«Якщо тил забуде про світ війни, то завтра світ війни прийде сюди» — Руслан Марцінків

Закупити 10 тисяч FPV-дронів для захисників — таку амбітну мету поставила собі Івано- Франківська міська громада у 2024 році. Також міська влада збільшила фінансову допомогу для військових та їхніх родин. Цього року на ці потреби заклали 527 мільйонів гривень. «Ми на місцях робимо все можливе, щоб підтримати наших воїнів, але відчувається брак збалансованої державної політики. Фраза про те, що «ми будемо збирати дрони на кухні», звучить гарно, але хотілося б, аби їх виготовляли на великих заводах», — каже міський голова Руслан Марцінків. Більше відповідей на актуальні питання читайте в інтерв’ю. 

Розпочався третій рік запеклої боротьби українців за свою державу і за свою ідентичність. Зрозуміло, що робити прогнози у цій ситуації складно, але, все ж таки, яким, на Вашу думку, буде цей рік для України?

Важким. Насамперед в сенсі геополітичної ситуації: вибори президента росії, вибори президента США, вибори в деяких європейських країнах. Зменшення фінансової допомоги та внутрішні проблеми і протиріччя, спричинені війною в Україні, в демократичних країнах. На жаль, всі ці проблеми чекають нас протягом року. Але маємо пройти і це, адже сьогодні йдеться про існування нашої держави. Українське суспільство дуже добре вміє долати короткі дистанції, наприклад, Помаранчева революція чи Революція гідності, а на довгу дистанцію у нас часто не вистачає ресурсу. Але цього разу треба зібратися всім. Сказати, скільки ще триватиме війна, зараз ніхто не зможе. Прогнози — невдячна річ. Проте, нам залишається одне : допомагати і робити все, щоб ця допомога не зменшувалася, а навпаки — збільшувалася. Війна зараз змінюється, війна стає технологічною, і це потребує великих ресурсів. Звісно, хочеться, щоб вона закінчилася якнайшвидше, а це залежатиме від кожного з нас, хто як долучиться до Перемоги. Як на мене, 2024 рік набагато важливіший, ніж 2022 рік, бо тоді ми всі були на адреналіні, на емоціях, а зараз, що б хто не казав, є два світи: один — на передовій, другий — тут, в тилу. І тил повинен допомагати, бо якщо тил забуде про світ війни, то завтра світ війни прийде сюди.

Пане Руслане, наступне питання — власне про допомогу. На яку суму франківській громаді вдалося допомогти воїнам на передовій у 2023 році?

Нам вдалося надати допомоги на 380 мільйонів гривень минулого року. Особливість нашої громади в тому, що ми підтримуємо дуже багато соціальних програм. Ми не тільки закуповуємо необхідне на передову, що є дуже важливо, але ми також маємо програми допомоги пораненим, родинам загиблих, допомоги на амуніцію, тобто у нас дуже багато соціальних програм, які допомагають конкретному воїну, конкретній людині, що, як на мене, вкрай потрібно зараз. Бо дуже часто держава, на жаль, затримує певні виплати, дуже часто бюрократія «з’їдає» ті кошти, які належать пораненим, тому наша громада вирішила підставити плече франківським воїнам та їхнім родинам. Крім того, ми велику кількість допомоги надали різним військовим частинам. Хотів би сказати, що у нас є кілька напрямів: перший — це військові частини, які пунктом постійного місця дислокації мають Івано-Франківськ, у нас з ними є угода і ми вже більше 100 мільйонів гривень переказали їм на рахунок для того, щоб вони могли собі закупити ті речі, які ми не можемо придбати.

Другий напрям — це реагування на листи, які надходять від військових частин, минулого року їх було більше 200, йдеться про закупівлю рацій, дронів, іншого спорядження, будівельних матеріалів, кожній військовій частині потрібно щось особливе, тут ми витратили десь 120 мільйонів. Ну і третій напрям, про який я вже згадував, — це соціальні програми: допомога родинам загиблих, воїнам на спорядження, ми давали минулого року 20 тисяч гривень, а цього року збільшили до 50 тим, хто бере участь в бойових діях. Загалом, якщо підсумувати, незважаючи на те, що у нас забрали «військовий» ПДФО з жовтня минулого року, ми на 2024 рік заклали навіть більшу допомогу. 527 мільйонів гривень запланували витратити на підтримку ЗСУ у 2024 році, що становить 17 відсотків  бюджету міста Івано-Франківська. Я вважаю, що це доволі пристойна сума.

Місто поставило собі амбітну мету — у 2024 році закупити для захисників 10 тисяч FPV-дронів. Як рухаєтесь у цьому напрямі? 

