Артист

Колись давно він собі пообіцяв, що ніколи не візьме до рук зброї, не стрілятиме в людей. Хто ж знав, що...

14 Жовтня 2019 Ступ'як Женя

Колись давно він собі пообіцяв, що ніколи не візьме до рук зброї, не стрілятиме в людей. Хто ж знав, що війна так міняє свідомість. До війни 46-річний прикарпатський боєць 92-ї механізованої бригади Дмитро Равх

із позивним Артист керував аматорським театром у Харкові, де зривав овації, а після війни почав писати прозу – короткі історії з життя, які торкають душу. Зараз понад усе мріє видати збірку своїх оповідань, але грошей ледве вистачає на життя. Просити у політиків чи бізнесменів не хоче, а сам заробити не може, бо після повернення з фронту чи не щодня віднімає ноги.  

Просто зібрав сумку і пішов

«Пам’ятаю, на Майдані познайомився з одною викладачкою, котра розповіла історію свого дідуся – воїна УПА. Тоді був 1954 рік. Село Завадка на Калущині.   Хлопець геть юний – 17 років. Їх із побратимами оточили радянські солдати. Юнак натягнув на себе смерекові гілляки. А радянський солдат уздрів то, підійшов, по ногах стукнув і сказав: «Подтяни ноги – ботинки видно». І пішов собі. Через кілька місяців той юнак усе одно загинув у бою, але встиг зачати наслідника.

Після почутого у мене всередині щось клацнуло – я знав, що маю це написати. Так народилося оповідання «Дароване життя». Ви би знали, який це класний твір вийшов. Я вам нині обов’язково надішлю поштою…» – під час інтерв’ю каже журналістці Дмитро Равх, при цьому щасливо усміхаючись.

Колись давно, ще в 90-х, Дмитро працював актором у львівському театрі. Але треба було шукати заробітку – були часи важкі. Підробляв, де тільки міг. Однак хай що б він робив, йому завжди казали: «Ти займаєшся не своєю справою. Ти – артист!» «Всі відчували, що я творча людина, однак я хотів бути таким, як усі, – усміхається атовець. – Почувався білою вороною. Не кращим, а просто іншим. Намагався поламати себе, аби підлаштуватися під шаблони, але не зміг».

У Харкові, куди переїхав до колишньої дружини, Дмитро створив театр «Єдність». Ті вісім років він називає найщасливішими у житті. Працював лише з акторами-аматорами, каже, що у них немає корони на голові, вони внутрішньо більш вільні та гнучкі, люблять мистецтво в собі, а не навпаки, тому дуже швидко ростуть до високого рівня.

Перед тим, як зважитися піти на війну, він довго мордувався, міркував про все на світі: треба чи не треба туди пхатися, навіщо це йому чи не йому… Зрештою, одного ранку просто зібрав сумку і пішов до військкомату. Всі друзі та знайомі відвернулися від Дмитра через таке рішення. Називали егоїстом. Було неймовірно важко.

Всупереч усім принципам

Війна поміняла багато його принципів. Перший – не брати до рук зброї, не стріляти в людей. Але довелося захищати землю. Вдруге порушив свої принципи, коли зробив собі татуювання, бо ж усе життя чоловік вважав, що його тіло має бути чистим. А на передовій ніби перемкнуло – дуже захотів собі витатуювати герб України. Щоправда, перед процедурою молився, просив у себе вибачення. «Тепер мені цей герб душу гріє», – усміхається воїн.

Важке бомбардування тривало цілодобово. Хлопці сиділи в бронежилетах, касках… А Артист лежав без екіпірування, читав Новий Завіт

На передку побратими часто дивувалися: «Артисте, ти чого такий везучий?» А він і справді такий – везучий і живучий. Пам’ятає важке бомбардування, яке тривало цілодобово. Хлопці сиділи в бронежилетах, касках… А Артист лежав без екіпірування, читав Новий Завіт.

«Артисте, тобі що, геть не страшно?» – «Пацани, подумаймо логічно. Якщо поцілить снаряд – ми всі трупи. Не врятують ні каска, ні бронік. Нащо мені зараз трястися?» Через кілька годин і хлопці те все познімали з себе й полягали біля Дмитра: «М-так… Оце ти, Артисте, безбашений…»

«Мені здається, на війні Бог просто забрав у мене страх, – міркує чоловік. – Тим паче, я доброволець. Усі страхи і сумніви я в собі відмучив ще вдома. На передок прийшов уже внутрішньо спокійним, а отже – вільним».

За рік в АТО Дмитро набув більше мудрості, ніж за все своє життя. Таке відчуття, ніби минуло 10 років, а не десять місяців. На передку дійсно час якось по-іншому збігає. Чоловік там стільки відповідей знайшов, які шукав багато років. Наприклад, він ніколи не міг зрозуміти, чому Мойсей водив євреїв пустелею аж 40 років. Невже не можна було швидше привести їх до землі Ханаанської?

«А на війні я миттєво все второпав, – продовжує Дмитро. – Поки не вимре покоління, виховане в рабстві, не буде якісних змін. Як мудро вчинив Господь – він навіть Мойсея не пустив на ту землю. Адже Мойсей теж виховувався в рабстві. І зараз я чітко усвідомлюю, що в Україні не почнеться процвітання, поки не вимруть покоління, виховані в радянській системі. Це і мене стосується. І це закономірне явище».

