Лілія Гриневич: «Із вчителями іноземної мови та інформатики у нас проблема»

Тетяна Соболик

Народна депутатка України 7-го та 8-го скликань, ексміністерка освіти і науки та радниця чинного міністра освіти і науки Лілія Гриневич у листопаді була з візитом в Івано-Франківську. Вона взяла участь у форумі «Освітні діалоги Прикарпаття», де обговорювали проблеми освіти під час війни. «Місто» поговорило з нею про це окремо.

– Пані Ліліє, розкажіть про свій візит до Івано-Франківська, зокрема, чи дають такі заходи якийсь реальний результат?

В освіті ситуація постійно змінюється, з’являються нові технології і можливості, а в нас це все ще накладається на виклики війни, тому важливо шукати рішення і надихати людей на професійний розвиток у складних умовах. На цьому форумі ми говорили про впровадження реформи «Нова українська школа», яка розпочалася у 2017 році. Діти, які першими почали вчитися за її правилами, зараз у 6-му класі. Суть реформи полягає у тому, щоб відійти від методу лише давати знання і навчити дітей застосовувати їх для вирішення практичних  завдань у житті, а також виробляти власні ставлення на основі цінностей.

Це компетентнісний підхід, а також навчання передбачає формування «м’яких навичок» (soft skills), критичного мислення, креативності, вміння керувати своїм емоційним станом тощо. Ці навички для сучасної людини надзвичайно важливі.

Втім, слід визнати, що впродовж останніх двох років реформа імітувалась, а не здійснювалась. Не виділили коштів на оновлення класів, не було цільового підвищення кваліфікації вчителів, більшість підручників не відповідає новим підходам, і це позначилося на впровадженні реформи.

На форумі ми говорили, як перезавантажити реформу, щоб діти отримали сучасну якісну освіту.

– Проблема лише у грошах?

Фінансування не було в 2022 році, а цього року нарешті виділено  470 млн грн на обладнання і професійний розвиток вчителів.  Гроші виділили восени, і хоча це недостатньо, але вже якийсь початок. Наразі нам треба якось компенсувати те, що ми не додали упродовж цих років.

Є проблеми у зв’язку з тим, що під час пандемії діти навчалися дистанційно. Зараз через війну близько третини на дистанційному навчанні. Звісно, через це знижуються навчальні досягнення. Адже дистанційне навчання потребує самодисципліни. Дорослим себе важко дисциплінувати, а що говорити про дітей! Особливо погано впливає це на дітей початкової школи.

Зараз важливо подолати освітні втрати, спричинені війною. Вони виникають, коли дитина пропустила якісь теми і відстає порівняно з дітьми, які мали можливість навчатися очно або без перерв. Тому має бути окремий напрямок роботи вчителів із виявлення цих освітніх втрат. Для цього є діагностичні тести, можна протестувати дитину і додатково пояснити незасвоєний матеріал. Бо навчальні прогалини, якщо з ними не працювати, лише поглиблюються. Якщо дитина не зрозуміла чогось із математики, то далі їй буде все складніше. Так вона втрачає інтерес і випадає з процесу навчання.

– Хочу поговорити про повернення дітей з-за кордону. Яка ситуація з цим зараз?

Для родин, які будуть приймати рішення, повертатися чи ні, одним із чинників стане, в яких умовах дитина буде продовжувати навчання. Звичайно, в першу чергу, люди будуть зважати на те, чи є в них житло та працевлаштування. Проте й в освіті ми повинні створити їм сучасні умови.

Насмілюся сказати, що в початковій школі у нас такі умови створені в результаті реформи, але треба працювати над їх створенням у базовій і старшій школі, і найголовніше – запропонувати дітям адаптацію. 

Серед тих, хто за кордоном, є частина дітей, які вчаться у наших школах дистанційно. Втім деякі діти покинули навчання в українській школі, бо не витримують подвійного навантаження – вчитися одночасно у нашій школі і в школі тієї країни, де зараз живуть. Важливо не втратити зв’язок із цими дітьми. Зараз міністерство працює над тим, щоб були україноцентричні курси, де діти зможуть вчити окремі предмети – українську мову, географію та історію. Також  треба продумати, що буде, коли діти повернуться в Україну, і запропонувати шляхи, як їх адаптувати у нашій системі освіти. Адже будуть освітні прогалини, які є між освітніми програмами в Україні та інших країнах.

– У рамках реформи освіти є ідея ввести в українських школах двомовне викладання –українською та англійською, тобто запровадити модель так званої «білінгвальної освіти». Чи вчасно зараз порушувати це питання, коли значна частина дітей добре не знає рідної мови?

