Люди – як роботи: п’ять днів у Токіо

Тут нема заторів – ні людських, ні транспортних, нема пилу, злості, правда, і людська відкритість теж не завжди є. Ярема Стецик із дружиною свій час для двох розсіювали аж у Японії.

Ярема Стецик – художник, дизайнер. 44 роки. Випускник Прикарпатського університету імені В. Стефаника, спеціальність – вчитель малювання. Одружений, п’ятеро дітей.

Ціна не має значення

Аби відкрили візу до Японії, треба показати чітко спланований і продуманий маршрут. Ми розробили його, але тільки заради отримання документів. Приїхавши в Токіо, весь час імпровізували. Там цікаво навіть просто блукати вулицями. Фактично, весь час, коли ми не спали, швендяли по місту.

У столиці Японії одразу видно: технології рулять. Машин, котрі літають, ми не бачили, але кожен сантиметр використаний з розумом. На дорогах – жодної ямки. Ручки від дверей ніколи не будуть тиснути в руку. Місцеві урбаністи все продумали до дрібниць. У нас, як звикли, має бути і трохи зручно, і трохи недорого, і ще й трохи гарно. А в Японії в пріоритеті зручність та безпечність, а лише тоді естетика, скільки все це коштуватиме – взагалі не має значення.

Чистота ліній і зовнішня простота архітектурних форм, помножені на функціональність і високу технологічність, роблять Токіо дуже комфортним, попри його мегаполісність і високу щільність забудови. Від ретельності і точності виконання отримуєш чисте задоволення. Видається доволі делікатний діалог: з боку людей – повага, що виражається максимальним піклуванням про збудоване, а з боку збудованого – максимально можлива зручність і функціональність. Саме тому незряча людина йде тут так само впевнено і з такою ж швидкістю, як і зряча. Взагалі в мене було таке враження: те, що в нас є зараз, у Японії було ще сотню років тому.

Чи не єдиним слабким місцем Токіо є інфраструктура для велосипедистів. Вони дуже часто їдуть просто проїжджою частиною, але здебільшого тротуарами. Створюється незначний азійський хаос. Але все одно тут нема заторів – ні людських, ні транспортних, нема пилу, злості, щоправда, і відкритість теж не завжди є.

Вкрай мало парків і скверів. На кожній вулиці є капличка. Нам навіть вдалося знайти в Токіо християнську церкву, і ще й побували там на літургії.

Ще одне цікаве спостереження – лише десь на день третій ми побачили пташку, це була ворона. Навіть не знаю, як пояснити цей феномен, чому в Токіо немає ні птахів, ні собак, ні щурів, ні котів – взагалі нічого живого, крім людей. Роботів ми теж не бачили, однак насправді роботами в Японії є люди.

Не торкаються одне одного

Місцеві працюють багато і масово. До того ж роблять це дуже точно і режимно. День розписаний по секундах. Якщо робочий день триває до 17.30, то вже о 17.40 з офісу-хмарочоса організованою чергою вийдуть всі працівники. При чому через одні двері. Через десять хвилин після закінчення робочих годин приміщення миттєво спорожніє. Ми з дружиною не раз зачаровано спостерігали за цим процесом.

Чи вітаються японці за руки? Вони навіть не торкаються одне одного. Дехто дуже знайомий, вітаючись, може просто в очі подивитись

Чи вітаються японці за руки? Вони навіть не торкаються одне одного. Дехто дуже знайомий, вітаючись, може просто в очі подивитись. У натовпі не торкаються одне одного навіть одягом. За п’ять днів нас майже ніхто не торкнувся. Тут усі поважають мікропростори. На другий день я перестав фотографувати японців, бо побачив таку реакцію, ніби я на них зброю націлював. Тут не прийняті порожні теревені і не звикли просто так вбивати час, наприклад, посеред робочого дня. Якби японець потрапив в Україну, наприклад, до Франківська, то підозрюю, що він би мав великий стрес.

Батьки з дітлахами в сумках мають молодий і завзятий вигляд. У повсякденні більшість японців дотримуються схожого стилю – чорні штани, біла сорочка, застебнута на останній ґудзик. У жінок майже однакові зачіски – каре з чілкою. Ми також помітили, що японці дуже бережуть свою білу шкіру, навіть у похмурий день жінки ходили з парасольками.

Люди готові помогти незнайомцям, причому роблять це від душі. У ту хвилину вони можуть покинути свою роботу, аби цілковито вникнути в твою проблему і вирішити її. До прикладу, якщо ви запитаєте зустрічного японця про висоту Фудзіями, то не сумнівайтеся, що він все покине і піде роздруковувати для вас необхідну інформацію з інтернету, а на додачу ще й подарує енциклопедію.

У Токіо туристів обмаль. Місцеві найчастіше думали, що ми з дружиною – американці. Бо всі, хто не японці, – неодмінно зі США.

Кожен знайде щось своє

У Токіо готелі страшенно дорогі. Також хотілося б розвіяти стереотип, начебто там усі помешкання дуже крихітних розмірів, мовляв, японці живуть мало не в сірникових коробках. До прикладу, наш номер у готелі був досить великий.

Та й машини у місцевих доволі габаритні. Іноді місце для автівки може дорівнювати розміру житла.

До речі, у подорож ми прихопили рулетку, тому багато чого там переміряли. Наприклад, матрац на двоспальному ліжку в номері. Його ширина всього 115 см. І це зручно. У нас при проєктуваннях прийнято ставити 160 см або й 180 см. І ще обов’язково дві тумби, кожна з яких шириною щонайменше 50 см. І, як правило, переговори про зменшення розмірів у нас важко просуваються.

Якщо ви запитаєте зустрічного японця про висоту Фудзіями, то не сумнівайтеся, що він все покине і піде роздруковувати для вас необхідну інформацію з інтернету, а на додачу ще й подарує енциклопедію

Цікаво, що на одній вулиці між хатинами часто можна побачити ділянки з невеличкими цвинтарями – так зване ефективне використання простору. Облуплених стін у Токіо майже ніде нема. У будь-якому разі таку дивину треба добряче пошукати. Кожен двір віддраяний, відшкрябаний і пофарбований.

Коли було трохи часу, то я насолоджувався японським телебаченням. Це так смішно! Щоб ви розуміли: наше місцеве телебачення років десять тому було в кілька разів професійнішим, ніж нинішнє в Японії. Словом, із цим у них справжня катастрофа.

Як не дивно, але в японській столиці ми не побачили жодного суші-бару. А ось більш як тисячу «Старбаксів» явно формують моду і зміст.

Загалом, я б не радив нічого конкретного тим, хто планує подорожувати до Японії. Бо в цій країні кожен знайде щось своє. Ми з дружиною шукали нові емоції – і знайшли їх. Японія – досить цікавий маршрут. Не знаю, чи коли-небудь ми ще там опинимося. Як випаде така нагода, то неодмінно.

Автор: Наталя Мостова 

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 30

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.