Виховуй своїх, не лізь до моїх

Коли ви були маленькі, надто завзяті дорослі, а інколи навіть незнайомці бралися за ваше виховання? Таке трапляється й зараз, люди...

22 Лютого 2020 Ступ'як Женя

Коли ви були маленькі, надто завзяті дорослі, а інколи навіть незнайомці бралися за ваше виховання? Таке трапляється й зараз, люди втручаються у виховання, роблять зауваження та навіть радять, як краще одягнути вашу дитину. Чи можна вважати таке явище проблемою та де та межа, коли потрібно зупинитися і не втручатися в чуже життя?

Тільки, якщо є загроза життю

Напевне, усі батьки хоча б раз вислухали лекцію від друзів про те, як правильно одягнути дитину або ж як краще вчинити в тій чи іншій ситуації. Зауваження батькам роблять не тільки товариші, а й незнайомці. Це може трапитися будь-де: на вулиці, в транспорті чи навіть у магазині. Від цього не застрахований ніхто.

Психологиня Лариса Заграй каже, що втручатися у виховання чужих дітей не може ніхто.

«Якщо дитина неповнолітня, то незнайомі люди не мають права втручатися у її виховання та влазити в особистий простір без згоди на це батьків. Інша річ, якщо стоїть питання безпеки дитини – чи психологічної, чи фізичної, адже це вже загроза життю малечі», – пояснює Лариса.

Спеціаліст також наголошує, що навіть дитячий чи шкільний психолог без дозволу батьків не має права обстежувати дитину чи працювати з нею.

«У нас трапляються випадки, коли перехожий своїми певними діями може впливати на дитину, давати зауваження і таке інше, але цього робити не можна. У світі ці речі дуже оберігаються. Але, наприклад, у Африці діти чинять не дуже добре. Вони можуть стрибати в метро на колії, перестрибувати між вагонами, і на це ніхто не звертає уваги. А у нас, навпаки, такі явища привертають увагу багатьох», – розповідає Лариса Заграй.

Також жінка каже, якщо хтось побачив, як батьки кричать на дитину чи б’ють її, потрібно обов’язково викликати поліцію.

«Все має бути цивілізовано. В інших країнах батьки знають, що ображати та принижувати власних дітей не можна. За таке там карають. Навіть якщо батьки думають, що їх не бачать при конфлікті з дитиною, хтось може зателефонувати у відповідні органи – і рідні нестимуть серйозне покарання», – зауважує психологиня.

Лариса Заграй каже, що спостерігала за вихованням дітей у різних країнах. Розповідає, що там батьки не дозволяють собі підвищити голос на своє чадо, на відміну від наших «вихователів», які можуть кричати на дитину в громадських місцях.

«Не завжди, коли мати сварить дитину, це означає, що вона погана. Інколи це просто такий стиль поведінки і нічого поганого зробити своєму малюку вона не хоче. Конструктивно діяти вона не може, тому і робить розмову емоційною. І коли інша людина втручається, дитина може це негативно сприймати, адже звикла, що з нею говорять на підвищених тонах, тому тут результату від незнайомця не буде ніякого. Те, що хтось зробив зауваження мамі чи дитині, не означає, що вони дослухаються до чужої думки», – зазначає Л.Заграй.

Якщо батьки уже піднімають руку на дитину, то варто втрутитися і делікатно поговорити з ними. Потрібно запитати, що трапилося, чи потрібна якась допомога

Психологиня вважає, що межею для сигналу «стоп, не втручайся» може стати гучна сварка чи навіть бійка. Якщо батьки уже піднімають руку на дитину, то варто втрутитися і делікатно поговорити з ними. Потрібно запитати, що трапилося, чи потрібна якась допомога. Також Лариса Заграй каже, що варіантом допомогти є викликати поліцію та спеціальні органи опіки, адже не завжди можеш знати, на що здатні батьки, які б’ють на вулиці рідну дитину.

Історій багато, думки різні

Інколи люди можуть, навіть не розібравшись у ситуації, погрожувати поліцією чи органами опіки. А коли і хочеш розповісти, чому підвищив голос на дитину або чому та плаче, слухати хочуть не всі. Але є випадки, коли залишатися осторонь просто неможливо.

Історією з власного досвіду поділився житель Івано-Франківська Тарас Дем’янів. Розповідає, що повертався додому, а біля іграшкового магазину його увагу привернула дитина років п’яти, яка дуже голосно плакала.

«Поряд стояла мати та зі злістю гамселила дівча по щічках. При цьому викрикуючи образливі фрази в бік дитини: «Я тобі сказала, що ти більше не отримаєш іграшок. Не треба мені закатувати концертів на людях. Не сміхуй мене!» Дитя дійсно перестало голосно плакати, а лиш заходилось від нервових спазмів. Від побаченого я просто онімів. Та через свою запальну натуру я не стримався і зробив зауваження жінці. На що вона мені відповіла грубо: «Свою дружину вчи, а не мене. Наробиш собі дітей та будеш їх виховувати», – пригадує чоловік.

Каже, що попередив жінку про те, що все дійство зняв на відео, тому мусить викликати поліцію, якщо жінка не припинить гамселити дитя.

«І це принесло позитивний результат. Мати вхопила доньку за руку та потягнула до зупинки громадського транспорту. Я ще довго спостерігав за ними, аж поки вони не сіли в маршрутку. Хоча і дитя було не моє, але неприємний осад на душі від побаченого залишився надовго», – каже Тарас Дем’янів.

Ще власним досвідом поділилася мати Богдана Дедерчук. Жінка розповідає, що йшла вулицею, а поруч жінка зі своєю донечкою шкільного віку. Дівчинка розгорнула цукерку, поклала до рота. А обгортку невимушеним рухом кинула просто на дорогу.

