“Ми трупами поступали”: репортаж із переповненої коронавірусної лікарні у Яремче. ВІДЕО

З 22 лютого до 12 березня Івано-Франківська область — у червоній зоні. У лікарнях стовідсоткове заповнення ліжок, у місті Богородчани розгорнули мобільний госпіталь, на дорогах встановили блокпости, де медики вимірюють температуру.  Репортаж hromadske з переповненої міської лікарні в місті Яремче, що за 40 кілометрів від “Буковелю”.

«Без кисню ми не люди»

«Без кисню ми не люди. Ми б не вижили. Слабкість така, що вчора вийшов і впав», — розповідає чоловік старшого віку Лев Михайлович.

Він сидить на високому лікарняному ліжку, звісивши ноги. На обличчі киснева маска, поряд із ним на підлозі — кисневий концентратор.

У кінці палати, біля вікна, лежить його дружина Тетяна. Раніше вони й самі працювали в цій лікарні. Жінка — терапевткою, чоловік — невропатологом.

«У нас на двох сто років досвіду. Дружина пропрацювала тут 46 років, а я — 54».

Подружжя потрапило в лікарню 10 днів тому. Ще 10 днів до того лікувалися вдома.

«Усе ніби протікало нормально, а потім раптовий криз. Немає чим дихати, сатурація падає, до колін синя, до ліктів синя», — розповідає Тетяна.

На комп’ютерній томографії виявили, що в неї — 75% ураження легень, а в Лева Михайловича — 50.

«Ми сюди взагалі трупами потрапили. Я п’ять днів спала під киснем. Інакше не могла, — каже Тетяна й показує кисневу маску, яка лежить біля неї. — Зараз уже одужую. Сподіваюся, що за два дні випишуть».

«Якби не кисень, ми б із вами вже не розмовляли», — додає чоловік.

У Яремчанській центральній міській лікарні є 70 ліжок для інфікованих коронавірусом у двох відділеннях. Одне — інфекційне, а інше переобладнане з терапевтичного. Вільних місць тут немає від початку лютого.

«Такої хвилі, як зараз, ми ще не мали. Завжди були вільні місця, щоб покласти 4-5 хворих. А тепер нема. І влаштовують скандали, що не хочемо класти — але ж у нас немає куди!», — розповідає завідувач терапевтичного відділення Ярослав Гундяк.

Щоб потрапити на стаціонарне лікування, хворі стають у чергу. Щойно звільняється місце — його відразу займає інша людина.

«Сьогодні вночі померла жінка з Богородчан — на її місце одразу поклали іншого хворого. У нас стовідсоткове заповнення ліжок. Те, що розповідають про 70-80% — неправда».

Щоб хоч якось збільшити кількість ліжок, у відділенні переобладнали кімнату, де раніше могли відпочити лікарі. Місця в лікарняних коридорах не використовують, хоча там і стоять ліжка.

Лікар пояснює: їх вони отримали як гуманітарну допомогу і кладуть туди пацієнтів лише в екстрених випадках. Наприклад, коли хворого привозять уночі.

«Я міг би всі місця заповнити за день, але хіба це допомога? Це фарс! Неможливо вилікувати людину в коридорі».

«Я — тут, а моя дружина вже там. У неділю поховав»

Третина усіх пацієнтів у лікарні — важкохворі. Вони отримують медикаментозне лікування, під’єднані до кисневих концентраторів або апаратів штучної вентиляції легень. Четверо з них — у реанімації.

Лікар Гундяк заходить до палати, де лежать троє чоловіків — Роман, Петро та Михайло. З їхнього вікна видно капличку у дворі лікарні. Біля ліжка кожного приклеєні маленькі паперові ікони.

«Я в житті ніколи не хворів. І думав, що дуже здоровий. Мною орати можна було. Тепер зрозумів, як я себе обманював. До туалету дійти не можу. Без кисню мені була б торба», — розповідає Роман.

Лікар додає — чоловік постійно під’єднаний до кисню, має температуру 39,5, двостороннє запалення легень, задишку та низьку сатурацію.

«Він адекватно не оцінює свою ситуацію. Він дуже важкий», — каже Гундяк.

Упродовж січня в лікарні використали 560 балонів кисню, хоча ще кілька місяців тому, у листопаді, розхід був майже вдвічі менший — 232.

«А ви уявіть, що за весь 2019 рік на всі відділення нам потрібно було лише сто балонів», — розповідає головний лікар Олександр Соколюк.

З хворими працює четверо лікарів у цілодобовому режимі. Хоча ще на початку епідемії їх було тільки двоє.

«У нас вихідних немає. Жодного дня не пропускаємо. Ситуація змінюється за години — на ранок добре, на вечір — погано. Тому ми звідси не вилазимо».

У попередні місяці, розповідають медики інфекційного відділення, людей доправляли на лікування в стабільнішому стані, і їх було легше виводити. Нині ж є багато хворих із низькою сатурацією та великою площею ураження легень.

«Я —  тут, а моя жінка — там! У неділю поховав її. Вона теж хворіла», — викрикує з кінця палати важкохворий 70-річний Михайло. І додає: «Якби не лікарі, я теж був би вже на тому світі. Жінка вже до мене уві сні приходила. Мене ледве врятували».