Тато до обіду. Навіщо 19-річний хлопець працює вихователем у дитсадку

– Хто хоче на фізкультуру? – питають малюків, які розмальовують за столиками зимових персонажів.

– Я хочу пообійматись з Едуардовичем! – не роздумуючи вигукує чорнява Міланка.

– І я! – підхоплюють інші діти.

Едуардович – 19-річний вихователь дитсадка “Калинонька” на окраїні Києва.

Вихователі його люблять, діти у захваті, а деякі хлопчики взагалі вважають Ігоря Філенка авторитетом.

Навіщо Едуардовичу дитсадок і як він справляється з 20 малюками у групі – у репортажі “Української правди. Життя”.

АНАЛОГІВ ТОГО, ЩО МИ ТУТ РОБИМО, НЕМАЄ НІДЕ

– Покажи, що там у тебе. Круто! Молодець! – Едуардович у яскравих жовтих кросівках, чорних штанях і футболці з “черепашками-ніндзя” підходить до кожної дитини.

Під розслабляючу музику триває заняття з малювання. Одного малюка вихователь похвалить, іншого по голові погладить.

– Увага, клас! – Ігор завершує малювання, бо настав час інтегрованого заняття: поєднання фізкультури і хореографії.

На вулиці грудень, тож малюки активно готуються до новорічного вогника. Едуардович гратиме сніговика.

На іншому інтегрованому занятті – фізкультури і музики – Едуардович разом з музінструктором показують дітям номер, який спільно готують до свята:

– Йоу! Ага…Є!

Едуардович читає реп! У нього характерні рухи хіп-хопера. Виявляється, він створює у цьому стилі пісні та пише вірші.

– Він вкладає свою фізхвилинку, а я підтримую в плані рухів і вокалу. Аналогів сценарію, що ми тут робимо, немає, все у нашій голові.

Готуємось окремо до кожного заняття. Можу о 2 ночі подзвонити: “Ігор Едуардович, не спите?”. “Ні”, – сміється молода викладачка. – Стараємось робити все сучасно.

Ініціативністю молодого Едуардовича захоплюється керівництво. Хлопець прийшов сюди на роботу лише у серпні цього року, а вже у вересні грав у сценці до дня народження садочку.

ІГОРЬОК, ЗБЕРИСЯ!

В дитинстві Ігор сам не хотів ходити в садок. Не подобалось ставлення вихователів до дітей.

–  Була вихователька, яку всі не любили. На Миколая виривала з-під голів подушки, щоб подарунки покласти. Там не тільки прокинешся, уже подарунків не хотілося.

Як з таким досвідом він сам став вихователем?

З дитинства впродовж 10 років професійно займався футболом. Дуже подобалось. Ще й тато – футбольний тренер у спеціалізованій дитячій школі олімпійського резерву “Атлет”.

– Думав: “Боже, хочу бути тренером!” – усміхається Ігор.

Після 9 класу вступив у коледж на фізвиховання. Під час навчання допомагав татові – працював помічником тренера. Не сподобалось.

– Почав дуже втомлюватись. Діти росли, хотіли самовиразитись, вальяжно починали поводитись, “Ігарьок”… – пригадує.

Почав шукати іншу роботу. Спробував себе у вчителюванні, пройшов практику у трьох різних школах.

– Діти бачать, що фізкультура – це там, де можна розслабитись, і їх контролювати дуже важко.

Згодом запитав подруг, які працювали у дитсадку, чи потрібен їм хтось у колектив.

Почув: “Прийди, подивися, чи тобі підійде, то ж діти”.

Чому б і ні, подумав Ігор, пішов на практику і залишився працювати. Досі пам’ятає перший робочий день.

Прийшов на другу зміну, коли діти о 15:00 прокидаються від денного сну.

– Думав: “Боже, що зараз буде? Соплі, слюні, їх же треба зацікавити”. Кажу: “Дітки, встаємо”. Хочеться все правильно зробити, боюся. Встали. Хух! Кажу собі: “Ігорьок, зберися!” – сміється.

За декілька днів вник. Ігри і вправи почав придумувати на ходу. Згадував методичну і навчальну літературу, яку читав впродовж чотирьох років коледжу. Почитав книжки про 3,4,5 рік життя дитини.

На вибір Ігоря одногрупники зреагували: “Ти? У садочку??? Та не може бути!”. Мало хто повірив.