«Я звернулася безпосередньо до малої, щоб та підняла сміття. Мовляв, так робити не годиться. Тоді вже і жіночка начебто зі здивуванням (адже завжди вчила дитя не кидати сміття під ноги) почала «виховувати» своє чадо. Донечка все швиденько за собою прибрала і мовчки йшла собі далі. А турботлива матуся завела зі мною бесіду-сповідь про те, як вона виховує своїх діточок, щоб такого не робили, але…» – згадує Богдана.

Розповідає, що час від часу може поглядом «поговорити» з дитиною, яка в громадському місці голосно плаче чи вередує. Каже, що нікому зауважень не робить, а просто встановлює з дитям візуальний контакт і мімікою привертає до себе увагу.

«Як правило, дитина зацікавлено на мене споглядає і перестає плакати. А коли хоче починати знову, мусить глянути мені в очі. А я натомість хитаю головою, що ні, не треба. Батьки зазвичай настільки розгублені, що навіть не помічають нашої гри», – ділиться жінка.

Пригадує, що і її дітям робили зауваження в автобусі. Якийсь чоловік намагався настановити синів жінки на шлях істинний, розповідаючи, що і як вони мають робити: як сидіти, як одягатися, як шанувати старших.

«Я не втручалася до того моменту, поки нотації не стали надто нав’язливими і плавно переросли в шкарадне цитування нашого славетного Кобзаря. Довелося повторити настирливому добродію кілька разів прохання дати дітям спокій, поки чоловік заспокоївся і переключився на інших пасажирів», – розповідає Богдана Дедерчук.

Надія Іваницька, мати дитини, також поділилась своєю історією. Пригадує, як одного разу гуляла у франківському міському парку. Тоді її донечці було приблизно 7 місяців, у цей період почали прорізатись зубчики.

Інколи люди можуть, навіть не розібравшись у ситуації, погрожувати поліцією чи органами опіки. А коли і хочеш розповісти, чому підвищив голос на дитину або чому та плаче, слухати хочуть не всі

«Ми гуляли на території парку імені Тараса Шевченка. У самому парку не було вільних лавочок, і я вирішила піти в атракціонний парк «Лис Микита», оскільки в такий будній день не було сімей з дітьми, які б катались на атракціонах», – розповідає жінка.

Каже, що лиш присіла на лавку, дитина залилася плачем, адже від самого народження дівчинка дуже голосна. Практично всі працівники парку атракціонів, старші люди посходились на крик дитини і скупчилися біля жінки.

«Почали звинувачувати мене на підвищених тонах, що я дитині боляче зробила, притиснула її ручку (а дитина була у мене на руках). Після чого мені сказали піти звідси, мовляв, я з дитиною розлякую клієнтів. Я встала і пішла від них, але услід я чула, як одна з працівниць парку на мою адресу кричала: «Дура!» – згадує Надія.

Каже, що цього не стерпіла. Тому, коли заспокоїла дитину, повернулась до парку атракціонів. Хотіла попросити номер телефону дирекції, щоб поскаржитись на працівницю, яка в робочий час дозволяє собі так розмовляти.

«Моє прохання відхилили, сказавши, що у них немає телефонів дирекції. Тоді я зателефонувала в поліцію і розказала ситуацію. Працівники атракціонів почули, що я розмовляю з поліцією, і почали мені говорити, що я не вмію доглядати за своєю дитиною і мене позбавлять батьківських прав», – розповідає Надія.

Жінка не відступала від своєї позиції, чекала поліцейських. Одна із працівниць парку намагалась з’ясувати в Надії, навіщо вона вдається до таких заходів.

«Я пояснила, що на мене всі налетіли, обізвали та ще й почали говорити, що мене позбавлять батьківських прав. Ну, наша поліція теж не дуже поспішала. Сказали, що мусять поїхати на дорожньо-транспортну пригоду. Пройшло більше години, я змушена була піти, бо наближався час годування дитини. Зателефонувала патрульним, сказала, що вже не маю часу їх чекати. Дорогою додому патрульна поліція зв’язалась зі мною і повідомила, що вже в парку. На місці інциденту провели роз’яснювальну розмову, після чого працівники парку атракціонів вибачались, але наголосили, що вони вважають, що я своїй дитині завдала шкоди», – пригадує Надія Іваницька.

Багатодітна мати з Івано-Франківська Людмила Лінник розповіла, що і у неї траплялися випадки, коли хтось намагався вчити її, як краще для дітей.

«У мене все дуже просто. Коли в мене була перша дитина, всі незнайомі люди, що втручалися в процес, були відсторонені від спілкування з моїми дітьми. Зі збільшенням кількості дітей у мене зростав рівень терпимості. Тож тепер я можу відповісти: «Дякую, мені дуже цінно, що ви так перейнялися», – зауважує Людмила.

Єдиного рецепту, чи варто втручатися у процес виховання чужих дітей, немає

Каже, що чужих дітей ніколи не повчала. Хіба що може сказати: «Так робити не можна, віддай, будь ласка».

«Батьків питаю: «Ви вважаєте, що це нормально, що ваша дитина так поводиться?» Але це було разів 4-5 за все моє життя. Я втручаюся лише тоді, коли ситуація мені видається критичною і загрозливою», – підсумовує Людмила Лінник.

Історії є різні, хтось робить зауваження дітям, а хтось батькам. Єдиного рецепту, чи варто втручатися у процес виховання чужих дітей, немає. Іноді цього потребує ситуація, а інколи люди просто не можуть залишатися осторонь. Втручатися чи ні, вирішувати вам, але не забувайте і про своїх дітей.

Автор: Ріта Боднар

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 29

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...