Погана новина з Голанських висот

Ізраїль та Іран, дві наймогутніші країни Близького Сходу, перебувають на шляху до зіткнення. Експерти висловлюють побоювання, що їхнє протистояння може перерости у новий регіональний конфлікт і втягнути у нього Сполучені Штати і Росію.

Причиною загострення став невеликий клаптик на межі Ізраїлю та Сирії – Голанські висоти. Наприкінці березня 2019 року США здійснили безпрецедентний крок у міжнародній політиці: визнали суверенітет Ізраїлю на цій окупованій сирійській території. Чим таке рішення Трампа загрожує світові, до чого тут Іран і чому це погана новина, зокрема для України?

Голанські висоти – гірська місцевість, розташована в межах сучасного Лівану, Сирії, Йорданії та Ізраїлю. Спірна територія займає площу всього 1200 квадратних кілометрів – завбільшки як середній район Івано-Франківщини. Висоти належали Сирії з 1944 року і були окуповані Ізраїлем під час Шестиденної війни 1967 року.

Під час Війни Судного Дня у 1973-му році Сирія намагалася відновити контроль над втраченими територіями, але зазнала поразки. У 1981 році Кнесет (ізраїльський парламент) ухвалив «Закон про Голанські висоти», який в односторонньому порядку проголосив суверенітет Ізраїлю над цією територією. Однак світова спільнота не визнала анексії, а Рада Безпеки ООН відтоді регулярно закликає Тель-Авів повернути Голани Сирії.

Тепер тут офіційно розташована демілітаризована смуга між Ізраїлем і Сирією під формальним контролем ООН. Колишній сирійський адміністративний центр Ель-Кунейтра був практично повністю зруйнований ізраїльською авіацією, і тепер місто майже безлюдне. Столицею контрольованої Ізраїлем частини Голанських висот є місто Кацрін.

У районі колишнього кордону збереглася велика кількість сирійських мінних полів. Вони обгороджені, але не нейтралізовані. У результаті на значній території збереглася незаймана природа і є місця, де з 1967 року фактично не ступала нога людини.

На окупованій території проживає приблизно 40 000 осіб, половина з яких – іудеї, решта – мусульмани. Із сирійських поселень нині залишилося лише чотири села: Маждель-Шамс, Масаде, Буката і Айн-Канія, більшість мешканців є друзами – ісламською сектою одного з відгалужень шиїзму. Обидві країни – Сирія та Ізраїль – вважають цю територію своєю.

З точки зору ізраїльської сторони,основи конфлікту були закладені ще в 1923 році, коли Великобританія, отримавши після перемоги в Першій світовій війні мандат на управління територіями Палестини, передала Голанські висоти у розпорядження іншій переможниці – Франції. На територіях, якими опікувався французький уряд, згодом виникала Сирія, яка в 1944 році проголосила незалежність. До її складу увійшли і Голанські висоти, які повинні були перебувати під мандатом Великобританії до часу створення у 1948 році єврейської держави. В Ізраїлі вважають, що перекроювання кордонів між британською Палестиною і французькою Сирією було зроблено з порушенням зобов’язань держави-мандатарія.

Голанські висоти – досить мальовниче місце. Тут розташовані численні заповідники, струмки й водоспади. А головне – тут витоки річки Йордан

Крім усього, в Ізраїлі відзначають, що Голани – частина ядра території етногенезу євреїв, де збереглися чисельні залишки стародавніх поселень і синагог, побудованих за сотні років до того, як перший араб з’явився в цій частині Леванту.

Голанські висоти – досить мальовниче місце. Тут розташовані численні заповідники, струмки й водоспади. А головне – тут витоки річки Йордан, яка з притоками Аль-Хасбані, Баниас і Ліддані наповнює озеро Кінерет, з якого водою забезпечується третина Ізраїлю. Також тут виробляють половину мінеральної води Ізраїлю, близько четверті вин, вирощують різноманітні фрукти та овочі. На південно-західному краю плато розташовані термальні джерела «Гамат-Ґадер», відомі ще з Римських часів.

Однак ця територія потрібна як Сирії, так й Ізраїлю, передусім як стратегічний об’єкт. Із плато відкривається вигідний з військової точки зору огляд на обидві країни. Голанські висоти періодично зазнають обстрілу з боку Сирії, а Ізраїль завдає прицільних ударів у відповідь. Останній такий інцидент трапився в січні 2019 року.

Ізраїль звинувачує в обстрілах підрозділи Іранської революційної гвардії (інакше – Корпус вартових Ісламської революції, який в США прирівняли до терористичних організацій) та ліванське терористичне угруповання Хізболла, яке також отримує підтримку від Ірану. Свої сили противники Ізраїлю зосередили вздовж східного кордону Голанських висот, де мають укріплені командні пункти.

