Відпочинок і гори: про що мріють прикарпатські ультрас на війні
17 Серпня, 15:54
Поділитись статтею
Галасливі фанати, творці антуражу та справжні патріоти. Прикарпатські ультрас завжди були відомі в Івано-Франківську і далеко за його межами. Коли в країну прийшла війна – вони одні з перших стали на захист своєї держави.
Взагалі ультрас, це такий рух, група людей, клуб по інтересах, яких об’єднує футбол і не тільки він. Просто футбол це основна точка. В нас слова честь, гідність, патріотизм це далеко не останні слова, ми доказуємо це не на словах, а на ділі. У 2013 році на Майдані на Грушевського були ультрас. Перший батальйон на війні вже у 2014 році, який формувався ще в березні, значну частину складали саме вболівальники футбольних клубів, і це не тільки в Івано-Франківську, але й загалом по Україні. Так просто вийшло, що ультрас – це справжні патріоти. Так воно й завжди було і про це особливо ніхто й не задумувався, – каже футбольний фанат, один з Прикарпатських ультрасів Олександр Заславський.
Всі фанати – це патріоти. Більшість з тих, хто пішов, не чекали повісток чи поки їх десь зловлять, а пішли найперші і самі. Кажуть, що бути фанатом МФК «Прикарпаття» – це бути патріотом Івано-Франківська та всієї України, бути готовим у будь-який час та будь-якими засобами захистити рідний дім, свою державу та її територіальну цілісність. Загалом з усієї компанії Прикарпатських вболівальників на війну пішла велика група людей. Чітку цифру назвати доволі важко.
Недавно я переглядав фотки й зрозумів, що усієї кількості людей, яких на саме тому фото є 20, на війну пішли всі, крім двох. Це наскільки велика кількість, що зараз при потребі важко скликати хоча б декілька хлопців. Хтось воює, хтось зайнятий військовими питаннями, хтось волонтерить. Кожен по різному задіяний в цій війні. Взагалі в нас дуже різні люди в компанії. Мов не лише про професії, але й про мислення, соціальний статус. Є студенти, є співвласники бізнесу, юристи, медики, історики, математики науковці, – розповідає Заславський.
З усіма хлопцями постійно підтримують зв’язок. Якщо від них є запити – допомагають чим можуть. Фанати жартують, що при можливості хлопці з передової замовили хоч і дві ядерні бомби, але передають наразі що можуть.
В нашому русі я не знаю людей, які залишись осторонь і зараз сидять на дивані та слухають Арестовича – стали диванними експертами. Війна – це не обов’язково фронт, бо якщо відправлять всіх на фронт, то хто буде вболівати за Прикарпаття, – віджартовується Заславський.
Кожен з фан-групи, які не на передовій, все одно займаються важливими справами – перепаюють рації, шиють шеврони та розгрузки, працюють в лікарні з військовими. Щоб сиділи вдома і казали, що все погано, все пропало – такого нема. Всі або працюють фізично або ж донатять грошима. І суми тут бувають теж дуже різні, бо в кожного різна можливість.
З більшістю хлопців є зв’язок. Він не постійний, буває що пропадає на декілька днів. Один мій друг, фан Шуруп, коли на три дні пропав, то була катастрофа. Я кожну годину перевіряв месенджер, чи він не заходив. Переживав дуже сильно. Коли він з’явився то сказав, що так треба було, такі от були задачі. Тобто там таке буває.
Загалом хлопці розкидані по всій лінії фронту – є люди на самій передовій, а є трохи далі. Хтось там постійно, хтось може та трохи повертатися в частину дислокації, чи на охороні й має кращі умови. До того ж майже всі військові ультрас зі своєї зарплати ЗСУ донатять на армію. Окрім того, багато хто з компанії вже вирішив, що після закінчення війни хоче пов’язати своє життя з армією – підпишуть контракт.
Декому важко сприймається, що ми тут з вами сидимо і просто п’ємо каву. Хоча більшість з них кажуть, що вони якраз там, щоб ми тут пили каву, відпочивали, ходили по ресторанах. Але щоб ми про це не забували, – розповідає фанат.
Навіть на передовій хлопці продовжують слідкувати за футболом. Лайкають та коментують пости на сторінках улюбленого клубу МФК «Прикарпаття». Проте там, на лінії фронту, хлопці продовжують мріяти.
Всі хочуть відпочити. Кажуть, що їх вже замучили ці степи, що вони підуть в гори. Приїдуть, візьмуть рюкзак і хочуть піти в гори. Це бажання всіх, морально відпочити, перезарядитися. Вони вже там майже по пів року, всі хочуть в гори, футбол, відпочинок, двіжувати. У нас дуже міцні хлопці, їх фізично фіг доб’єш, але от морально відпочити хочуть, – каже Заславський.
Деколи у хлопців випадає можливість нормально виспатись, помитись та поїсти.
Повірте, коли часом слухаю, що вони там їдять, то я б напевно це не їв. Не завжди є нормальна їжа, але якось так воно відбувається. Але хлопці ніколи не скаржаться. Нема такого, щоб вони жалілися, всі на позитиві, навіть якщо бувають казуси, то вони все одно тримаються. Один хлопчина був в госпіталі після поранення й казав, що от зараз трохи підрихтують, замажуть, щоб не було видно, і поїду далі. Тобто головна проблема – то нормально морально відпочити, а якщо є щось окрім цього, то якось вони то переносять. Ну не було такого, щоб вони говорили, що от нас зливають, все погано, я тут голий-босий у сандалях, по коліна в лайні, по пояс в болоті, замість автомата дали рогатку, наді мною літають російські безпілотники, я їх рогаткою збиваю, а то не долітає – такого нема.
Від себе та від захисників вболівальник передає МФК «Прикарпаття», щоб він грав та вигравав, так само відчайдушно, як наші хлопці воюють. І щоб всі не забували, що в нас все-таки йде війна.
Поділитись статтею