Мед Атлант

Сильні духом: ветеран з Франківська Юрій Гапончук про мотивацію та перемогу у Лас-Вегасі

Нагадати світові, що війна в Україні триває. Саме так про свою мотивацію щодо участі у змаганнях ветеранів і військовослужбовців United States Air Force and Marine Corps Trials 2024, що в ці дні відбуваються в Лас-Вегасі, каже 30-річний нацгвардієць Юрій Гапончук із Прикарпаття.

Ексклюзивно для сайту “МІСТО” Юрій розповів про успіх на змаганнях та шлях до перемоги.

Золото на змаганнях ветеранів у США це серйозна нагорода і величезний успіх, Ви очікували цього?

Ніхто не очікував таких результатів і стільки нагород від цих змагань. Пригадую, ще минулого року прийшла телеграма у військову частину, в якій охочих бійців із пораненнями, що хотіли спробувати себе у адаптивних видах спорту запрошували до участі! Я завжди за всякі інтересні двіжухи, тим більше пов’язані зі спортом. До того ж я люблю відкривати для себе щось нове.

Ваші перші відчуття, як це отримати найвищу нагороду серед сотень учасників?

Загалом, я брав участь у декількох видах змагань. Паверліфтингу – потиснув 115 кілограмів за третьою спробою. На волейболі сидячи ми вибороли золото. На стрільбі з лука ми також вибороли золото. Я, буквально, тільки три тижні навчався стріляти. Але за цей час мене багато чому навчили, я показав хороший результат. Пройшов у ТОП-8 стрільців. А потім був на командних змаганнях.
Вся наша збірна просто зірвала голос, коли вболівали за нас. Ці відчуття передати словами не можливо, це потрібно бачити.

Наскільки важким був шлях до такої перемоги, що було найскладніше?
Важкого взагалі нічого не було, просто потрібно усвідомлювати які в тебе є можливості й не закриватися в собі, а далі йти до того, що ти хочеш. Є один нюанс, коли є ампутація, то нога постійно худне, змінюються геометричні дані і потрібно робити поточний ремонт протеза. Найважче, коли нога схудла, а ти ремонт ще не зробив. З видів спорту найлегше давався волейбол сидячи, бо раніше я грав волейбол, і це було близьке мені. Тільки спочатку я взагалі не міг зрозуміти, як це грати сидячи.(Сміється) А найважче, напевно, стрільба з лука, де потрібно стримувати всі свої емоції, контролювати мінімальні рухи від яких залежить попадання.

Взагалі Ви у спорті давно?

Ще бувши в школі я їздив на різні олімпіади по футболу, волейболу. Все життя було пов’язане з різними активностями. Спорт був у моєму житті постійно, просто не професійно.

Наскільки така перемога важлива саме для бійців із пораненнями?

Для військовослужбовців із пораненням, це можливість через адаптивні види спорту, змагання знайти себе і свій шлях. А головне, те який буде спосіб життя надалі.
Зараз, коли я отримав поранення і ходжу на протезі, я хочу показувати своїм прикладом те, що життя продовжується і потрібно рухатись вперед. Попри негаразди і проблеми, особливо військовим, які боронять нашу країну. Поранених бійців потрібно витягувати з домівок, щоб вони не закривалися, а навпаки показували себе і рухались вперед.

Наскільки ця перемога важлива для країни?

Тут діло не в перемозі, а щоб показати наскільки ми сильна нація. Взагалі, ми поїхали сюди не як спортсмени, не здобувати золоті медалі. Наша місія тут нагадати світові, що війна в Україні триває. Нагадати партнерам, які підтримують нас, що Україна слугує щитом для Європи і всього цивілізованого світу. Якщо зараз не зупинити агресора, думаю, ввесь світ може теж спробувати цей смак війни і цей біль, який зараз народ України переживає.

Плануєте повернутися на фронт?

Чесно? З усіх мало хто планує повернутися на фронт і воювати. Питання в тому, що поки в нашій країні війна і ми не переможемо, не виженемо з нашої країни ворога – немає сенсу сидіти вдома й протирати штани.

 

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...