Білінгвальні школи існують у світі. Але спершу треба переконатися, що дитина володіє рідною мовою. Вивчення англійської нам надзвичайно потрібне, зважаючи на перспективи європейської та євроатлантичної інтеграції, а також з огляду на те, що Україна, напевно, назавжди залишиться країною-фронтиром, яка оберігає демократичний світ. Нашим громадянам треба дуже добре володіти англійською та іншими європейськими мовами, щоб легко комунікувати у бізнесі, науці, освіті, сфері безпеки й оборони. Це дасть українцям можливість швидше й більш ефективно відбудовувати Україну після війни.

Але так, це не повинно бути на шкоду українській мові. Воно повинно розширити наші можливості комунікації з партнерами.

У програмах «Нової української школи» виділено більше годин для вивчення англійської мови, включно з початковими класами. Окрім того, вчителі мають володіти комунікативними методиками навчання. Тобто навчити дітей розмовляти, а не лише читати і заучувати тексти напам’ять. 

– Якість викладання – це окрема тема. На жаль, буває, що вчителі англійської самі не можуть говорити англійською.

Так, багато залежить від методики. Ви справедливо зауважили, що вчителі бувають різними, а із вчителями іноземної мови у нас є проблеми, як і з вчителями інформатики. Це тому, що люди з такою освітою і хорошою кваліфікацією можуть знайти собі місце роботи із набагато вищою оплатою праці, ніж у вчителя. Тож найбільший виклик – це необхідність піднімати зарплату вчителям. Останнє серйозне підняття зарплати вчителям було у 2017 році – тоді її підвищили на 50-85%, залежно від кваліфікації вчителя. З того часу суттєвого підняття не було, а впродовж останніх двох років їхня зарплата взагалі не зростала.

Так, у результаті інфляції і відсутності підняття, сьогодні зарплата молодого вчителя дуже низька. Навіть якщо він хоче навчати і має до цього хист, йому важко вижити з низькою зарплатою, і він шукає іншу роботу. 

– Поговорімо про приватні школи. Якщо дитсадків та закладів вищої освіти, які надають освітні послуги за гроші, у нас досить багато, то приватних шкіл чомусь значно менше. 

В Україні приватні школи мають академічну свободу, вони встановлюють вищу зарплату і, таким чином, заохочують кращих вчителів працювати у себе. А закон 2017 року визначив, що до приватних шкіл може надходити фінансування за дитиною. Тобто частина коштів як субвенція від держави може спрямовуватися у приватну школу. Це невелика сума, однак багато українських приватних шкіл отримували цю субвенцію до 2022 року.

Приватні школи мають бути. Це альтернатива, вони йдуть попереду, маючи більше ресурсу і залучаючи талановитих вчителів. Важливо лише, щоб вони розуміли свою соціальну відповідальність. У нас були такі приклади, коли одна з приватних шкіл брала участь у розробці системи підвищення кваліфікації вчителів початкової школи, популяризуючи дуже цікаві методики. Вони застосовували у своїй школі методики канадської і фінської шкіл, а згодом ми змогли їх адаптувати в українській освіті. Таким чином, приватні школи діляться досвідом через систему державної освіти, і ці методики стають доступними більшій кількості дітей.

– Якою має бути зарплата вчителя, щоб його робота була престижною?

У законі про освіту сказано, що мінімальна зарплата вчителя-початківця має відповідати трьом мінімальним заробітним платам. Зараз мінімальна зарплата – 6,7 тис. грн. От множимо цю цифру на три. Якщо молодий вчитель прийде у школу й отримає 20 тис. грн, а далі в процесі карʼєри з досвідом отримуватиме ще вищу заробітну плату,  то є шанс, що він  потрапить у  прошарок середнього класу, адже це вже більш-менш конкурентна зарплата. Нагадаю, вчителі в цивілізованих країнах якраз є представниками середнього класу. А зараз молодий вчитель отримує вдвічі менше. От вам і різниця.

– Скільки зараз коштує державі навчання однієї дитини у школі?

Цифра змінюється щороку і в кожній окремій школі. Це залежить від інфляції, зарплати, комунальних послуг. Певна цифра закладається як освітня субвенція у держбюджеті, а місцеві громади ще  дофінансовують. Зокрема, йдеться про навчальну компоненту за вибором, факультативи чи групи продовженого дня, які фінансуються з місцевих бюджетів.

Закон «Про освіту» 2017 року зобов’язує школи публікувати свої річні бюджети, і, маючи їхній річний бюджет, можна порахувати, скільки коштує навчання одного учня. У середньому, навчання учня у  школі коштує 23 тис. грн на рік, у містах у великих школах це може становити навіть менше 20 тис,  а в сільській місцевості може досягати понад 50 тис. грн. 

Парадокс, але чим менша школа, тим дорожче для держави обходиться навчання дитини, але це не гарантує якісних результатів навчання. У маленьких школах, як це показують результати ЗНО, на жаль, фіксують гіршу якість навчання, бо один вчитель може викладати кілька предметів, там нема лабораторій, обладнаних кабінетів тощо. Тому й необхідно для учнів старших класів забезпечувати доїзд до опорних шкіл з кращими можливостями.