Маленька, красива та горда Словенська земля

Здобуття Словенією незалежності у 1991 році поклало початок розвалу комуністичної Югославії – маленької копії Радянського Союзу на Балканському півострові. Проголошений...

6 Жовтня 2019 Ступ'як Женя

Здобуття Словенією незалежності у 1991 році поклало початок розвалу комуністичної Югославії – маленької копії Радянського Союзу на Балканському півострові. Проголошений у грудні 1990 року суверенітет словенці відстояли зі зброєю в руках під час Десятиденної війни, з якої вийшли переможцями, захопивши у полон понад 4600 вояків Югославської народної армії.

Про цей славний епізод із недавньої історії молодої самостійної держави, яка виникла на Словенських землях із тисячолітнім минулим під владою різних імперій, цього року нагадала тутешня демократична партія (SDS), у своєрідний спосіб привітавши співвітчизників із Днем державності 25 червня. На вітальних святкових бігбордах був зображений югославський солдат, який здається в полон. До речі, цю правоконсервативну словенську партію, яка нагадала про героїчну сторінку здобуття незалежності, очолює колишній керівник загонів територіальної оборони Янез Янша, під керівництвом якого словенці й відбили югославську агресію та здобули перемогу у Десятиденній війні.

27 червня 1991 року на придушення словенської незалежності було кинуто 32 тисячі солдатів, 711 танків, 367 бронетранспортерів, 869 гаубиць і артилерійських установок Югославської народної армії. Словенські збройні сили переважали агресора чисельністю, вони налічували 45 тисяч бійців, однак це були лише загони тероборони та поліція, озброєні переважно стрілецькою зброєю. Першочерговим завданням ЮНА в Словенії було встановлення контролю над столицею новоутвореної держави – містом Любляна, а також вихід на колишній зовнішній кордон Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія.

Оборонці Словенії чинили насправді сміливий та відчайдушний опір. На шляху підрозділів армії Югославії повсюдно перекривали дороги – з’являлися барикади і засідки. Відомі випадки, коли погано озброєні словенські підрозділи під час бойових дій використовували сільськогосподарську техніку. Завдяки рішучості та злагодженості дій сил територіальної оборони Словенії й місцевих загонів самооборони військова операція ЮНА закінчилася цілковитою поразкою – впродовж 10 діб у 72 бойових зіткненнях вона втратила 45 військовослужбовців вбитими, 146 пораненими, 4693 – потрапили у полон. Словенські бійці також знищили 6 ворожих танків та 22 зенітні самохідні установки. Втрати словенської сторони становили 9 бійців вбитими та 182 пораненими, під час бойових дій загинуло також 10 цивільних осіб.

У Словенії югославська влада потерпіла першу військову поразку, після якої розпочався розпад СФРЮ – спадкоємниці створеного після Першої світової війни Королівства Сербів, Хорватів та Словенців, яке у 1929 році об’єднало також Чорногорію і колишні австро-угорські землі Боснії. Після приходу до влади комуністів Югославія перетворилася на союзну федеративну республіку, що складалася з шести республік і двох автономій. Домінуючою нацією, таким собі «старшим братом» у цій державі були серби.

Словенцям доводилося опиратися «югославізації» та затиранню національної свідомості подібно до того, як в Радянському Союзі – плекати своє українство

Словенцям доводилося опиратися «югославізації» (перетворенню на єдиний югославський народ на кшталт «радянського народу») та затиранню національної свідомості подібно до того, як в Радянському Союзі – плекати своє українство. Їхнє ставлення до сербів було відповідним: словенці досі не вважають сербів своїми «братами», вони відмежовуються від кровної спорідненості двох націй, стверджуючи, що балканські сусіди лише з великою натяжкою є слов’янами і мають швидше грецько-турецьке походження.

Деякі словенські дослідники відзначають, що ментально словенці сильно відрізняються від німецьких, романських і південнослов’янських народів і найближчою для них нацією є словаки – такі ж інтровертні, замкнуті на собі та призвичаєні пристосовуватися до різної геополітичної ситуації. Вони часом говорять про себе як про носіїв найдавнішої європейської традиції з тяглістю від часів перших індоєвропейців, вказуючи на спорідненість словенської мови із санскритом та певні архаїчні форми, які в ній збереглися.

У Словенії й справді дотепер існують химерні народні обряди, в яких відчувається відгомін прадавніх поганських часів, про які немає писемних згадок та достовірних історичних свідчень. «У словенців збереглися давні, ще язичницькі традиції. Скажімо, в землі Бохинь під Новий рік заведено вшановувати померлих – одягнуті примарами гості ходять від дому до дому. А в містечку Птуй щороку організовують карнавал родючості. На Пуст (так у Словенії називають Масляну – ред.) селяни випроводжають зиму, влаштовуючи масштабні забави», – розповідала «МІСТУ» колишня іванофранківка, письменниця Роксолана Сьома.

