Ідеальна школа існує – у Фінляндії

Наталя Микула у Фінляндії була п’ять років тому, але і досі чудово пам’ятає тамтешню досконалу освітню систему. Ще б пак – у школах так чисто, що всі ходять у шкарпетках, є зимовий сад з триметровими деревами, на початку навчального року батьки купують дітям лише наплічники, директора не цікавить їжа в їдальні і ремонт даху, а вчителем бути – престижно.

Поїздка до Фінляндії відбулася у складі делегації освітян з України, які знайомилися з освітою у містечку Ювяскюля, за 300 км від столиці. Наталя Микула вернулася додому натхненна і водночас трохи розчарована – так кортіло адаптувати отриманий досвід до наших реалій. Каже, те, що вона там побачила, лише тепер потроху починають впроваджувати в новій українській школі.

Довідка

Наталя Микула – заступниця директора Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради. Закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут ім. В. Стефаника, спеціальність «Українська мова та література», Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, спеціальність «Державна служба», магістр. 53 роки.

Зробити так, аби дитина зрозуміла все

У Фінляндії навчатися у школі починають у 7 років і з 1-го по 6-й клас всі предмети викладає один вчитель. Винятком може стати іноземна мова, іноді – музика.

Для нового навчального року батьки купують лише наплічник. Все решта дають у школі: канцтовари, а підручників аж два комплекти (для навчання в школі і вдома).

Навчання, автобус до школи, якщо учень живе більш як за 2 км від неї, усе необхідне для занять і навіть стоматологічні послуги для дітей до 15 років (включаючи встановлення брекетів) – безкоштовні. Це досягається, зокрема, й через високі податки, що фінам не дуже подобається.

За харчування в школі батьки теж не платять ні копійки. Крім того, директор цим питанням узагалі не займається. Коли ми питали його про харчування, той неабияк здивувався: «А який я маю стосунок до цього? Я забезпечую лише освітній процес».

Директора фінської школи не цікавить ні ремонт закладу, ні оснащення. Батьки не йдуть сваритися до нього чи у департамент освіти, бо дітям щось не те дають їсти. Для цього є муніципальні служби.

Коли наша делегація мала екскурсію в початковій школі, на обід дітям давали суп з лосося, нарізані овочі і хліб з різними паштетами. Собівартість такого обіду – один євро і 16 євроцентів. Також є автомат з молоком, йогуртом, соком і негазованою водою. Меню складають, орієнтуючись на бажання дітей, батьків і збалансоване харчування. Їдальня там як звичайне кафе швидкого харчування, де кожна дитина сама собі набирає порцію.

Усі початкові школи розташовані в окремих двоповерхових приміщеннях. Заклад закривається автоматично, тому потрапити туди може лише той, хто має спеціальний доступ.

Парти в класах не завжди стоять так, як ми звикли. В якихось кабінетах – одномісні, в інших – двомісні парти утворюють равлика, й більша частина учнів сидить обличчям одне до одного, боком до вчителя. До того ж парти – різного кольору.

Директора фінської школи не цікавить ні ремонт закладу, ні оснащення. Батьки не йдуть сваритися до нього чи у департамент освіти, бо дітям щось не те дають їсти. Для цього є муніципальні служби

У коридорах висять дошки, стоїть кілька парт – тут асистент учителя може займатися з учнями, які пропустили або не до кінця зрозуміли матеріал. Це прямий обов’язок вчителя – зробити так, щоб дитина зрозуміла все на уроці або в додатковий час, і все – безкоштовно і не пов’язано з репетиторством. Такого поняття просто немає, це заборонено законом – аж до звільнення.

У школі – скляні внутрішні панорамні вікна. Йдучи коридором, можна бачити, що відбувається в класах. Зроблено це не для перевірок, бо вчителю тут довіряють, а оцінку його роботі дають, зокрема, і батьки – через шкільний сайт, який є частиною загальної освітньої системи Wilma й використовується як своєрідний електронний щоденник.

Більшість уроків – інтегровані, наприклад, математику поєднують із читанням і географією. А протягом тижня всі предмети вивчають крізь призму однієї теми: театр, космос, сім’я, мода тощо.

Дітей не викликають до дошки – аби не стресувати їх. Фінські школярі змалку не бояться відповісти неправильно. Вчитель завжди каже щось на кшталт: «Я тобою дуже задоволений, ти в будь-якому разі молодець». Таким чином кожен учень, навіть той, що не впорався із завданням, психологічно почувається комфортно.

Оцінки у школі – від 4 до 10 балів. Перші чотири роки оцінки не ставлять, з п’ятого класу вчитель може говорити про успішність дитини, виражену в оцінках, але виключно «тет-а-тет» у присутності обох батьків і самої дитини. Такі зустрічі зазвичай відбуваються кілька разів на рік. Батьківські збори узагалі проводять тільки раз на рік – до початку навчального року. Там нема такого, що батьки чи не щодня бігають до вчителя питатися про своїх дітей, як звикли в Україні. Звісно, якщо у батьків є запитання, то вони завжди можуть зателефонувати до педагога.

Уроки починаються о 8-й ранку. Наймолодші мають навантаження 20 годин на тиждень, з третього класу – більше. Іноземну мову (зазвичай англійську) діти починають вивчати лише з третього класу. З четвертого класу починається ще й друга іноземна, з шостого – обов’язкова шведська, яка є другою державною мовою у Фінляндії. Мов для вивчення пропонують близько шести десятків, але обирають самі діти.