На передовій і смішного було багато. Дмитро Равх пам’ятає, як під Новий рік пішов з хлопцями в найближчий магазин купити щось до так званого святкового столу. Вибрали лоток яєць і палицю вареної ковбаси вагою зо два кілограми. Планувалася яєчня з ковбасою. Продукти залишили в бліндажі і вийшли на перекур. Коли повернулися, на столі лежали тільки яйця. Присвітивши ліхтариком по кутках, угледіли кота, якому недавно дали притулок у себе. Вдячний, але, очевидно, страшенно голодний, пухнастик зумів вкрасти аж цілу палицю ковбаси. «Відвоювати ту ковбасу ніхто з нас так і не зміг. Кіт миттєво перетворився на лева, який запекло боронив свою здобич, – усміхається Дмитро Равх. – Обійшлися яєчнею з хлібом. А кіт виліз зі схованки аж через три дні – коли ковбасу доїв. Відтоді він уже мав кличку Западло».

«30 грудня 2014 року до нас прийшов сепаратист, – боєць пригадує іншу історію. – Надворі мінус 26. Він свої онучі прив’язав до автомата, що слугувало за білий прапор. «Рєбята, я прийшов до вас на переговори…» – «Ну говори». – «Давайте на Новий год не стрілять, а лучче побухаємо вмєстє». Ми на передовій не вживали алкоголю, бо позиція «нуль» – це величезна відповідальність. Побратим Макар запропонував сепару взагалі не стріляти одне в одного, мовляв, закінчимо війну – і по всьому. «Та я взагалі шахтьор… Мені би на пєнсію. Я тоже не хочу воювати». Командир хотів узяти в полон, але все ж ми його відпустили. Сепар почалапав назад, бо дуже змерз. Тоді на Новий рік не прилетіло жодної міни. Хоча перед тим десь місяців три лупило безбожно».

На цивілці воїн почав писати оповідання. Більшість його творів – не вигадані, а реальні історії з чужих життів і дещо зі свого власного

Дмитру пригадується і місцева жіночка, яка хлопцям часто приносила їсти, а його любила найдужче. «Де мій Артист? Я йому кров’яночки приготувала», – якось прийшла та панянка. «Дуже вам вдячний, але всі страви, приготовлені на крові, я не їм уже 15 років». – «Як не їсте?..» – «А ось так. Бачте, а ви кажете, що ми, бандери, убиваємо і п’ємо потім кров…»

Влітає, ніби блискавка 

Дмитро уже четвертий рік як на цивілці. Після демобілізації переїхав до Івано-Франківська. Спершу була чорна депресія, дуже хотів назад на війну. Заходив у кількаденні запої. Потроху виборсався. Каже, що дуже допомогла віра в Бога. Але війна і досі сниться.

На цивілці воїн почав писати оповідання. Більшість його творів – не вигадані, а реальні історії з чужих життів і дещо зі свого власного. Цікаво, що кожна має доволі оригінальний сюжет і часто ще й несподіване закінчення: мисливець, який після служби в АТО більше не може стріляти в звірів і птахів; старенька бандерівка, онук якої стає комуністом; безхатько, котрий уявляє себе мільйонером; імпровізовані думки Сталіна в останні дні його життя; бізнесмен, який знайомиться з атовцем, а потім відмовляється від свого бізнесу з росіянами; доброволець, якого спершу всі земляки називають ідіотом за проукраїнську позицію, а потім ідуть за ним слідом, бо стає соромно перед майбутніми поколіннями…

Артист каже: що більше пише, то більше приходить йому на думку. Щоразу має таке відчуття, ніби інформація вже готовою звідкись прибуває. Влітає, наче блискавка. Недавно дружина покликала Дмитра погуляти в парку, його того дня дуже боліли ноги, але таки погодився – надворі було так гарно. Під час прогулянки дружина зненацька захоплено вигукнула: «Дивись, який дуб!» А дерево й справді було неймовірне – височезне і старезне. Дмитро поцілував кохану у щічку і подякував. За одну мить у його голові народилася новела. Про дуб.

Артист переконаний: у творчості, та й взагалі в усьому, що робиш, потрібно розуміти, чого зрештою прагнеш: світла і любові чи невігластва і одержимості. Бо ж кожен шлях вимагає іншого підходу. Якщо Дмитро вип’є бодай пляшку пива, він щонайменше три дні не може писати, тому намагається взагалі не вживати алкоголю. «Я тоді маю таке відчуття, ніби потік творчості для мене блокується, – пояснює чоловік. – Не пишеться ні рядка. Я ніяк не міг зрозуміти, чому ж тоді так багато талановитих творінь світу були народжені під впливом алкоголю чи наркотиків. І мені пояснили: можна черпати інформацію або з божественного світу, або з протилежного, нижчого. Простіше кажучи – або від Бога, або від лихого. Оскільки я хочу нести світло своїми творами, то мушу бути духовно чистим. Тому алкоголь і блокує мою музу, адже там зовсім інша енергетика, вона несе важкість».

Дмитро мріє видати збірку своїх творів, але грошей ледве вистачає на життя. Просити у політиків чи бізнесменів не хоче, а сам заробити не може, бо після повернення з фронту чи не щодня віднімає ноги. Медики ніяк не можуть поставити діагноз. Відповідно і лікування нема.

Артист переконаний: у творчості, та й взагалі в усьому, що робиш, потрібно розуміти, чого зрештою прагнеш: світла і любові чи невігластва і одержимості

«Але жити за щось все одно треба, – каже Артист. – То я влаштувався на калуському заводі охоронцем. Добу роблю, дві вдома. То сидяча робота – якраз для мене. І є можливість багато писати. Тим паче, тамтешні працівники щоразу чекають моєї чергової новели, кажуть, що їм подобається, як я пишу».

Дмитро вже має невеличку перемогу. Торік його твори взяв директор Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника як екзаменаційну роботу для студентів. Так інсценізували два оповідання Равха: «Тато» і «Божевільний».

Автор: Наталія Мостова

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 28

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...