Так, справді, 10 тисяч FPV-дронів  для захисників плануємо закупити у 2024 році, і ми працюємо над цим. За перших два місяці практично півтори тисячі дронів ми вже відправили нашим військовим частинам. І цю заплановану цифру, я переконаний, ми виконаємо. Проте сьогодні потрібно не тільки дрони, а й РЕБи, інше спорядження, і це теж ми закуповуємо. Звісно, дрони сьогодні  дуже потрібні нашим захисникам на таких напрямках, як Авдіївський та Бахмутський, і саме цим частинам Івано-Франківськ та Дніпро найбільше допомогли дронами.

Виникали певні труднощі із самим процесом закупівлі дронів. Це вдалося якось владнати, можливо, на державному рівні відрегулювали?

На державному рівні нічого не відрегулювали і нічого не владнали, доводиться все вирішувати самим. Закупівля дронів у нас досі така напівзаконна штука. Ми були змушені відмовити деяким фірмам з Prozorro. Проаналізувавши їхню роботу, ми зрозуміли, що можуть бути зриви поставок дронів, а сьогодні дуже важливо поставляти їх на передову вчасно. І правильно зробили, бо, як з’ясувалося згодом, ті міста, що підписали з ними угоди на постачання, потім чекали більше місяця, дронів не отримали і втратили багато часу. Ми пішли радикальним шляхом: відмінили ті тендери, оголосили нові, розбили закупівлі на менші кількості — і таким чином усе встигли.

До речі, була інформація, що Івано-Франківськ може сам виробляти дрони. Наскільки це вірогідно?

Ми виробляємо невелику кількість дронів, які передаємо військовим, і сьогодні вже, на щастя, цей процес в області потрохи налагоджується. Але основне питання: де державне виробництво? Є питання сертифікації та інші нюанси. Громадам набагато було б зручніше купувати дрони у державних підприємств або перераховувати субвенції й отримувати дрони і передавати їх на військові частини. Зрештою, коли «військове» ПДФО забрали, то казали, що будуть мільйони дронів, але мені довелося бути на всіх напрямках фронту, крім Куп’янського, і щось там дронів від держави — обмаль. А в контексті того, що у нас в рази менше снарядів, мін, артилерійських систем, то це замінник, не стовідсотковий, але той, що можуть громади купувати.  

Як Ви вважаєте: чи повинна Україна в 2024 році посилювати мобілізацію?

Найперше — мобілізація повинна бути цивілізована і врегульована. Мені здається, що немає політичної волі керівництва держави на те, щоб мобілізацію зробити дійсно цивілізованою і справедливою. Адже те, що відбувається сьогодні з цим процесом, і який це інколи викликає резонанс в суспільстві, не є до кінця правильним. На мою думку, в час цифровізації це можна зовсім по-іншому організувати. Але тут, як на мене, додається ще й політика, певні люди думають про політичні рейтинги. Насправді, все можна зробити цивілізовано, без оцього хапання людей на вулицях, пакування в машини і таке інше. Але це моя особиста думка. І друге питання — це мотивація людей, які йдуть на війну. Тут програна повністю інформаційна кампанія, і ми втратили повністю той момент, коли в нас була велика кількість добровольців і під військкоматами стояли черги. Тоді великій кількості людей навіть відмовляли. Зараз треба шукати знову мотивацію: це можуть бути гроші, суспільні пільги. Є чимало випадків, коли хлопці без рук, без ніг приходять, їх списують фактично, і вони отримують по 800 гривень від держави — це не мотивує, точно. Ця система нинішня неправильно побудована від верху до низу, я про це постійно говорю на всіх нарадах.

Ви вже сказали, що побували практично на всіх напрямках фронту. Що головне сьогодні потребують військові?

Дрони і РЕБи потребують, це з того, що ми можемо допомогти. А загалом — снарядів різного калібру. А це має забезпечувати держава. Треба налагоджувати виробництво, мають бути заводи, які вже б мали працювати. Питання риторичне практично: чому вони досі не запрацювали? Якщо говорити про харчування чи амуніцію, то тут більш-менш усі забезпечені. А бракує на передовій реально людей сьогодні. Не секрет, що багато частин укомплектовані на 50 відсотків, і це ще непоганий показник. Тобто проблеми сьогодні дві — це відсутність снарядів і людей. Також є питання від хлопців, скільки їм ще служити, бо зрозуміло, що за два роки війни ті, які пішли на початку, вже виснажені й чекають демобілізації.