Під час фізкультури взагалі немає такого поняття, як здача якихось нормативів. Натомість є руханки, розвивальні ігри і фітнес. Словом, йдеться про фізкультуру, яка приносить дитині задоволення, а не кольки в боку, бо – кров з носа – треба пробігти шість кіл.

Про талмуди домашніх завдань маленькі фінські школярі навіть не чули. Натомість вчителі задають, наприклад, піти з батьками в музей.

Більшість уроків – інтегровані, наприклад, математику поєднують із читанням і географією. А протягом тижня всі предмети вивчають крізь призму однієї теми: театр, космос, сім’я, мода тощо

У ліцеї, тобто в найстарших класах, діти самі обирають профільні предмети. Тому там уже немає класів. Кожен учень має особистий розклад.

Оснащення – на найвищому рівні

Найбільше ми здивувалися, коли приїхали до гімназії. Уявіть, що в Україні до навчального закладу має прибути якась іноземна делегація. Там всі стоять на вухах: директор вже чекає з короваєм, діти – вмиті-зачесані… У Фінляндії, певно, довго би з такого реготали. Бо з нами ніхто і не збирався панькатися. Зустрів черговий адміністратор, повідомив, що директора, на жаль, поки нема, бо його робочий час починається трохи пізніше, тобто очільник не летить з самого рання до гімназії, бо мають приїхати іноземці. Крім того, коли директор з’явиться, то зможе присвятити гостям лише 45 хвилин. Але і черговий адміністратор не зміг нас супроводжувати, бо так само мав робочі обов’язки, які повинні бути виконані. Тому екскурсію закладом робили… дві школярки, які самі ж виявили ініціативу.

Пішли по кабінетах і були шоковані. Першим став кабінет музики, який більше схожий на нашу типову малу актову залу, та ще й з усіма можливими інструментами. Кожен учень на початку навчального року обирає інструмент, який вивчатиме цілий рік. Наприкінці школярі готують для батьків концерт – аби похизуватися тим, що вивчили. Закінчуючи школу, дитина вміє грати на 5-6 інструментах.

Потрапили ми і на урок історії. Учні якраз дивилися фільм про Другу світову війну й аналізували події. З історії на рік дається для вивчення 35 тем, фактично одна тема – на тиждень (2 уроки). На свій розсуд вчитель може пропустити якісь теми – його ніхто не контролює – натомість це велика особиста відповідальність. Підручники досить тонкі, більша частина – картинки, портрети, таблиці, діаграми.

Кабінети з хімії схожі на справжні мінілабораторії, учні в білих халатах і зі скляними захисними окулярами, багацько різноманітних колб, посудин… Є навіть пральна і посудомийна машини для приведення одягу і посуду в придатний стан для наступних класів.

А в кабінеті з біології є зимовий сад, де представлені всі відомі види рослин, які ростуть у Фінляндії. Наприклад, сосна заввишки три метри. Також є те, що не росте в країні. Під красивим мандариновим деревом я навіть сфотографувалась.

Оснащення і технічне забезпечення – на найвищому рівні. Щорічний бюджет школи – майже три мільйони євро. Коли на щось не вистачає грошей, звертаються до муніципальних служб. Їхній представник приходить до закладу і перевіряє необхідність такого запиту.

Діти, прийшовши до школи, знімають верхній одяг – у кожного класу біля кабінету своя роздягальня – й роззуваються, ходять у приміщенні в шкарпетках

Дуже вразила чистота. Діти, прийшовши до школи, знімають верхній одяг – у кожного класу біля кабінету своя роздягальня – й роззуваються, ходять у приміщенні в шкарпетках. Мене дуже цікавило, хто це все прибирає. Невже техпрацівники зі шваброю, як в Україні? Виявилося, що наприкінці робочого дня приїжджають працівники клінінгової компанії і до блиску пуцують всю школу.

26 людей на місце

Відвідавши Ювяскюльський університет, зокрема факультет підготовки вчителів, я зрозуміла, що це дуже популярний фах. Потрапити сюди на навчання не так вже і легко – 26 людей на місце. Серед студентів найбільше жінок, хоча у початкових школах Фінляндії працює близько 15% чоловіків.

Вступ до вишу відбувається двома етапами. До першого туру допускають усіх охочих. Це електронний тест, його питання є доступними для всіх протягом семи тижнів перед іспитом. Зрештою обирають лише 300 осіб. Далі претендентам влаштовують співбесіди, тестують на профпридатність, уміння поводитися, спілкуватися з учнями, на психологічну стійкість, проводять іспит з фінської мови і літератури.

Такий підхід до відбору майбутніх вчителів гарантує, що випадкові люди не потраплять у галузь. Але до такої системи країна прийшла не одразу. Це розуміння з’явилося лише кілька десятиліть тому: відкинули традиційну для нас систему оцінювання, вчителів звільнили від непотрібної паперової роботи, а учням дали можливість перейти від неефективної системи запам’ятовування до розвитку мислення, й сьогодні юні фіни – серед тих, хто читає найбільше у світі.

Всі фінські вчителі працюють за контрактом, який укладають щороку. Тому кожен педагог зацікавлений у своєму професійному саморозвитку, адже інакше він просто залишиться без роботи.

Коли приїхала з Фінляндії додому, була натхненна, кортіло звернути гори, але водночас почувалася трохи розчарована – хотілося впроваджувати якось той досвід, проте, як це зробити, й гадки не було. Наразі можемо впливати хіба на сам підхід вчителів до викладання і взаємодії з дітьми. Бо ж все решта впирається у брак матеріально-технічного забезпечення.

Автор: Наталя Мостова    

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 31

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.