Зможемо пристосуватися?

Останні місяці всі новини, приватні розмови і навіть думки зводилися до одного — коронавірус. І не тільки у нас, в усьому світі. Біда, кажуть, об‘єднує. Не факт, звісно, що ми об‘єдналися фізично, скоріше навпаки, але проблеми у нас все ж спільні…

Плани на відпустку за кордоном накрилися мідним тазом. Авіакомпанії несуть шалені збитки, курорти потерпають від відсутності туристів. Економіка більшості країн тріщить по швах. А ми, просидівши не один тиждень під замком карантину, розгублено чухаємо голови: що ж буде далі? Доведеться перехворіти чи «пронесе»? Оголосять карантин ще раз восени чи не оголосять? Витримає медицина чи ні? А що буде з гривнею? Де, врешті-решт, взяти гроші?

Ці запитання, мов надокучливі мухи, рояться в голові, і відповідей на них годі знайти. Кажуть, після коронавірусу світ уже ніколи не буде таким, як колись. І це правильно. Так було завжди, пандемії накладали величезний відбиток на життя суспільства: змінювалися людські звички, моральні цінності, з’являлися нові напрямки в культурі і мистецтві, економіка підлаштовувалася під нові реалії.

А що найперше зміниться у нашому сучасному житті? На що слід звернути увагу? Бо аналізувати, як було колись, – це одне, а пережити все на власній шкурі – зовсім інше.

Думаю, найбільший наш виклик – навчитися пристосовуватись. Ми, по правді, і так майстри у цій справі. Теперішнє життя таке стрімке, що без уміння пристосовуватися геть важко. Це колись нові знання з‘являлися вкрай рідко, і, щоб бути освіченим, достатньо було навчитися лише тому, що знали твої батьки. Зараз інакше. Кожне нове покоління мусить освоїти набагато більший багаж знань, ніж попереднє. Постійно з‘являються якісь нові слова, ґаджети, автомобілі. Мода змінюється не те, що щороку, а щосезону, а колись же сукні, костюми і пальта носилися десятиліттями… І ми змушені пристосовуватися, вчитися жити в цьому швидкому темпі – хочеш чи не хочеш…

А тут – коронавірус. Ще один виклик, про який раніше не думалось, не гадалося.

Хоча, якщо би ми були уважнішими, то почули б епідеміологів, які не раз попереджали, що така ймовірність дуже висока, і рано чи пізно нам доведеться зіткнутися з подібною хворобою, тому варто приготуватися. А ще прислухалися би до вчених, які криком кричали, що через брак фінансування їхня подальша діяльність і наука в цілому під загрозою знищення. І, можливо, прискорили б реформування медицини, яка у нас перманентно знаходиться у стані виживання, і дуже дивно, що ще досі якось функціонує.

Ми, на жаль, не дослухалися. Увесь світ, зрештою, зробив ту ж саму помилку. Фінансування науки і медицини далеко не завжди в пріоритеті. А в нашій країні – й поготів, майже завжди здійснюється за залишковим принципом. Гроші тратяться на інше. Але наука, освіта, культура і охорона здоров‘я – це те, що в ідеальному суспільстві завжди мало би бути на першому місті. Шкода, що нам так далеко до ідеалу…

Так ось, на мою думку, ми мусимо зрозуміти, що пандемія не перша й не остання, і постаратися пристосуватися до цього. Як найрозумніше це зробити? Чітко визначитися у пріоритетах. Усвідомити нарешті, що медичне обладнання цінніше за дорогі автівки для чиновників, зарплати лікарів не повинні поступатися зарплатам менеджерів у приватних фірмах, і найголовніше – наука повинна фінансуватися достойно. Наука – це те, на що нам ніколи не має бути шкода грошей. Це те, що йде попереду, це прогрес, а якщо ми ніяк не будемо вкладатися у майбутнє, то чи наступить воно для нас взагалі? Якщо зараз ми нетерпляче чекаємо на вакцину і ефективні ліки від нового вірусу, то повинні запитати: а хто це має винайти? Чи ці люди мають відповідні лабораторії, чи ми дали їм грошей на реактиви? Коли приходить біда, одразу стає зрозумілим, що насправді є важливим. І, даруйте, жоден політик не в змозі врятувати від смертельної хвороби, але саме він визначає, куди спрямувати кошти. І обирає, звісно, не науку, а те, що ближче до нього…

Не треба дивуватися, що замість книжок у нас часто читають гороскопи, а замість сучасних препаратів лікуються замовляннями. Якщо в країні гине наукова думка, вслід за нею гине просвітництво, а далі – деградація суспільства. І це лише на перший погляд здається, що наука – це щось ефемерне і відірване від реального життя. Насправді, це найперше наш захист – і від хвороб, і від ворогів, і від кліматичних катастроф… Наука – це технології. А без них сучасна людина безсила…

Ще одне «пристосування» – навчитися бути економнішими. І це не зовсім про те, щоб тратити менше грошей (хоча, і про це теж). Ми повинні пам‘ятати, що ресурси Землі вичерпні, ми вже досить багато всього перепсували, а апетити все ростуть і ростуть. Що попереду – невідомо. Нас знову попереджають: будуть посухи, урагани, інші кліматичні катастрофи. Але ми знову не чуємо, як і тоді, коли попереджали про потенційну небезпеку вірусів. Світ, який сидить під карантином, – закриті садочки, школи, магазини, кінотеатри і навіть парки – це здавалося абсолютно неможливим. Так от. Завтра з нами може статися ще щось «неможливе» – голод, наприклад, чи якась інша біда. Ми нічого не робимо, щоб запобігти чи приготуватися. Так само, як і з корона вірусом: закуповувати захисні халати і ШВЛ почали лише тоді, коли у лікарнях уже лежали хворі.

То може нам слід все ж прислухатися до попереджень науковців? Схаменутися і трохи пригальмувати? Подбати про екологію нарешті. Подивитися на те, чи кожен з нас окремо і країна в цілому раціонально використовує природні багатства? І задуматися, чи готові ми до майбутніх викликів?

Звісно, коронавірус нам підкинув дуже багато тем для роздумів. Був час подумати і про духовність, і про стосунки між людьми, і про організацію праці в умовах самоізоляції… Все це ми повинні переосмислити, зробити висновки і пристосуватися до обставин. Пристосуватися – означає навчитися раціонально використовувати те, що маємо, позбутися слабких місць і навчитися захищатися від майбутніх викликів (при цьому мислячи раціонально і всіляко підтримуючи науку).

Кажуть, виживає сильніший. Ні! З точки зору еволюції, виживає пристосованіший. Можливо, нам знову треба скласти своєрідний екзамен? Схалявити не вдасться, і автоматом теж не зарахують. Як гадаєте, на скільки балів можна розраховувати?

Автор: Лариса Мончак  

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 32

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.