Мед Атлант

Життя під плащем: чого потребують паліативні хворі на Франківщині

У жовтні відзначають Всесвітній день госпісів та паліативної допомоги. Такий вид помочі часто називають лакмусовим папірцем гуманності. На жаль, в Україні вона розвивається дуже повільно – у нас близько 1600 ліжок для невиліковно хворих. Не вистачає спеціалістів, фінансів та й законодавство не відповідає міжнародним стандартам. Та не все так погано. Ситуація на Івано-Франківщині – одна з найкращих в Україні.

Івано-Франківський обласний центр паліативної допомоги

Паліативна допомога – особлива. Її завдання полегшити страждання невиліковно хворої людини, зменшити біль – фізичний та душевний. Йдеться про психологічну, соціальну, духовну підтримку пацієнта та його рідних. Така допомога надається разом із основною терапією підготовленими спеціалістами й може тривати до кількох років.

Від французької «паліатив» – плащ, покривало. Доглядають пацієнтів у госпісах – спеціалізованих медзакладах, де полегшують страждання важкохворих. На Івано-Франківщині таких закладів є кілька: Обласний клінічний центр паліативної допомоги, Ланчинський центр надання паліативної допомоги, госпісно-паліативні відділення є у Яблунівській районній лікарні, у Надвірнянському будинку дитини, обласній психоневрологічній лікарні та в Коломийському протитуберкульозному диспансері. Загалом в області 120 ліжок. За рік надають допомогу близько 2 тисячам хворих. Потребують паліативної допомоги 10-12 тисяч.

В Івано-Франківську 22 роки тому створили Обласний клінічний центр паліативної допомоги. Тут стаціонарно надають допомогу 32 – 33 важкохворим. Також уже чотири роки працює виїзне консультативне відділення – фахівці доглядають пацієнтів вдома.

Потреба в паліативній допомозі зростає, розповідає Ірина Слугоцька, головний лікар Обласного клінічного центру паліативної допомоги. Зростає захворюваність, населення старіє. За даними британських вчених до 2040 року потреба у такій допомозі зросте щонайменше втричі.

На фото Ірина Слугоцька

Держава декларує безкоштовну допомогу важкохворим, однак на практиці це реалізується не так. Видатки – мінімальні. Фінансується зарплата працівникам, комунальні послуги і частково медикаменти, продукти. На решту потреб кошти ідуть з благодійного фонду. Бо створення максимально комфортних умов для невиліковно хворих вимагає фінансів.

До прикладу, у госпісі Мюнстера (Німеччина) тільки десять ліжок.

«Вони на десять хворих мають 150 волонтерів. 85 % потреб госпісу забезпечує держава. Решта – благодійні кошти. Те, що бажає пацієнт, має бути виконано. Хоче він пива чи кави з коньяком – прошу», – розповідає Ірина Слугоцька.

У стаціонарі Обласного клінічного центру паліативної допомоги працюють 58 людей, ще 20 – у виїзному відділенні. Робочий день тут починається зранку. Спершу огляд хворих. Їх перевдягають, роблять гігієну всього тіла, далі – сніданок. Більшість хворих годують. Продовж дня до пацієнтів приходять родичі, вони допомагають медперсоналу – тут працюють лише жінки. Попри те, що санвузол належно не облаштований – приміщення старе, – у госпісі дбають про гігієну пацієнтів. Найбільша потреба у памперсах, матеріалах для перев’язок.

Госпіс завжди потребує зайвих рук. Йдеться не лише про підтримку хворих, але й працю на кухні та в саду. На цей час в госпіс приходять студенти-медики і просто небайдужі франківці різного віку.

У Центрі не лише знімають фізичний біль – а це нагальна потреба. Тут лікують духовно. У госпісі працює і психолог (психологічна підтримка дуже потрібна і пацієнтам, і медперсоналу), і капелан – Ярослав Рохман.

 «Один раз на тиждень проводиться літургія в капличці (вона знаходиться на третьому поверсі – ред.). Ми організовуємо виїзди для персоналу – на прощі, влаштовуємо перегляди фільмів», – розповідає пані Ірина про духовну підтримку. Отець Ярослав усіх розраджує, кожного хворого сповідає та причащає, проводить в останню дорогу. А раз на рік проводять загальне мирування.

Маніпуляційна медсестра Наталя працює в Центрі 19 років. Робочий день її триває з 8 ранку до 15:30. Коли вчилася в медколеджі, проходила тут практику. А згодом після роботи у військовому госпіталі вирішила влаштуватися сюди. Каже – за покликом серця.

«Важко – психологічно, морально, фізично. Ми всі тут жінки. Я роблю не тільки перев’язку, бо треба і перевернути хворого, і переодягнути. Ми слідкуємо і за зовнішнім виглядом пацієнта».

Наталя робить усе, що потрібно – перевдягає, годує. Вона допомагає. Як прийшла на роботу, усе сприймала близько до серця. «Звикнути не можна. Страждаєш разом з пацієнтами, їх родичами. З часом навчилася себе відгороджувати».

Наталя каже – полегшити роботу можна – шляхом збільшення кількості персоналу, підвищенням зарплати.

На фото Наталя, медсестра

Попри все, їй подобається робота. Особливо, коли рани пацієнтів затягуються, виліковуються. Вона пригадує, був випадок, коли  пацієнтку з госпісу виписали додому: тут зняли біль і жінці стало легше.

Аби не було вигорання, для працівників влаштовують поїздки. До днів паліативної допомоги колектив поїхав на природу.

У госпісі три поверхи. Є палати три-, дво- та одномісні. Переважно тут онкохворі.

 У палаті Галини з нею ще двоє пацієнтів. Жінка каже, їй тут добре, бо тут – як удома. «Здається, що я тут мільйон років – лежу і лежу», – розповідає вона.

Галина Ліщинська

Пані Галина малює, її роботи висять на стінах госпісу. Їй запропонували намалювати картину на захід «Стоп біль» і залишили багато паперу. Малювати хотілося. Працює жінка простим олівцем. А якщо треба чіткіших контурів – у хід іде олівець для макіяжу.

Картини пані Галини

Отець Остап Дмитрук два роки лікується від недуги. У госпісі третій місяць. «Я не належу до важких хворих, бо при добрій свідомості. Ходити не можу: травмована права нога. Мною опікується «Карітас», – розповідає отець.

Матеріальної допомоги не потребує – тут є все, а харчами священник навіть ділиться, – необхідна моральна підтримка.

«Мені скоро 70. Сумую, бо дивлюся на білий світ через вікно. Вийти не можу. Дякую Богу, що залишає мене при добрій свідомості».

Під час прощання отець Остап нас дещо попросив – він шукає чоловіка, який би приходив і допомагав йому в елементарному. У Центрі ж бо –  всі жінки, він їх соромиться.

 

Госпіс – не місце, де помирають. Це місце без болю. Де допомагають прожити останні дні. І така поміч дуже потрібна.

У Департаменті охорони здоров’я області планують створити в кожному госпітальному окрузі лікарню паліативної допомоги, а в кожному районі хоча б одну виїзну службу. На базі міської поліклініки № 2 в Івано-Франківську планують створити відділення невідкладної і виїзної паліативної допомоги. Реалізувати задумане, зі слів міського голови Руслана Марцінківа, планують до кінця цього року. До слова, у 2019 році в МКЛ №1 та в ЦМКЛ надано паліативну допомогу 405 пацієнтам. Ще понад 200 доглядають вдома сімейні лікарі.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...