Наприкінці 2023 року в інформаційному просторі, а особливо у соцмережах, було багато зауважень і критики до міської влади, що потрібно збільшити допомогу військовим  і обмежити ремонтні робити, облаштування інфраструктурних об’єктів у місті. Ви прислухалися, я так розумію, і натомість з’явилися нарікання: а що робити з ямами на дорогах. Як тут знайти баланс?

Пригадую оті всі мітинги, які були в регіонах минулого року, і переконаний, що вони були спеціально організовані, щоб забрати в громад кошти. І воно вдалося насправді. Бо такий настрій у суспільстві був. Але сьогодні ми вже спостерігаємо інше, люди вимагають: закуповуйте асфальт, ремонтуйте дороги і робіть роботу. У мене кожного тижня відбуваються зустрічі у мікрорайонах міста і на кожній з них франківці поряд з питаннями допомоги ЗСУ порушують і питання: будь ласка, зробіть нам дорогу, зробіть заїзд чи виїзд. Насправді тут треба шукати компроміс: левову частину коштів треба виділяти на підтримку військових, вимагати в державної влади, щоб вони теж виконували свої обов’язки. Бо це, звичайно, гарно звучить, що «кожен має дрони збирати на кухні», але наш ворог часу не втрачає і збирає їх на великих заводах мільйонними партіями. Тому «на кухні» — теж добре, але цього недостатньо. Щодо доріг, то ми провели голосування, як їх ремонтувати, і більшість франківців проголосувала за поточний ремонт, тому таким шляхом і будемо рухатися.

Що заплановано у 2024 році щодо будівництва нового моста у мікрорайон Пасічна?

Будуємо, відбулися два тендери, зараз вони на розгляді в Антимонопольному комітеті, бо були оскаржені, але сподіваємося, що все-таки будуть підписані угоди. Щодо розв’язки, то роботи тривають, тут важливо докупити метал, щоб з’єднати розв’язку з мостом. Скажу відверто: я не вірю, що цього року буде відкрито новий міст, хоча мені б дуже цього хотілося, але якщо не буде якихось серйозних катаклізмів на фронті, то у 2025 році ми мали б уже ним користуватися. Але в сьогоднішньому часі наші плани, на жаль, можуть змінитися за один день або навіть за одну годину. Тому гарантій нема жодних.

Допомога військовим у 2024 році є пріоритетною, але, попри це, які ще сфери не можна опускати?

Для нас важлива медицина. Адже в державі — черговий етап медичної реформи, створюються кластерні заклади, відбувається об’єднання чотирьох медичних закладів в один. Йдеться про лікарню на Матейки, міський перинатальний центр, дитячу лікарню і стоматологічну і приведення їх до ладу. Робимо акцент також на покращенні роботи поліклінік. Комунальна медицина має бути доступною і повинна виконувати функцію соціальної медицини, тому що не кожен може собі дозволити послуги приватних клінік, а хворіють усі. Не все буде безкоштовно, те, що передбачає НСЗУ, то, звісно, буде, а інші послуги — за мінімальними розцінками. Медицина — це лікар, це обладнання й умови. У цих напрямах і працюємо. Цього року нам вдалося навіть купити сучасний мамограф у Центральну міську клінічну лікарню, відкрити денний стаціонар у поліклініці на Вовчинецькій, відкрити велику лабораторію у поліклініці на Довгій. Стараємося робити найнеобхідніше. Ще один пріоритет — освіта. Маємо кілька об’єктів, які треба буде завершити, але хочу наголосити, що вже через кілька років у нас буде демографічний спад. Це вже можна спрогнозувати. Навіть зараз проблема з садочками вирішена практично на сто відсотків. Цього року плануємо добудувати школу в Крихівцях господарським методом, без залучення коштів міської громади, і ще два-три невеликі об’єкти у співпраці з забудовниками.

До речі, про об’єднання. Упродовж останніх тижнів було багато різних повідомлень про можливе об’єднання університетів в Івано-Франківську. Називали різні конфігурації, починаючи від зовсім неприйнятних до більш-менш зрозумілих варіантів. Як міська влада ставиться до такої ініціативи МОН?

Я виступаю категорично проти обʼєднання Прикарпатського, медичного та університету нафти і газу. І я про це одразу заявив. Ідея Міністерства освіти — з трьох самодостатніх університетів зробити два, як на мене, виглядає щонайменше нелогічною. Не можна привʼязувати кількість населення до кількості університетів. Бо більшість студентів наших вишів — це якраз мешканці з інших міст, областей та, навіть, країн. Водночас кожен франківський університет — унікальний! І кількість ВНЗ може визначатися лише якістю освіти. Тому ми робитимемо все, що в наших силах, і все, що в законодавчому полі, аби зберегти всі три виші у нашому місті.