Історія переселенки з Харківщини, яка переїхала із сім’єю на Прикарпаття

42-річна Ольга Слободян до 8 березня 2022 року жила у Лозовій на Харківщині: тиждень — у власній квартирі, ще тиждень — за 30 км від міста у мами в селі. Через ракетні обстріли жінка із сім’єю вирішила виїхати на Івано-Франківщину — батьківщину чоловіка.

Про це Ольга розповіла кореспондентці Суспільного.

Автомобілем доїхали до Дніпра, але сісти в евакуаційний поїзд не змогли.

Ми стали в чергу, але нам сказали, що чоловіків не пускають, бо за день до цього чоловіки лізли в потяги по дітях, по жінках. Тож нам сказали, якщо будемо стояти — не факт, що поїдемо. Бо люди й добу, і дві чекали на вокзалі, щоб сісти в потяг, — розповідає Ольга.

З Дніпра на Івано-Франківщину Ольга з родиною добиралася чотири доби, розповідає Ольга. Перші чотири дні не могла їсти. Потім тривалий час приймала заспокійливі. А вже в липні жінка виявила на грудях дивну “шишку”. Після додаткових обстежень та аналізів, медики поставили Ользі діагноз — рак молочної залози — та почали безкоштовно лікувати.

Хоча в січні я проходила мамографію — ми для роботи проходимо що пів року. Мені медики нічого не казали, нічого не було. Мабуть, стрес таке дав, війна, — розповідає Ольга.

Жінці було дуже важко повірити й прийняти діагноз. Не сказала вона про недугу й своїм дітям.

Вони знають, що мама їздить лікуватися, приймає крапельниці, а за хворобу – ні. Оце найскладніше — прийняти, відпустити й жити повноцінним життям, щоб діти не помічали. Жити, а не існувати, — пояснює Ольга Слободян.

Її донечки навчаються в третьому та п’ятому класах. Старший син — третьокурсник, вчиться на військового. Жінка каже: після виявлення хвороби стала більше цінувати свою сім’ю.

Намагаєшся більше уваги приділити дітям, чоловікові, батькам, людям допомогти, коли можемо. В нас є волонтери в Лозовій, то за можливості речі збираємо. В госпіталь відправляли. І оце теж – допомогти комусь, поки ти маєш силу, — каже Ольга.

З Харківщини родина перевезла із собою кота. До нового життя на Івано-Франківщині сім’я звикла швидко. Влітку всі разом обробляли город.

Ми влітку навіть продавали на ринку овочі. І всі так дивувалися: ви — вчителі, а стільки городу насадили, продавали. Квіти садили. Їздили з дітьми, гуляли, відпочивали, — ділиться жінка.

Після звільнення Харківщини від російських окупантів родина їздила додому, але повернулася на Франківщину.

В нас — велика ракетна небезпека. Прилітають ракети. Школу нашу розбомбили, в якій я працювала, а діти мої навчалися через дві вулиці. Будинок наш, слава Богу, стоїть, — каже Ольга.

Жінка вірить у своє одужання та перемогу ЗСУ.