Стежками Південної Америки

Парад комуністів, смажені морські свинки і жебраки-революціонери

Довідка

Назар Днесь – франківський дизайнер, 32 роки. Освіта – вища, здобув спеціальність архітектора у Львівській політехніці.

Назар Днесь разом зі своєю коханою за одну мандрівку побували аж у семи країнах Південної Америки. У цьому матеріалі розповідаємо лише про три з них, оскільки про решту вже писали в попередніх випусках.

Уругвай: де люди?

З одного боку море, а з другого – поля і пасовиська з коровами. Ось вам і Уругвай. Друзі попереджали: «Що ви там забули? Там нема на що дивитися. Це не та країна, куди хочеться повернутися!» Але ми мали самі то перевірити, тим паче мандрували по континенту – чому б не заглянути і в Уругвай. Хтозна, коли трапилася б ще така нагода.

Перше враження – куди поділися люди? Вулиці майже порожні. Навіть у столиці. Навіть у самісінькому центрі міста і на головному ринку. Як виявилося, густота населення дуже мала. Корів удвічі більше.

Тут багато чого дивного. Наприклад, коли починає дощити, будь-яка робота припиняється, ніхто нічого не робить і уругвайці печуть собі млинці. Вони їх обожнюють.

Колись до Уругваю їздили відпочивати аргентинці, чилійці. Бо гарні пляжі, та й дешево було. Вони скупили там майже всю нерухомість вздовж узбережжя. Але за останні років п’ять ціни підскочили просто неймовірно. Тож більшість апартаментів тепер пустують. Під час піщаних буревіїв чимало будиночків замітає по самісінький дах. Якщо там ніхто не живе, то потім можна і не знайти ті хатини.

Колись до Уругваю їздили відпочивати аргентинці, чилійці. Бо гарні пляжі, та й дешево було. Але за останні років п’ять ціни підскочили просто неймовірно

Країна виявилася однією з найдорожчих у Південній Америці. За дев’ять днів ми витратили 300 доларів. Двісті – на оренду мопедів, решта пішло на їжу. Причому це були якісь сосиски підозрілої якості, макарони… Часто перебивалися мівіною, яку просто запарювали гарячою водою, котру брали на заправках. Ночували у наметі. Одного разу орендували кімнату в місцевого айтішника. Він був такий здивований: «А чого ви сюди приїхали?» – «Нам цікава ваша країна». – «Тут нічого цікавого нема». – «Як? Тут так гарно…» Уругваєць засміявся. «А куди б ти порадив нам сходити, що побачити?» – «Ну, підіть… у центр». – «А окрім центру?» – «…».

З цікавого, що ми бачили, це гігантська рука на узбережжі, яка ніби топиться в піску, – як пам’ять про потопельників і нагадування про обережність. Також ми побували в незвичній комуні, до якої йшли пустелею аж 15 км. Ще кілька десятків років тому на цій місцині заселилися хіпі, творчі люди. Жили без електроенергії та інших благ цивілізації. Але виявилося, що зараз комуна стала урбанізованою, є генератори, туди привозять туристів на екскурсії. Тому було не настільки цікаво – так, все гарно і по-мистецькому, однак аж надто штучно. Навіть не зустріли жодного дивака, швидше ми такими видавались.

А ще в Уругваї не вигідно мати бізнес, тим паче успішний. Що ти багатший – то більше податків платиш. Там узагалі вигідніше не працювати і жити на соцвиплати. До речі, в країні легалізована проституція, одностатеві шлюби і вживання марихуани.

Парагвай: у пахві континенту

Цю країну на континенті називають латиноамериканською пахвою. Річ у тім, що Парагвай дуже бідний. Довгий час держава брала участь у війнах. Ще донедавна там тривала революція, яку організували жебраки. Роки минали, а революціонери так і стовбичили в центрі столиці – просто навпроти будівлі уряду. І навіть змайстрували собі коробки-хатини з картону, обтягнутого брезентом, – так утворився цілий мікрорайон з нетрищами, який у всіх путівниках зазначений як небезпечне місце. Ми заглядали до тих житлових коробок – так звані мешканці сплять і сидять на матрацах, але в кожній халабуді є плазмовий телевізор на підлозі.

Парагвай дуже бідний. Довгий час держава брала участь у війнах. Ще донедавна там тривала революція, яку організували жебраки

Містяни дуже зляться на жебраків-революціонерів і називають їх звичайними ледацюгами, які ще й частенько полюбляють грати у футбол у фонтані. Влада хотіла вирішити цю проблему, побудувала їм бюджетне житло, заселила, але через деякий час жебраки попродавали нові помешкання і знову вернулися до нетрів у центрі.

У столиці впадає в око шикарна архітектура, щоправда, дуже занедбана. Під час прогулянки ми надибали сучасну класну бібліотеку. До нас одразу підбіг охоронець, покликав директора. Той із запалом розповів історію міста і бібліотеки, все показав. Взагалі у Парагваї до туриста ставляться як до президента. Можливо, тому що сюди рідко хто приїжджає.

Люди, які йшли назустріч по вулиці, віталися з нами, всміхалися, питали звідки. Ось тільки про Україну мало хто знав. Варіантів, де така країна, було безліч: від «біля Канади» до «під Францією».

Еквадор: як на картинці

Тропічний клімат, тепле море, численні водоспади і красиві озера, казкова природа – все як на картинці. Ціни – дешеві. Майже за безцінь можна поласувати і фруктами, і рибою.

Розваг вистачає. Можна навіть сходити глибоко в джунглі до племен. Щоправда, така екскурсія коштувала 900 доларів з людини. До речі, в джунглях живуть і не контактні племена, тому самому туди не рекомендується навіть рипатися – можуть убити або просто з’їсти.

Бізнес в Еквадорі працює на повну. Одразу з трьох різних музеїв запрошують туристів, запевняючи, що саме їхній музей пролягає через екватор. І кожен тягне у свій бік. Де істина – не дуже зрозуміло. Вхід у музей – близько 30 доларів. А після відвідин у паспорті ставлять печатки, що ти побував на екваторі. Після такого і сувенірів ніяких не треба.

Коли місцеві почули, що ми хотіли б побувати і в сусідній Колумбії, але не маємо візи, розсміялися і сказали, що то взагалі не проблема. Мовляв, є непомітний прохід, крізь який можна потрапити до Колумбії. Ось тільки вони не продумали, як би ми повернулися звідтіля додому.

На обід в Еквадорі можна скуштувати… смажену морську свинку. За 30 доларів. На вигляд – шкіра з жиром і страшнезні зуби

У столиці Еквадору є багато старовинної архітектури, але також і чимало сучасної величі: хмарочоси, широкі дороги, гігантські парки. Вразили десятки спортивних полів, які розташовані одне за одним. Еквадорці – ще ті спортсмени. Це їхнє улюблене дозвілля на вихідні.

Також нам «пощастило» потрапити на парад комуністів, хоча їм там мало хто був радий. А ще запам’яталося, що повсюди є міняйли-валютники, які припрошують до обміну, хоча в країні ходить і місцева валюта, і долари. Однак, як правило, турист про це дізнається аж пізніше – коли вже поміняв гроші. Ми навіть бачили кумедний пам’ятник міняйлові.

А на обід в Еквадорі можна скуштувати… смажену морську свинку. За 30 доларів. На вигляд – шкіра з жиром і страшнезні зуби. Та й ніхто з місцевих не сказав, що це смачно, тому ми так і не спробували.

Автор: Наталя Мостова        

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 32

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.