Ультрас: віддані до кінця

Футбол – гра мільйонів. Це аксіома, яка передається з покоління в покоління. Вже сотню років цей вид спорту змушує вболівальників у всьому світі забувати про буденні турботи і об’єднуватися навколо головного – гри. Футболісти вже давно перетворилися на селебріті і приклади для наслідування. Та не менш захопливим і яскравим є життя навколофутбольне. Всі бачили на стадіонах ультрас – групу найвідданіших фанатів, які у будь-яку погоду і при будь-якому результаті підтримують свою команду. Романтики футболу та лицарі фанатського руху – вони знають, як запалити серця гравців. Івано-франківське «Прикарпаття» теж має своїх ультрас. Про них, про їхній вплив на футболістів та керівництво клубу і буде ця розповідь.

Це моя команда

Олександрові Заславському 32 роки. Він працює в одній із українських ІТ-компаній. Проте в Івано-Франківську відомий передусім причетністю до руху ультрас – найвідданіших фанатів МФК «Прикарпаття». Уперше на футбольний матч його привів батько, згадує Олександр. Тоді йому було 6 років.

«Ми з татом пішки дійшли до парку, це було недалеко. Бігають якісь дядьки. Я питаю в тата, а де наші? І от – це наші, а от ті – не наші. Так я став вболівальником», – згадує чоловік.

Згодом майбутній ультрас почав орієнтуватися у футбольних змаганнях завдяки таблицям з результатами у газетах. Поступово виникала любов до футболу і до місцевої команди.

«Я навіть подумати не міг, що може бути інша команда. Я знав, що є «Прикарпаття». Якщо до їхнього стадіону я можу дійти пішки – значить, це моя команда», – каже Олександр.

З часом він помітив на трибунах групу вболівальників, які були активнішими за інших: вигукували гасла, співали, розмахували стягами. Тоді матчі проводилися на стадіоні «Електрон» (сьогодні «Наука» – ред.). З часом клуб переїхав на «Рух» і, як це було модно на початку 90-х, виділив окремий сектор для ультрасів. Там до фанатів приєднався і Олександр Заславський.

«Я поїхав на свій перший виїзд і зрозумів – от чого мені не вистачало! Тепер лише з часу відродження клубу в мене вже близько 30 виїздів», – розповідає фанат.

Івано-франківських ультрас важко виділити в єдину соціальну групу. Люди з першого сектору є різними – за віком, професіями, захопленнями

Олександр відзначає, що, окрім фактору футбольного, у виїздах з командою є і фактор культурний та світоглядний. Каже, якби не футбол, ніколи б не дізнався про деякі цікаві міста та селища України.

«От був у нас виїзд до ковалівського «Колоса» (Ковалівка – село у Київській області, населення якого складає близько 1,6 тис. осіб – ред.). Ти мені не повіриш, але у населеному пункті, де живе 1000 осіб, є на що подивитися! Дороги, інфраструктура. Якби не футбол, то в житті б не заїхав і не знав, що є таке село. А взагалі, виїзди – це дуже весело і прикольно», – розповідає Олександр.

Ми – ультрас

Івано-франківських ультрас важко виділити в єдину соціальну групу. Люди з першого сектору є різними – за віком, професіями, захопленнями.

«Є в нас і кандидати наук, і юристи, і студенти, і журналісти. Нас об’єднує «двіжуха», нас об’єднує стадіон», – пояснює Олександр Заславський.

У франківських ультрас є кістяк – 10-15 людей. Тих, хто ходить на стадіон вже понад 10 років, не більше 7.

«Молодь приходить, їздить на виїзди. Як-от, в Чернівці. А потім каже:  вибачте, мені нецікаво, я очікував на «мордобій». А це – взагалі інший вид спорту. Зазвичай цим захоплюються спортивні хлопці, які займаються єдиноборством, атлетикою, відвідують зали. І в цьому нічого поганого немає», – розповідає Олександр.

Щодо «махачів», то це дещо відмінне від руху ультрас явище. «Махачі» – це масові бійки. Здебільшого учасники такого «бою» домовляються заздалегідь і проводять його в місцинах відлюдних, за межами міста. Відбуваються вони перед матчами.

«Зазвичай хлопці спортивні. Віком 18-20 років. В Івано-Франківську є такі люди, але до нас вони не дотичні. На стадіон вони не ходять, в них є своя сфера», – зазначає Олександр.

Угруповання ультра в Україні можуть укладати союзи одне з одним. Фанати «Прикарпаття» винятком не стали.

«Найбільшими нашими друзями в 2005 році стали «Бровари». Тоді ми разом грали в Першій Лізі, так і потоваришували. Це не просто друзі, які зустрічаються і пиво п’ють. Це такі, які в спільних «двіжухах», розповідати про які не зовсім коректно. Вони за нас виступали, ми за них виступали. Потім зароджувалася дружба з ультрасами київської «Оболоні». Ще раніше дружили з київським «ЦСКА», – розповідає Олександр Заславський.

