Калушанин підкорив найвищу гору в Альпах. ФОТО

Калушанин Олександр Тутов перетнув безліч кордонів, побував у понад 40 країнах світу та зібрав чималу колекцію слонів.

Минулого року чоловік підкорив Ельбрус та Казбек, а цього літа — побував на Монблані. Монблан – це найвища гора в Альпах і найвища в Європі на захід від кавказьких вершин Росії і Грузії, передають “ВІКНА“.

Олександр Тутов ще обіцяє розказати про сходженнями, а своїми враженнями поділилася учасниця експедиції Олеся Божицька:

Ми забили бус рюкзаками і поїхали. Спали на траві в Німеччині, снідали в Австрії, блукали у Швейцарії, — нарешті, бонджорно Італія.

Шлях до притулку Гонелла виявився складнішим, ніж уявляли:

 

 

 

Коли ми дійшли до прямовисної скелі з перилами, вже було близько 10 вечора і суцільна темнота. Що там внизу? — кожен сам собі намалював маршрути падіння і льоту. Втома нагнітала ще більше. Набирали ми ті 200 метрів 4 години! Дівчата панічно боялись кожного руху, але завдяки моральній підтримці групи, долали себе. Притулок підступно світився з-за каміння, а все ніяк не наближався. О 1-й ночі ми видерлись наверх, розкинули намет на квадратику біля вертолітного майданчика, поглинули колисковий чай, і впали у щось подібне до сну.

За кілька днів плюсової температури льодовик відкрив не те щоб всі свої тріщини, а цілі льодові кімнати:

Було моторошно і велично. Прогноз обіцяв скорий шторм, отже часу на аклімуху у нас немає. Під вечір ми стали табором на 3800 м, звуки грому і блискавки супроводжували наш “сон”. Через 4 години, о 2 ночі дискотека полетіла далеко на горизонт, а ми пішли штурмувати Монблан. Знову крутий схил, перила, паніка. Я лізу перша, щоб організувати іншим страховку. Далі нічний гребінь, по обидва боки прірва — весело.

Спускались до табору близько трьох годин, пробивались крізь хмару і місили снігову кашу. Перед табором учасників експедиції застав сильний град.

Погода і страшенна втома затримали учасників сходження на льодовику ще на ніч:

А він же кожного дня трансформувався — могли обпасти снігові мости! Ми підірвались о 4 ранку, щоб застати цупкий сніг. Це було правильне рішення. Льодовик трохи змінився: стежка стала ледь помітною, мости схудли, беспечні проходи засипало градом. 3 години долали тріщини до притулку. Після такого стрьомного льодовика, спуск по нічним скелям здався нам дрібницею. Гора не хотіла нас відпускати – поливала нас дощем, била блискавками. Морена забрала останні сили. В той день ми скинули 2500 метрів і вже на кривих ногах дійшли до авто. Експедицію офіційно завершено. Щастя і ступор.