Вважається, що до приходу слов’ян на території нинішньої Словенії проживали кельтські племена. Це була окраїна Римської імперії. Тут проходив її східний кордон, будувалися укріплення і фортифікації, щоб зупинити наступ германських племен, які утікали ближче до цивілізації і подалі від чуми.

Як відомо, Рим не встояв під натиском варварів, і після того, як із цих земель пішли лангобарди, щоб завойовувати уже розграбовану на той час столицю світу, спорожнілі території заселили альпійські слов’яни, яких називали хорутанами. Саме вони утворили першу слов’янську державу Хорутанію (Карантанію) на цій території, але змушені були перейти у підлеглість баварським феодалам через загрозу від кочовиків зі Сходу – аварів (літописних обрів, які «примучували» племена слов’ян).

Про часи римського володарювання дотепер нагадують не тільки рештки Альпійської лінії оборони, на які подекуди можна натрапити у Словенії, але й знамениті термальні джерела – деякі з них служать для оздоровлення людей вже понад дві тисячі років.

Ментально словенці сильно відрізняються від німецьких, романських і південнослов’янських народів і найближчою для них нацією є словаки – такі ж інтровертні, замкнуті на собі та призвичаєні пристосовуватися до геополітичної

«У містечку Моравске Топліце є унікальна чорна термальна вода. Ця каламутна вода із запахом нафти піднімається на поверхню із глибини у майже півтори тисячі метрів і має температуру +72ºС! А в Терме Зрече можна суміщати гірськолижний відпочинок із термальним оздоровленням», – розповідала «МІСТУ» Роксолана Сьома.

Від часів раннього середньовіччя, коли Словенські землі були під владою Каролінгської імперії франків, а потім Священної римської імперії, залишилися дбайливо відреставровані замки, які огорнуті легендами і приваблюють усіх приїжджих сюди.

Один з найдавніших словенських замків стоїть на березі озера Блед. Перша згадка про Бледський град датується 1011 роком. Тепер туристів сюди приваблюють ковальська майстерня, винний погріб, давня друкарня і можливість оглянути краєвиди на Горенську – одному із наймальовничіших регіонів Словенії.

Окрім того, на Бледському озері розташований єдиний у країні острів, де стоїть церква Марії Кральїце, споруджена у VIII столітті.

«Кажуть, одна молода вдова, чоловіка якої вбили розбійники, віддала все своє золото і срібло для того, щоби з нього вилили дзвін на честь її чоловіка. Але коли той дзвін доправляли на острів, човен перекинувся і дзвін разом із людьми потонув. З відчаю жінка подалася до Рима і постриглася в монахині. Але після її смерті Папа Римський наказав відлити новий дзвін й встановити його на дзвіниці. Кажуть, той дзвін виконує бажання, варто лише подзвонити в нього, що туристи залюбки роблять», – переповідала давню легенду, яка стала туристичною принадою, співрозмовниця «МІСТА», зауваживши, що сама також дзвонила у той дзвін і її бажання здійснилося.

«Ще одна пам’ятка з часів середньовіччя – Пред’ямський замок, споруджений у XII столітті. Внаслідок військових дій він час від часу руйнувався, але у 1570 році його відреставрували, і в тому вигляді він зберігся донині. Частина приміщень Пред’ямського замку висічена просто у скелі. До речі, тут знімали фільм «Обладунки Бога» з Джекі Чаном у головній ролі. А ще тут щороку відбуваються лицарські турніри», – розповідала Роксолана Сьома.

Цікавою є легенда про останнього власника цього замку, графа Еразма, який жив у другій половині XV століття. «Він мав славу такого собі словенського Робіна Гуда, бо грабував заможних торговців. Замок був в облозі цілий рік. І врешті Еразма вбили. Лицар загинув у власному туалеті, що стояв на краю скелі. Слуга-зрадник подав сигнал факелом у той час, коли граф справляв нужду, і нападники закидали вбиральню камінням», – переповідала давню легенду Роксолана Сьома.

За століття бездержавності Словенія втратила чималу частину своїх етнічних територій і дотепер почувається не зовсім затишно серед амбітних сусідів по Євросоюзу, які раз у раз згадують то про Велику Італію, спадкоємницю Римської імперії, то про Велику Угорщину. Нещодавно виник скандал з одним із італійських політиків, який з нагоди Дня Республіки опублікував іредентистську (спрямовану на об’єднання усіх етнічних італійців в одній державі) карту Італії, яка включала в себе частину Словенії, Істрію та Далмацію. Міністерство закордонних справ Словенії в своїй заяві засудило історичний ревізіонізм, зазначивши, що такі дії італійських представників не сприяють добросусідським відносинам народів.