З початку сирійської громадянської війни Іран значно розширив свою військову присутність у країні, підтримуючи президента Башара Асада. На допомогу сирійському лідерові прийшли тисячі іранських добровольців. Іран також веде переговори з режимом Асада щодо використання контейнерного порту на середземноморському узбережжі в провінції Латакія. Офіційно – нібито з економічних причин, але ізраїльський уряд переконаний, що порт буде використаний іранськими військово-морськими силами в майбутній війні з Ізраїлем.

У Тегерані стверджують, що жодних іранських військових у Сирії немає, хоча, за даними розвідки, одна з баз існує, зокрема, в розташуванні сирійських урядових військ в Аль-Кісві. Водночас значно посилилася антиізраїльська риторика з боку офіційних осіб Ірану та представників духівництва, які в ісламській республіці є носіями реальної влади.

«Визволення Єрусалима близьке», – заявив у січні іранський духівник Ібрагім Раісі під час відвідин ізраїльсько-ліванського кордону, перебуваючи в оточенні командирів Хізболли та іранських офіцерів. Колишній ізраїльський дипломат Вайнтрауб стверджує, що єдиною причиною, чому Іран закріпився в Сирії, є намагання «створити стартову площадку для атаки проти Ізраїлю».

Своєю чергою Ізраїль визнав проведення понад сотні авіаударів по території сусідньої Сирії з часів громадянської війни, що почалася у 2011 році. Більшість з них була спрямована на об’єкти іранських збройних складів та бойових груп Хізболли.

Протистояння Ірану та Ізраїлю – це свого роду ритуал, призначений в обох країнах для внутрішнього споживання. Маючи під боком небезпечного ворога, простіше утримувати владу, апелюючи до його можливого нападу. Це розуміють і в Тегерані, і в Тель-Авіві.

Державу Ізраїль іранські лідери віддавна називають «малим сатаною» – поплічником «великого сатани» США. І погрожують стерти його з лиця землі. В Ізраїлі натомість роблять викривальні заяви щодо розробки ядерної зброї в Ірані.

Але така ворожнеча не відображає тисячолітньої історії відносин персів і євреїв, яку можна прослідкувати з біблійних часів. Про найзнаменитішого перського правителя євреї досі згадують з вдячністю. Завоювавши Вавилонське царство, цар Персії Кир Великий видав едикт, який звільнив євреїв з вавилонського полону та дозволив їм повернутися в Єрусалим.

Державу Ізраїль іранські лідери віддавна називають «малим сатаною» – поплічником «великого сатани» США. І погрожують стерти його з лиця землі

Згодом, перебуваючи в арабському світі Близького Сходу, обидва народи – і євреї, і перси – були близькими ментально, бо не належали до маси етнічної більшості. Така спільність стирала гострі кути і не дозволяла сформувати радикальну неприязнь.

Аж до приходу до влади шиїтського духовенства обидві країни мали теплі стосунки. Іран був другою мусульманською країною, яка визнала Ізраїль у 1950 році, через рік після Туреччини. Тегеран і Тель-Авів були пов’язані неформальним партнерством, заснованим на тісній співпраці у військових, технологічних, сільськогосподарських та нафтових питаннях. За деякими даними, Ізраїль консультував Іран навіть при створенні шахської спецслужби САВАК і надавав сприяння при будівництві атомного реактора в Бушері.

Іран в боргу не залишився. Як стверджує ізраїльський іраніст Володимир Месамед, у час Війни Судного Дня Тегеран передав єврейській державі 25 бойових винищувачів «Фантом». При цьому, зі зрозумілих причин, обидві сторони робили спроби приховати свої зв’язки. Наприклад, в аеропорту Тегерана, на віддалі від основної частини повітряної гавані, був відкритий спеціальний термінал, щоб тримати в секреті часті візити ізраїльських військових до Ірану.

Завдяки нафтовій трубі, яка проходила від південного Ашкелона до північного Ейлата, Іран та Ізраїль провадили взаємовигідний бізнес. Танкери підвозили іранську нафту до берегів Ізраїлю, вантажили її в нафтопровід, а звідти чорне золото потрапляло на світові ринки, частково осідаючи в єврейській державі. Займався цим блискучий бізнесмен – засновник найбільшої в світі трейдингової компанії Glencore, «король нафти» Марк Річ (уроджений Марселл Давид Рейх), працюючи безпосередньо з іранськими фундаменталістами.

У 1979 році в Ірані сталася революція: на зміну світському монархічному режиму на чолі з шахом прийшла перша в історії ісламська теократія. Дотепер там правлять мусульманські улеми (знавці) шиїтського зразка – аятоли. Їх вважають носіями таємних знань, містично натхненних волею Аллаха. Водночас новий режим спочатку будувався як республіка – з виборами, поділом влади, парламентом, сотнями партій і конкурентною боротьбою політичних каст.