Він наголошує, що відданість клубу для ультрас – не порожній звук. Інколи фанатські переконання передаються з покоління в покоління. Як-от, в легендарного фаната львівських «Карпат» Михайла «Ангела» Дячишина: зараз на стадіон ходять його син та онук.

«Якщо завтра «Прикарпаття» стане називатися «Стельмах Юнайтед», то це не означає, що фанати вболіватимуть за «Стельмах Юнайтед». Клуб юридично може бути правонаступником, але фанати не річ, яка передається по праву», – каже Олександр.

Він переконує: ультраси щирі у своїх поривах. Стосується це і політики, більшість з них притримується правої ідеології. Вони не могли залишитися осторонь під час Революції Гідності та російської агресії. Навіть уклали історичне перемир’я та припинили внутрішню ворожнечу. Фанати «Динамо» та «Шахтаря», «Металіста» та «Дніпра», які ворогували не один десяток років, стали пліч-о-пліч на фоні зовнішньої небезпеки.

«Вони (ультраси – ред.) стали на захист своєї Батьківщини. Тоді армії не було, керівництва не було, щось треба було робити. Дуже багато ультрасів сімферопольської «Таврії» та ПФК «Севастополь» після захоплення Криму поїхали на фронт, в батальйон «Азов», – розповідає Олександр Заславський.

«Під час захоплення Слов’янська першими на захист міста стали ультрас донецького «Шахтаря». У першому складі батальйону «Донбас» було дуже багато хлопців з ультрас. У батальйоні «Азов» були ультраси «Динамо», «Металіста», «Карпат», з усієї країни», – додає він.

Найгучніша акція

З часу відновлення професійного футболу в Івано-Франківську місцеві ультраси провели не одну гучну акцію. Та найбільше уваги до себе вони привернули після перформансу на ратуші в березні 2018-го. Тоді, після скандального матчу з «Карпатами» в рамках Кубку України, «Прикарпаття» було вимушене зіграти один матч при порожніх трибунах. Той матч з львів’янами увійшов в історію. Не лише через те, що команда з Другої Ліги переграла старожила Прем’єр-Ліги. Особливо відзначилися невдоволені грою своїх гравців фанати «Карпат». Кілька разів через їхню поведінку рефері переривав матч. А вкінці втихомирювати ультрасів була вимушена поліція. Та все ж на горіхи одному футболістові таки перепало: лідер «Карпат» Артем Федецький отримав від уболівальника по обличчю.

«Якби тоді копи пустили львівських фанатів до їхньої команди, то по писку отримав би не лише Федецький. Та на цьому би все і припинилося. Але їм на заваді стала поліція. До речі, недавно до мене телефонували поліцейські і казали: «Ми знаємо, що на матчі ви збираєтеся порушувати громадський спокій». Я кажу: «Ти що? Кому ти дзвониш? Ви номером помилилися!» (сміється) Ну бо яке порушення громадського спокою на футболі? Це є не театр! Немає матчів, де б не порушувався громадський спокій», – каже Олександр Заславський.

З часу відновлення професійного футболу в Івано-Франківську місцеві ультраси провели не одну гучну акцію. Та найбільше уваги до себе вони привернули після перформансу на ратуші

Інспектором від ФФУ на тій грі був Тарас Клим – екс-очільник обласної федерації футболу. Рапорт, який він написав, викликав обурення у фанатів. Пан Клим спробував перерахувати усі фаєри, які запалили івано-франківські ультрас, а також зазначив про гасла «проти чинного президента Російської Федерації». Їх, до слова, вигукував весь стадіон, незважаючи на підтримку різних команд.

Тож після санкцій від ФФУ ультраси вирішили продемонструвати непохитну підтримку «Прикарпаттю».

«Важко було придумати цю акцію. Я брав у тому участь, але не є виконавцем. Радше координатором, – розповідає Олександр Заславський. – Вона була ефектною, бо планувалася два тижні. П’ять різних чатів у соцмережах. Один відповідає за банер, другий – за піротехніку. Сплановано все було до останньої секунди – як інавгурація президента».

Фанати і справді вираховували найменші деталі – чергували біля ратуші, аби дізнатися, до котрої пускають на оглядовий майданчик.

«Запалити фаєри вдень – ніхто нічого б не побачив. А вночі на майданчик не пропускають. Мусили робити все нахабно: купили квитки, піднялися, запалили фаєри, покричали, пофотографувалися хвилину і спустилися. Все було сплановано до секунди», – згадує Олександр.

На верхівку ратуші фанати піднімалися групами по кілька людей. Кожен перед цим отримав фаєр і пройшов інструктаж з пожежної безпеки. Вийшло все і справді ефектно.

