Мріє про притулок для котів. Світлана Татаркіна Франківщини утримує майже 70 тварин

Аби нагодувати тварин, жінка встає о 6:00. Годує їх кормами й домашньою їжею. Деякі продавці роблять їй знижку на м’ясо.

“Кожен ранок варю кашки: перловку, вівсянку з льоном. Наступного дня готую пшеничну, але перловка та вівсянка йдуть, як складники, постійно. Льон даю, щоб котячі шлуночки добре працювали. І додаю м’ясний фарш. М’ясна кашка в нас виходить. Увечері в нас — суп овочевий. Все на терці буряковій тру”, — каже Світлана Татаркіна.

Жінка пам’ятає історію кожного свого котика. Наприклад, Мурзіка рік тому їй привезли з Тернопільщини — старого кота викинули просто на вулицю.

“Він знає, що я маю прийти, маю першого його погладити”, — говорить Світлана.

Після Мурзіка Світлана прихистила в себе ще кількох котів з різних областей. У неї є тваринки зі Львова, Херсона, а кішка Сушка — з передової.

“Вона мені така дорога. Бо коли я згадую, як хлопці приїхали прямо звідти, із Запоріжжя, приїхали й подзвонили, чи я можу взяти. Одразу привезли мені”, — пригадує Світлана Татаркіна.

В оселі Світлани живуть як звичайні дворові коти, так і породисті. Наприклад, ангорку Алю із синьо-жовтими очима власники віддали, бо виїхали за кордон.

На огляди у ветеринарів, ліки та харчі жінка витрачає власні гроші. Вона каже, що отримує пенсію, чоловік — зарплату.

Мрія жінки — створити котячий притулок. Для цього три роки тому збудували разом з чоловіком простору хатину. Наразі перекрили дах, поставили пластикові вікна, провели воду та встановили буржуйку. Однак, розповідає Світлана, коти можуть жити тут лише в теплу пору року. Взимку тут — холодно, а грошей на утеплення подружжя не має.

“Плани були одні, але я розумію, що зараз — війна”, — говорить Світлана.