“Шелтер Марії”- проєкт, що стартував у Верховині, але допоміг переселенцям по всій країні

Марія Маківничук з Прикарпаття створила проєкт для допомоги переселенцям, який розрісся у мережу “Shelter” по всій країні. Ця історія надихає і про неї навіть зняли документальний фільм. 

Коли почалася війна, населення селища Верховина збільшилося вдвічі – стільки переселенців приїхали в гори за кілька перших місяців повномасштабного російського вторгнення. Відтоді створили  у Верховині  волонтерський хаб. Там роздавали сотням переселенців гуманітарну допомогу, яку сама Марія на бусі привозила з Польщі. 

“На самому початку, ніхто не знав, що треба робити. Ми не готові були до війни, взагалі, але кожен з нас хотів бути корисним. Було місце, куди привезти гуманітарну допомогу. І отак воно якось само все почалося”, – розповідає Марія. 

Був аншлаг. Люди жили навіть в якихось невеликих прибудовах, бо дуже багато людей поїхало в Карпати. У приймальні все заставлено ящиками. Коло цих ящиків стояло багато жінок і молодих людей, які роздавали продукти, пральний порошок, печиво

“Одна жінка, яка приїхала до нас на два тижні, спала одягнута. Вона не могла звикнути до того, що тут не прилітає, що тут немає вибухів. Якщо є тривога, то ховаємося, але ймовірність, шо сюда прилетить, дуже низька. Та вона все одно спала два тижні одягнута, бо казала: у випадку чого, я беру дитину і ми тікаємо”, – ділиться спогадами Марія Маківничук.

Тож згодом волонтери усвідомили, мало дати людям лише їжу та одяг – їм потрібна психосоціальна допомога. У Шелтері організували заняття з психологом. Згодом зʼявилася арт-терапія, йога, курси англійської та української. У перше воєнне літо для дітей-переселенців у Верховині провели дитячий табір. Опіку над усіма проєктами взяла на себе німецька організація “Schüler helfen Leben”. Їм вдалося залучити кошти від Федерального міністерства внутрішніх справ на проекти, організовані протягом наступних двох років.

На самому початку війни у Верховинському районі на офіційному обліку було більше сімнадцяти тисяч переселенців. Зараз перебуває до п’яти тисяч осіб. Та загалом в Україні стали ВПО понад 5 млн людей, і більшість з них потребують підтримки. Тож згодом подібні Шелтери відкрилися в Івано-Франківську, Львові, Червонограді, Стрию, Чернівцях, Києві та Полтаві. Англійське слово, що означає «сховище», стало назвою всеукраїнської волонтерської мережі. Там захищають не від ракетних ударів, а від безпомічності, зневіри, байдужості. Українці повертаються до своїх традиційних практик, які рятували нас в найважчі періоди історії, коли йшлося про існування нації: свій до свого по своє. 

Любов українців до українців творить дива: зробити життя переселенців в Україні кращим, ніж в Польщі чи Німечині, цілком реально. Про те, як зʼявилася ідея створити простір взаємодії та розвитку для ВПО в маленькому гуцульському селищі Верховина, як проєкт розрісся до всеукраїнської мережі, а також як вдалося знайти закордонну підтримку для благодійного проєкту – історію, яка надихає, розповідають у документальному фільмі “Shelter Марії”:  https://cutt.ly/NwOICKOH