Гуцульська коров’яча бриндза незабаром стане продуктом географічного зазначення

Асоціація «Карпатські ватаги» виступає за те, щоб коров’ячу бриндзу визнали продуктом, який має географічне зазначення.

Заявку подали ще в жовтні минулого року, тому вже незабаром очікують її підтвердження.

Наша Асоціація створена 2 роки тому та нараховує 26 членів, із них 16  постійно займаються виробництвом бриндзи. Вона створена для того, щоб зберегти традиції створення бриндзи, яку робили ще наші предки, для того, щоб ми також могли її реалізувати, – каже Іван Мойсюк, голова Асоціації.

Бриндза – це унікальний традиційний продукт. Якщо її визнають, як продукт географічного зазначення, то це дасть на можливість просуватися не тільки на внутрішньому ринку, але й зовнішньому.

Рецептура бриндзи є незмінно вже понад 500 років: виготовляється вона в тих самих умовах з використанням тих самих інгредієнтів.

Нашому наймолодшому ватагу 18, а найстаршому 63. Ватаг – це важка професія, але ми сподіваємось, що з отриманням цього сертифікату молодь до нас потягнеться, оскільки робота стане більш престижною, – розповідає Мойсюк.

Вироблення бринзи – це складний процес, який має багато нюансів. Зокрема для традиційної бриндзи обов’язково потрібні лише певні карпатські породи корів. Вони дуже витривалі та стійкі, легко переносять важкі погодні умови на полонинах. Вони не є молочні, але можуть жити навіть до 20 років. Окрім того, щоб бриндза була справді гуцульською, то корови мають пастися не нижче, ніж 700 метрів над рівнем моря. Наразі є 6 високогірних виробників на полонинах, в яких загалом приблизно 350 корів.

Для нас зараз проблемою є те, що на полонини дуже погані під’їздні дороги, туди важко добратися. Люди очікують на державну підтримку, яка дуже необхідна виробникам. Щоб отримати допомогу, потрібно обов’язково реєструвати фермерське господарство, а це не завжди вигідно індивідуальним господарствам, хоча й дуже їм потрібно, – додає ватаг.

Люди на полонині працюють 4 місяці, приблизно від половини травня до середини вересня за невелику заробітну плату, оскільки є багато затрат на транспорт  та їжу. Загалом на 70 корів потрібно 7 людей.

Ми хотіли б організувати на полонинах проживання для туристів, щоб вони могли там переночувати, продегустувати сири, побачити процес їх вироблення. Наразі це у нас у планах. Побачимо, що з цього вийде. Нас багато навчили міжнародні семінари: чистоти, порядку, культури споживання. Будемо пробувати впроваджувати щось з перейнятого тут, – додає Мойсюк.

Ватаги самі знаходять ринки збуту та реалізовують продукцію, мають навіть свої етикетки та тару. Від недавна вони можуть пересилати бриндзу навіть поштою. Наразі середня ціна бриндзи – це 120 гривень за кілограм.

Деякі господарства, які мають багато корів, дають декілька з них на полонину за що з часом отримають певну частину бриндзи.

Ми очікуємо, що ще цього року на Прикарпатті буде зареєстровано другий продукт, як географічне зазначення, це коров’яча бриндза. Географічне зазначення, це назва продукту, яка ідентифікує продукт за зв’язком з територією і вказує на високу якість та позначає зв’язок між територією та продуктом. Це означає, що ці продукти мають право вироблятися тільки на певній території, бо це впливає на його смакові властивості. Тобто бриндзу можна побачити та скуштувати багато де, але унікальна гуцульська бриндза повинна відповідати вимогам специфікації. Там прописано територію, породу тварин, місце випасання, час випасання та технології виробництва, – каже національний експерт з питань маркетингу та комунікацій проекту ЄС Іван Гайванович.

Вимоги до коров’ячої бриндзи:

-випасання виключно у певний період;

-ніякого сіна;

-висота випасання не менше 700 метрів над рівнем моря;

-без консервантів з дотриманням контролю якості;

-дотримання технологій виробництва;

-з молока корів традиційних для цієї місцевості.

Від реєстрації очікують не тільки те, що обмежене коло осіб зможе виробляти цю бриндзу, але й що від цього трохи збільшиться ціна і це дасть змогу покращити добробут її виробників. Наразі вартість виробництва бриндзи набагато вища за ціну продукту.

Гуцульська коров’яча бринза – це такий продукт, який вироблявся тут довгі роки. Це продукт наших предків. Він за своїми смаковими якостями є дуже хорошим і оцінений не тільки в Україні, але й за її межами. Окрім того, для нас буде плюс, оскільки ми будемо використовувати високогірні полонини, а це додаткові робочі місця і, звичайно, важлива економічна складова, адже він буде приносити прибуток людям, які вирощують велику рогату худобу, – каже голова Верховинської районної державної адміністрації Василь Бровчук.

У Верховинському районі загалом є біля 60 полонин, а це більше 500 гектарів. Після розпаду СРСР полонини стали використовувати значно менше. Кількість великої рогатої худоби та овець також значно зменшилася.

Бровчук каже, що хотілося б, щоб зі сторони держави було дотування у такій мірі, щоб початківці мали змогу гарно розпочати свою справу.

Звичайно, ми розуміємо, що спочатку потрібен капітал та територія, на якій можна утримувати худобу. На початку є багато важливих та великих затрат. Розміри дотацій в Україні та за кордоном дуже різняться, – додає голова.

У Верховині є значний попит на коров’ячу бриндзу, будз, та інші молочні продукти.

Цьогоріч Верховину відвідало дуже багато туристів. В певній мірі на це вплинув коронавірус та карантин. Туристи можуть відвідати полонину, побачити детальний процес вироблення сирів та насолодитися краєвидами. Окрім того, відкрито багато нових цікавих локацій для туристів. В порівнянні з минулим роком у нас було вдвічі більше туристів, – розповідає очільник району.