Відтоді тон двосторонніх ірансько-ізраїльських відносин різко змінився. Нова влада оголосила себе захисником мусульман-палестинців, які страждають через утиски від Ізраїлю. Близькість до пригноблених і ненависть до гнобителів є провідною в ідеології шиїзму, тож заклики відновити справедливість дуже легко сприймає «вулиця» – рушійна сила ісламської революції.

Інший болючий та ідеологізований для іранців момент – статус Єрусалима. Для мусульман це місто має особливе значення, оскільки, за переказами, пророк Магомет був чудесним чином перенесений з Мекки в Єрусалим, а звідти – на небо, де у нього відбулася розмова з Творцем. Риторика про окупацію Єрусалима характерна практично для всіх мусульманських країн Близького Сходу, Іран теж використовує цю карту для досягнення своїх геополітичних цілей.

Прихованою, та значно важливішою причиною конфлікту між Іраном та Ізраїлем могли стати ядерні технології, які розвивають обидві країни. Експерти припускають, що на озброєнні ізраїльської армії є близько двох сотень ядерних бомб. Ізраїль також володіє балістичними ракетами, здатними завдати ядерного удару по території Ірану.

Натомість Іран відмовився від програми виготовлення ядерної зброї після укладеної угоди зі США і провідними країнами світу. Однак вихід США із цієї угоди розв’язує руки іранським ядерникам.

Треба зауважити, що у разі ядерного удару по Тель-Авіву з врахуванням руйнівних ефектів в радіусі 20-25 миль Іран ризикує знищити й палестинські поселення, які він так завзято захищає. Застосування кількох іранських бомб може загалом покласти край ізраїльсько-палестинському протистоянню, знищивши обидва народи. Удар Ізраїлю у відповідь по великих містах Ірану, де проживає більшість населення країни, взагалі матиме апокаліптичні наслідки.

У сценарії конфлікту без застосування ядерної зброї традиційні суперники Ірану – монархії Перської затоки (ОАЕ та Саудівська Аравія) – будуть нарощувати тиск на Іран, але від прямої участі в конфлікті, швидше за все, утримаються. Вичікувати будуть й Туреччина з Єгиптом.

Ситуація з Голанськими висотами створює небезпеку, оскільки може легітимізувати завоювання територій силою. Наприклад, захоплення українського Криму Росією

Більш-менш активно в конфронтацію можуть втрутитися союзники держав, які ворогують: США і Росія. Але і тут, ймовірно, справа обмежиться моральною підтримкою та постачанням зброї, хоча і Дональд Трамп, і Володимир Путін вже дивували аналітиків, віддаючи накази про нанесення ударів по позиціях різних угруповань в Сирії.

В Ізраїлі з піднесенням зустріли недавнє рішення Трампа про визнання суверенітету Ізраїлю над окупованою частиною Голанських висот, виступаючи саме з позицій безпеки своєї держави. Ізраїльський прем’єр Нетаньяху зауважив доречність такого кроку «у той час, коли Іран прагне використати Сирію як платформу для знищення Ізраїлю».

Натомість офіційний Дамаск виступив із заявою, у якій назвав рішення Трампа «безвідповідальним кроком» та наголосив на спробі підірвати рішення Радбезу ООН. Аналогічну позицію зайняла Москва. Члени Ліги Арабських держав на зустрічі в Тунісі наголосили на повній підтримці сирійської претензії на Голани, а також підтвердили заклик до створення палестинської держави.

Євросоюз теж заявив, що «не має наміру змінювати своєї позиції щодо питання приналежності Голанських висот і не вважає їх частиною території Ізраїлю». Та й в самих Сполучених Штатах не всі згодні з Трампом, апелюючи до рішення Радбезу ООН від 1981 року. Колишній високопоставлений чиновник Держдепу США Річард Хаас заявив, що міжнародне право «виключає отримання територій внаслідок воєнних дій».

Експерти-міжнародники зазначають: ситуація з Голанськими висотами створює небезпеку, оскільки може легітимізувати завоювання територій силою. Наприклад, захоплення українського Криму Росією. Паралель у тому, що в обох випадках одна суверенна держава захоплює територію іншої суверенної держави і в односторонньому режимі анексує її. І це попри те, що ООН забороняє вести агресивні й загарбницькі війни.

Ізраїль та Росія – члени ООН, але вони фактично не дотримуються міжнародних угод. США як країна, що виконує роль міжнародного арбітра, таким чином легітимізує такі акти агресії. Тож це дуже погані новини для України. Якщо Ізраїлю можна, то чому не можна Росії?

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 26

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.