“Ми ніби на острові”: у прикарпатському селі через недобудований міст до хворих не доїжджає швидка

У селі Середній Угринів, що на Калущині, через недобудований міст до хворих не може приїхати швидка, а пенсіонери більше року не виїжджають за межі своїх та сусідських обійсть. Керівництво громади встановило міст на п’ять метрів менший, ніж потрібно для переходу. До того ж, переправу не укріпили, пише Суспільне Карпати.

Житель Середнього Угринева Ігор Король показує переправу, через яку доводиться ходити до своєї домівки.

По обидва боки металевої конструкції чоловік поставив драбини – без них вилізти на переправу не може. На самому мості покриття немає. Треба іти вздовож дощок, які місцеві поставили власноруч, або ж крокувати металевими планками.

Доїхати легковим автомобілем на протилежний бік річки неможливо. Нещодавно Ігор Король потребував медичної допомоги – проте лікарі дістатися сюди не могли.

“У мене вена на нозі потекла – кровоточила. Ми не могли втамувати. Приїхала швидка і кажуть: “Як ми можемо до хворого добратися, яким способом”? Племінник якось перевіз своїм транспортом, і “буксував” тут – тягали його”, – розповідає Ігор Король.

Раніше через річку Бережниця переходили дерев’яними колодами. Їх люди поклали самотужки за власні гроші. Зараз ці колоди лежать на землі поблизу нової переправи. Її встановили наприкінці минулого року.

Місцеві жителі кажуть, що сюди приїжджали представники сільської ради, виміряли довжину та пообіцяли 18-метровий міст. Проте пізніше люди отримали переправу на п’ять метрів коротшу. До того ж, її залишили без покриття та не укріпили.

“Ми тут так бідуємо, бачите – на острові живемо”, – говорить 77-річна Віра Король. Жінка живе по той бік річки. Пересувається лише за допомогою милиць, перейти ріку не в змозі. Каже, що за межами своїх та сусідських обійсть була більше року тому. Її чоловік теж із дому не виходить – хворіє на склероз.

Пенсіонери постійно потребують ліків та допомоги. Віра Король каже, що неодноразово зверталися до сільської ради, проте безрезультатно: “Ну, це наглість, я вам кажу. Там у тій хаті жіночка має інсульт, в іншій теж хвора на ноги. Я беру дві з половиною тисячі гривень пенсії. То ми можемо щось зробити?”.

Коли Бережниця не розливається, місцеві взувають чоботи для риболовлі та переходять річку вбрід. Так швидше та безпечніше, каже Василь Перегінець.

“Так було неодноразово, – продовжує чоловік. – За хлібом навіть в магазин піти треба – так і робили. А як інакше? Поставили отут таке, не знаю, як це назвати, і не доробляють до кінця”.

По той бік річки – три подвір’я і декілька будинків. Далі за обійстями – поля та ліс. Ганна Савчак має там город. Жінка хоч і проживає по цей бік річки, але їй теж доводиться переходити Бережницю, аби потрапити на свої поля: “Працюємо там у полі, є і садок невеликий. Ростуть яблуні, груші. І теж не маємо куди перейти. Беремо чоботи гумові і через воду йдемо”.