За століття бездержавності Словенія втратила чималу частину своїх етнічних територій і дотепер почувається не зовсім затишно серед амбітних сусідів по Євросоюзу

І майже одразу після цього словенські дипломати змушені були відповідати на ляпас від прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, офіс якого з нагоди національного свята – Дня національної єдності – 4 червня опублікував карту Великої Угорщини, до якої було внесено словенський регіон Прекмур’я. МЗС Словенії засудило публікацію, назвавши її такою, що «не заохочує зміцнення цінностей, на яких стоїть Європейський Союз».

Навіть із сусідньою та доволі дружньою Хорватією нещодавно виник спір через Піранську затоку, який довелося вирішувати за допомогою європейської спільноти. Ухвалу було винесено на користь Словенії, але хорвати не поспішають її виконувати.

Разом з тим Словенію цього року було визнано найбільш мирною країною Балканського регіону. За даними Світового Індексу миру 2019, в загальному заліку країна перебуває на восьмому місці зі 163 учасників рейтингу. Далі в регіональному рейтингу йдуть Румунія – 25-те місце та Болгарія – 26-те. Трохи нижче Хорватія – на 28-му місці. Інші країни регіону мають суттєво гірші показники.

Громадський спокій, не надто висока вартість життя, різноманіття ландшафтів, зумовлене вдалим розташуванням між Адріатичним морем, Альпійськими горами (найвища вершина Словенії Триглав зображена на державному гербі та прапорі) та Паннонською низиною, сприяють розвитку туризму в Словенії. Не випадково понад 60% ВВП країни становить дохід від сфери послуг.

«Морське узбережжя простягається вздовж Трієстської затоки і щільно всіяне готелями, розрахованими на будь-який смак і бюджет. Приватних готелів, як в Україні, немає – всі вони або у державній, або в акціонерній власності. Пляжі облаштовані біля пансіонатів, тому зазвичай платні, але можна прилаштуватися безкоштовно на набережній. На пляжах існує поняття сієсти – з 12 до 17 години не можна скористатися лежаками та парасольками», – ділилася враженнями Роксолана Сьома.

До інших цікавих традицій, за словами співрозмовниці «МІСТА», належить червневий ярмарок в Любляні, на якому гості смакують місцеве вино, та цікаві конкурси в селі Мозір’є, на яких щороку обирають королеву найбільшого бюста і короля найбільшого живота.

А наростити собі живіт у Словенії – справа нехитра. Тут готують смачно і ситно, а місцеві напої ще більше пробуджують апетит.

«Серед місцевих страв оригінальною є гобова юха, тобто юшка з білих грибів, яку подають у мисці із хліба. П’ють словенці переважно місцеве вино, пиво і зрідка щось міцніше, зазвичай настояне на меді, фруктах чи травах. Найвідоміший із місцевих спиртних напоїв – лікер «Плетершка грушка». Це груша, вирощена безпосередньо у пляшці й настояна на бренді. Цей лікер виготовляють монахи-картезіанці», – зауважила співрозмовниця «МІСТА».

 

Довідка

Словенія була однією з перших 10 країн, прийнятих в Євросоюз у 2004 році, і єдиною серед колишніх республік Югославії (на сьогоднішній день), яка знаходиться в Шенгенській зоні.

З 1 січня 2007 року Словенія офіційно перейшла на євро.

Обміняти валюту можна в банках (комісія зазвичай складає 1%), поштових відділеннях, готелях (найвища комісія – до 5%), обмінних пунктах («меняльніцах») і турагентствах, а також на вокзалі в Любляні (цілодобово і без комісії). Курс може значно варіюватися в різних місцях. Банки відкриті з 8.00 до 18.00 з перервою (зазвичай – з 12.30 до 14.00) по буднях і з 8.00 до 12.00 по суботах. Вихідний – неділя, а в деяких банках – і понеділок.

Кредитні карти і дорожні чеки приймають у більшості дорогих ресторанів, у відділеннях великих банків, магазинах і готелях, але далеко не всі працюють з іноземними кредитними картами.

За проїзд автомобільних транспортних засобів автомагістралями Словенії передбачена плата (віньєтка). Розмір плати залежить від категорії транспортного засобу та тривалості використання автомагістралей. Крім того, окремо оплачується проїзд через тунель Karawanken.

З 2014 року в Словенії раніше єдина категорія транспортних засобів до 3.5 т розділена на дві окремі категорії – це транспортні засоби заввишки до 1.3 м в районі передньої осі (2А) і заввишки 1.3 м і більше (2В).

Вартість віньєтки для легкових автомобілів завважки до 3.5 т (незалежно від ваги причепа) на 2019 рік становить: 7 днів – 15 євро, 1 місяць – 30 євро, 1 рік – 110 євро.

Віньєтку можна придбати на прикордонних контрольно-пропускних пунктах, на окремих АЗС або в великих торгових точках. Детальніше про словенську віньєтку можна прочитати тут https://autotraveler.ru/slovenia/#.XSoAmugzaUl.

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 28

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...