«Ваґабундо». Простір, вільний від безвиході

«Міста схожі на годинники. Але на такі, що не вимірюють, а виробляють час», – писав колись у блозі один із засновників «Ваґабундо» Ростислав Шпук. Годинник з часом завмирає, припиняючи здійснювати відлік, а місто спроможне сповільнити і сам рух часу. І зазвичай таке трапляється при дотику реального і нереального, а у франківському випадку – їхнього еквіваленту – ділового і мистецького.

Простір можливостей

Цією точкою зіткнення у місті стало створення «Підземного Переходу «Ваґабундо» – мультимедійно оснащеного мистецького простору, який дозволяє кожному «шукаючому» нарешті таки знайти – як не себе, то щось своє. Тут переплітаються літературні вечори з музичними ночами, кіноклуб та театральні вистави, галереї сучасного мистецтва і дискусії, які цим всім породжуються: «Спочатку було слово чи все ж зображення?» Ми цього не знаємо, але тут постає наскрізне питання: що з них має більший вплив? Питання безвихідне – в тому сенсі, що не облишає цього простору.

Так і не облишає його особлива атмосферність, що знімає тиск того самого часу, применшує його відчуття, отже, вплив. У цій підземній глибині навіть мобільні телефони опиняються поза зоною або на перебійному зв’язку, увага змінює націленість, життя на якийсь час змінює форму. «Ваґабундо» – це і є інша форма життя, місце зрівняння внутрішнього людського із зовнішнім міжлюдським. Тим більше, що мистецькі вияви та прояви чимраз глибше інтегруються у повсякдення, тому спеціально відведене йому місце потрібно перш за все як точка збирання саме її – концентрованої незбагненної атмосфери. Сама відмова засновників від теґових означень «арт», «мистецький», «художній» натякає на відхід від загальноприйнятості і рольову грайливість можливостей.

Мистецькі вияви та прояви чимраз глибше інтегруються у повсякдення, тому спеціально відведене йому місце потрібно перш за все як точка збирання саме її – концентрованої незбагненної атмосфери

А вони широкі і для втілення суто ділових проектів: лекцій, форумів, тренінгів, майстер-класів. У Підземному Переході все гнучке: «мігруюча» сцена, рухоме світло, всеохопний звук і три зали, в одну з яких згодом має «прибути» кав’ярня-книгарня. Така здатність мандрувати задана «Ваґабундо» вже самою назвою, що існувала задовго до його утворення.

«Коли у другій половині 1980-х я писав вірш про якийсь такий мандрівний містичний цирк, то мусив знайти тому циркові назву. Мені при цьому знадобилося знання німецької мови, де Vagabund означає «блукалець», «бродяга». За походженням своїм це слово, думаю, латинське, тобто може зустрічатися в мовах різних сімей. Тож я ще в ті часи подумав, чому б не запровадити його в українську. Потім сталося так, що той цирк не полишав мене, тут і там виринаючи з моїх пізніших текстів.

Коротше, як не крути, а «Ваґабундо» для мене – один із улюблених концентрованих образів, така собі художня модель мого світу, з якою я живу от уже понад 30 років», – розповідає Юрій Андрухович, один із засновників і співавтор самої назви.

Перші місяці мандрів

Розширені межі мистецтва дають можливість розширитись разом із ними. Тож перші місяці існування «Ваґабундо» визначають напрямок роботи самого простору, допомагають намацати необхідне і ментально відчути, що саме варто приймати і поєднувати, що розвивати і вдосконалювати.

Щотижня тут проходять кіновечори, серед яких навіть українські прем’єри. Одна з таких – стрічка «Людина з табуретом» – фільм про шалену подорож завдовжки в життя. Стрічку представляла Катерина Мізіна, знайомити з новими фільмами запрошують режисерів або продюсерів.

Вдається приймати тут і театральні дійства. У день відкриття мистецького простору Франківський драмтеатр показав уривок із «Гамлета», режисером якого є Ростислав Держипільський. Також недавно тут знайшлось «Украдене щастя». Цю нетипову версію знакової для українців вистави зумів показати у «Ваґабундо» львівський «Театр у кошику»

Івано-франківські видавництва «П’яний корабель» і «Вавилонська бібліотека» відкрили тут книжкові полички і відтепер представлятимуть свої новинки саме у Підземному Переході, який надає можливість не лише для купування, а й для читання. Презентація видавництв супроводжувалась відкриттям експозиції «Стани» – ілюстративної, точної і витонченої графіки Кіріла Кірілова, який співпрацює з обома видавництвами.