Ми з керівництвом клубу – в одній команді, але на різних флангах

Стосунки ультрасів з керівництвом МФК «Прикарпаття» складалися по-різному. Якщо з тренером Володимиром Ковалюком та гравцями завжди існувала взаємоповага, то про менеджмент такого сказати не можна. Чого вартий конфлікт із колишнім віце-президентом клубу Олександром Дем’янчуком.

Розгорівся він восени 2017 року. Після кількох акцій ультрас на матчах «Прикарпаття» –фаєри, кидання круасанами під час гри з «Агробізнесом» – пан Дем’янчук висловився проти руху ультрас і запропонував закрити фанатський сектор. Останніх це не могло не обурити.

«До тих подій я з ним чудово спілкувався. Коли почався конфлікт, я до нього телефонував і казав: «Саша, не починай. Ти ж лише собі нашкодиш». Я просив його припинити. Не діяло. Лише образи в нашу адресу: «Ви виродки, ви шматки лайна». Я ще кілька разів попередив його, що він вступає у війну з фанатами – найбільш відданими клубу людьми», – розповідає Олександр Заславський.

Для будь-якого президента ультрас будуть як кістка в горлі. Бо ультрас непідконтрольні

Закінчилося все на прес-конференції після останнього матчу «Прикарпаття» в сезоні 2017/2018. Фанати просто не дали її провести – вимагали звільнення Олександра Дем’янчука. І він таки пішов у відставку. До речі, тоді головний тренер команди Володимир Ковалюк таких радикальних дій ультрас не підтримав.

Та після цієї ситуації стосунки фанатів та керівництва клубу покращилися.

«Після того, як ця людина пішла, відносини з клубом у нас найтепліші. Вони наші вимоги виконали. Ми поговорили і зійшлися на тому, що граємо за одну команду, лише на різних флангах. Розмова була не з приємних, але ми зійшлися на спільних позиціях», – каже Олександр.

Та в цьому сезоні без непорозумінь не обійшлося. Фанати без особливого ентузіазму сприйняли новину про призначення на посаду голови наглядової ради клубу Святослава Сироти. Пан Сирота – колишній очільник Професійної Футбольної Ліги України. Кілька років тому ЗМІ писали про його причетність до корупційних скандалів, що викликало в ультрас занепокоєння.

У «Прикарпатті» Святослав Сирота мав відповідати за пошук спонсорів та реконструкцію стадіону. З ним фанати пов’язують і створення офіційного фан-клубу. До речі, саме цей клуб організував забіг на підтримку команди напередодні першої домашньої гри у 2019 році. Ультраси від цієї акції відхрестилися і закликали не плутати їх із вказаною структурою.

«З новими менеджерами в нас були непорозуміння. Ми не розуміємо, для чого і звідки вони прийшли. У нас «Команда Рідного Краю». Виходиш на вулицю – і зустрічаєш свого футболіста. Всі свої», – каже Олександр Заславський.

Він розповідає: особисто зустрічався зі Святославом Сиротою. Причому ініціатором зустрічі був саме останній. Та ні про що домовитися не вдалося.

Скандал зі звільненням тренера

На своїй посаді Святослав Сирота був недовго. У відставку він пішов після недавніх чуток про можливе звільнення головного тренера команди Володимира Ковалюка. Ситуація розвивалася на фоні неочікуваного звільнення головного тренера ФК «Львів» Юрія Бакалова. При цьому команда, яка грає в Прем’єр-Лізі лише перший сезон, займає шосту сходинку у турнірній таблиці і бореться за право виступати у єврокубках. Офіційний сайт львівського клубу повідомив, що контракт зі спеціалістом розірвали за спільною згодою. Проте ультраси переконують в іншому – про звільнення тренеру повідомили просто посеред тренування, перед гравцями. Тож занепокоїлись, аби так не вчинили з Володимиром Ковалюком. В офіційній заяві вони застерегли керівництво клубу від такої ініціативи і висловили цілковиту підтримку очільнику «Прикарпаття».

«Менеджмент хотів показати результати. Звільнення Ковалюка дозволяло привести свого тренера, який би розігнав команду по завершенні контрактів гравців і набрав би всілякий непотріб – бразильців, хлопців з інших областей. Звісно, не без допомоги агента, який брав би солідні кошти за свої послуги, – каже Олександр Заславський. – А Ковалюк підтримує концепцію «Команди Рідного Краю» – комплектування команди за рахунок місцевих гравців».

У результаті Святослав Сирота пішов у відставку.

«Я розумію, що для будь-якого президента ультрас будуть як кістка в горлі. Бо ультрас непідконтрольні. Жоден фанат не піде до завершення матчу тільки тому, що команда програє. Це різниця між вболівальником і фанатом», – підсумовує Олександр Заславський.

Автор: Роман Стельмах

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 26

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.