера і портвейн – перші назви, які спадають на думку при згадці про цю виноробну країну. Скуштувати різні види знаменитого портвейну можна в дегустаційних «точках», яких досить багато як у Порту, так і в Лісабоні. Найкраще ж, звичайно, навідатися у найдавніший виноробний регіон у Європі, який офіційно зареєстрований ще у 1756 році в долині річки Дору. Тільки виготовлені тут за регламентованою технологією вина мають право називатися портвейнами.

Не випадково португальці вважають своїм родоначальником легендарного виноградаря Луза, який був чи то сином, чи то просто супутником давньогрецького бога Вакха.

 

Довідка

Із 2002 року в країні повністю виведене із обігу португальське ескудо. Тепер грошова одиниця Португалії – євро. Окрім нього, ходовою валютою є долари США, якими можна розплачуватися у деяких приватних магазинах і на ринках. Обміняти валюту в Португалії можна в аеропортах (в аеропорту Лісабона – найвигідніший курс), в банках, готелях і обмінниках (cambios). Курси обміну всюди різні, в середньому ж комісія складає близько 0,5-1 %. Іноді при обміні валюти вимагають пред’явити паспорт. Банки в Португалії працюють з понеділка по п’ятницю, з 08.30 до 15.30 (деякі банки в Лісабоні відкриті до 18.00).

Банкомати (Multibanco) є в більшості великих супермаркетів і торгових центрів; вони забезпечені інструкціями англійською мовою. Розплачуватися кредитними картками (American Express, MasterCard і Visa) можна навіть у сільській місцевості.

У Португалії передбачена плата за використання автомобільних доріг. Оплаті також підлягає проїзд деякими мостами. Розмір тарифів залежить від типу транспортного засобу, які поділяються на чотири класи за двома критеріями: висота (більше чи менше 1,10 м) в районі першої осі та загальна кількість осей автомобіля.

З 2010 року проїзд деякими автомагістралями в Португалії можна оплатити тільки електронним способом. Такі дороги відзначені відповідним знаком. Раніше єдиним способом оплати був спеціальний пристрій Viaverde, що було не дуже зручно для іноземних водіїв. Тепер ці пристрої (транспондери) можна отримати в оренду на сервісних станціях уздовж доріг, позначених відповідним знаком. Вартість оренди пропорційна періоду його використання. Наприклад, оренда на один тиждень коштуватиме € 6. Крім того, стягується застава € 27.50 плюс депозит на оплату не менш як € 10 (для легкових автомобілів). При виїзді прилад необхідно здати – і тоді застава повертається. Докладніше ознайомитися зі способами оплати і подивитися карту платних автомагістралей можна на сайті https://autotraveler.ru/portugal.

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 27

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...