Святині в еміграції

Війни та окупації змушують шукати новий дім не лише людей. Змінювати прописку часом доводиться і дорогоцінним реліквіям. Вони знаходять притулок...

27 Жовтня 2019 Ступ'як Женя

Війни та окупації змушують шукати новий дім не лише людей. Змінювати прописку часом доводиться і дорогоцінним реліквіям. Вони знаходять притулок у чужих містах і країнах. Іноді без шансу повернутися додому.

Кожен франківець добре знає «голубу церкву» – колишній Вірменський костел, розташований у середмісті, а нині – Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці. Колись у ньому зберігалася одна з найважливіших святинь міста – Чудотворна ікона Матері Божої Ласкавої Станиславівської. Знаменитий образ, що славився численними чудами. Люди зцілювалися від страшних недуг і за це дякували іконі, виготовляючи для неї золоті і срібні воти. А з часом реліквію вирішили коронувати. Це відбулося 30 травня 1937 року, і то була направду знаменна дата для Станиславова. Небачений за пишнотою захід об’єднав тисячі людей не лише з міста, а й з цілої Польщі та інших країн. Дійство пройшло із розмахом, а саму церемонію визнали чи не найкрасивішою з-поміж подібних у ті часи. Та вже через два роки розпочалася Друга світова війна, а по її завершенні у місті закріпилася радянська окупаційна влада. Полякам наказали покинути місто. Така доля чекала і отця Казимира Філіп’яка. Він був останнім парохом Станиславівської вірменської церкви, прослужити в якій встиг тільки два роки. Проте доклав максимум зусиль, щоб зберегти священні реліквії з храму. Отець Казимир сховав ікону, а коли по неї прийшла радянська влада, вказав на копію, таким чином врятувавши оригінал від примусової конфіскації. Відтак таємно вивіз реліквію до Польщі. Понад 10 років вона була у каплиці його родинного будинку у Тимбарку. А в 1958 році отець Казимир приїхав до Гданська, де йому дали можливість відбудовувати зруйнований під час війни костел Святих Петра і Павла. Власне, там ікона і залишається донині, а разом з нею і дорогоцінні ризи – як ті, що були виготовлені для коронації 1937 року, так і давніші, котрі роками прикрашали святиню у Вірменському костелі. Отець Казимир все життя опікувався іконою Ласкавої Божої Матері та мріяв повернути її до Станиславова. Останнє, щоправда, безуспішно.

Проте у 2010 році до Івано-Франківська таки привезли Ласкаву – освячену біля оригіналу ікони копію образу Матері Божої Станиславівської, що нині зберігається у храмі Святого Йоана Хрестителя. Її написав завідувач відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею, автор проєкту «Врятуймо скарби разом!» Валерій Твердохліб. Пригадує, коли  відбувалося освячення копії у Гданську, відкрив для себе ще чимало реліквій, які зберігаються у костелі Святих Петра і Павла, проте родом вони – зі Станиславова. Свого часу ці артефакти з Вірменського костелу стараннями отця Казимира Філіп’яка у залізничних вагонах також були вивезені до Польщі. Серед унікальних реліквій – скульптура Воскресіння Христового, ікона «Жертвоприношення Авраама», Хресна дорога та багато інших святинь. За словами Валерія Твердохліба, у Гданську є також унікальна ікона святого Каєтана з ризою, вона походить із Тисмениці. Каже, історію реліквій у костелі бережуть та охоче розповідають про те, як і коли до них потрапили всі ці святині. А от повертати на Батьківщину не поспішають.

Дійство пройшло із розмахом, а саму церемонію визнали чи не найкрасивішою з-поміж подібних у ті часи

«У костелі Святих Петра і Павла зберігається також архів і фотографії, які отець Казимир Філіп’як вивіз із Вірменського костелу. Тобто він рятував від знищення радянською владою все, що пов’язане зі Станиславовом, – розповідає Валерій Твердохліб. – Я переглядав також альбоми. До прикладу, там є портрет монаха з костелу тринітаріїв з підписом. На думку дослідників, свого часу частину утварі з костелу тринітаріїв було забрано до Вірменського костелу. Тому не виключено, що окремі твори, які нині є в Гданську, належали колись станиславівським тринітаріям».

Історія міста і його реліквій інколи виходить далеко за межі старого середмістя. І часом віднайти забуті частинки мистецького пазла можна у портовому місті на березі Балтійського моря. Та це вже справа українських дослідників і мистецтвознавців, які мають чудову нагоду попрацювати з іноземними джерелами для того, щоб більш ґрунтовно вивчити культурну спадщину Станиславова. От тільки на заваді найчастіше стає брак коштів для таких досліджень і як наслідок – відсутність ентузіазму в науковців. А тим часом безцінні святині, врятовані від руйнування у радянський період та ретельно збережені за кордоном, залишаються маловідомими на своїй Батьківщині.

 

Автор: Ольга Рега 

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 28

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...