Перші місяці існування «Ваґабундо» визначають напрямок роботи самого простору, допомагають намацати необхідне

Тут побували зі своєю творчістю Олександр Бойченко, Мирослав Лаюк, Іван Байдак, Тарас Прохасько, Володимир Єшкілєв, Людмила Нор та інші українські письменники й перекладачі. Модератором та натхненником різносторонніх дійств часто є сам Юрій Андрухович.

Наприклад, презентацію альманаху «Перший відмінок: незалежне мистецтво Івано-Франківська» йому вдалось перетворити на глибоко дискусійне ток-шоу з багатьма спікерами. А презентацію документального фільму «Малевич. Народжений в Україні» Юрій Андрухович завершив веселим усним оповіданням про вплив Малевича на становлення «непричетних» сучасників.

Паралельно з усіма дійствами тут безперервно експонуються виставки, куровані «Ініціативою ЦСМ». Серед таких – виставка слоганів «Мотто» та відверта експозиція GLOBAL MONEY авторства Анатолія Звіжинського та Ростислава Котерліна, де можливі грошові знаки представлено ніби віддзеркаленими в чорному дзеркалі ошалілого майбутнього.

Відкриття Підземного Переходу супроводжувала виставка «Цирк Ваґабундо» Тараса Пліща, який візуально втілив логотип, чи то художній знак закладу: перевернута книга, що символізує шатро, із перевернутим знаком запитання, який випадає з неї, що означає вхід в запитальну зону, – знаки ж таки мусять щось означати.

Остаточно «одомашнила» перший двомісячний термін життя новопосталого простору виставка живопису львів’янина Тараса Кеба «Де мій дім?», що представляє особистий житловий простір як філософську матерію, одну з ментальних основ.

У «Ваґабундо» також знаходяться час та місце для аудіовізуальних шоу, акустичних перформансів та музичних концертів. Piano Extremist, музичний символ Революції Гідності, вперше представив тут свій альбом «Захист вільних сердець». Молодий гурт Phisalisovi одразу зібрав повний зал першим же своїм повноформатним концертом.

«Ми пробуємо діяти суто емпіричним шляхом. Наразі невідомо, що краще: дотримуватися чіткої регулярності у проведенні заходів чи віддатися стихійності. Побачимо. Найімовірніше – щось посередині між першим та другим підходом. За моїми теперішніми уявленнями, які втім можуть змінюватися, мінімальна кількість літературних чи навкололітературних (близьколітературних) подій – десь так 2-3 щомісяця. Повторюю, мінімальна. Якщо нам ідеться про високу і відносно високу якість. А нам про неї йдеться», – коментує Андрухович.

Засновники і партнери

Вирішують все це троє засновників – письменник, бізнесмен і моряк: Юрій Андрухович, Ростислав Шпук і Олександр Ковтун. Таке поєднання різних навичок, світовідчуттів та орієнтирів дозволить безболісніше долати економічну та творчу кризи і не потонути в разі чого. На захисті цього стоїть юридична компанія «Моріс Груп», партнер і спонсор «Ваґабундо», яка до того створювала умови життєдіяльності для галереї «ЧЕЧ».

Вирішують все це троє засновників – письменник, бізнесмен і моряк. Таке поєднання різних навичок, світовідчуттів та орієнтирів дозволить безболісніше долати економічну та творчу кризи

Саме існування творчого Підземного Переходу, такого привітного «підземелля», що не насторожує, а поглинає, народжує потребу приймати щось та когось. І прийнявши, неможливо не віддати взамін. Завдяки цьому у місті збільшилась кількість різноманітних заходів, а «багатогранність» приміщення уможливила впровадження найскладніших проектів. Як приклад, у травні заплановано Міжнародну виставку сучасного ковальського мистецтва, яка вперше відбудеться у зовсім не притаманній для неї локації і покаже інший, відмінний від традиційного, підхід до ковальства.

Автор: Христина Шпук

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 26

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.