Тато сказав: “Тримайся там”. Ігор пригадує його настанову: “Стався до дітей так, як би ти хотів, щоб ставились до тебе”.

– Тато мене всьому навчив. Я себе так і уявляю: дитиною, яка хоче, щоб до неї нормально ставились і говорили. Тому стараюся більше з дітьми гратися, щоб до них доходило все через ігри.

Тут я відчуваю себе в своїй колії. Люблю пробувати нове, шукаю щось постійно. Тут ми сценки різні ставимо, це цікаво!

– З дітьми цікаво? – усміхаюсь.

– Це взагалі кайф! Це так прикольно! – захоплено відповідає вихователь.

ВІН КРУТО З М’ЯЧЕМ ВСЯКІ ШТУКИ РОБИТЬ!

Спостерігаючи за групою Едуардовича, складається враження, що весь день в садку – калейдоскоп десятків ігор.

Тут не чути слова “урок”. Тільки “пограємо у нову гру”.

А “молодці” і “клас” – це, здається, два улюблені слова вихователя. Він постійно дітей заохочує.

Почали фізкультуру на вулиці.

– Руки в сторону. Хто зробив? Добре, кла-ас! Руки на пояс! Руки вперед! Мілана – добре, Єва – молодець! Льоша  – клас! Тягнемо ручку. Молодці, – звертає увагу на кожного малюка вихователь.

Розімнулися, пограли у футбол.

– Коли я даю вправи, даю уже на спеціалізований вид спорту, а не загальну фізкультуру. У мене є футбол, баскетбол і дуже хочу зробити волейбол, – натхненно розповідає Ігор.

І діти на це жваво реагують. Особливо на футбол, адже у групі 17 хлопчиків і лише 3 дівчинки.

Кого з малюків не попрошу описати вихователя, чую: “Він круто з м’ячем всякі штуки робить!”

А на додачу ще й “крутий”, “добрий” і “дуже гарний”.

– Не люблю так про себе говорити, але бачу, що для деяких хлопчиків я авторитет. Деякі кажуть: “Коли виросту, хочу бути як Ігор Едуардович”. Деякі можуть підбігти й інколи навіть татом назвати, – каже Едуардович.

Може, саме чоловічої уваги їм не вистачає, вони в мені щось бачать. Це не проблема, дитині просто хочеться, щоб на неї звернули увагу.

КОЛИ ЕДУАРДОВИЧ НЕ ХОЧЕ ОБІЙМАТИСЯ

– Пам’ятаєте гру “Білий котик”? Що це за гра така? – після футболу пропонує іншу забавку вихователь.

Діти навперебій пояснюють суть: “котик” бігає і намагається когось упіймати. До кого першого доторкнувся – той стає новим котиком.

Ніби чергова дитяча гра. Втім, Едуардович почав її в конкретний момент свідомо.

Після футболу діти втратили увагу, тож ця забавка допомагає її повернути і розвиває швидкість.

– Метод “Давайте збирати іграшки, бо їсти принесли” не працює, – пояснює Ігор.

Тому він постійно вигадує щось нове.

Принесли обід, а Едуардович одразу:

– Давайте подивимось, що у нас на столі. Що нам принесли?

– Картопелька! Котлетка! Хлібчик! І чай! – навперебій відповідають малюки.

– Так, а що на хлібчику намащено?

– Масло!

– Молодці!

Дивно спостерігати, що у цьому садочку немає примусового “доїж до кінця”.

– Не хочеш котлетку? А чого? Може, спробуєш кусочок? Ні? Добре, я забираю тарілку, – тільки так і розмовляє вихователь з дітьми за столом. Малятам пропонують страву, але вибір за ними.

Хоча в групі 20 активних непосидючих дітей, у голосі Ігоря навіть не відчувається роздратування. Він жодного разу не підвищив голос, навіть коли малюки декілька разів не зреагували на його прохання.

– Якщо підвищувати голос, буде “кричи куди попало”. Тут стадний інстинкт працює. Одному тихенько скажеш: “Слава, іди сюди. Як ти себе поводиш?” – і всі затихають. Краще тихіше говорити, тоді вони самі затихають і слухають, – пояснює вихователь.

І додає, що з малюками завжди треба пам’ятати, яку думку ти хочеш їм донести.

– Буває, не слухають. Накипає, накипає… Стою, видихаю, одразу починаю згадувати щось приємне, розслабляюся.

А ще діти дивляться на мене, бачать, що Едуардович не хоче обійматися, до них доходить, і стають спокійно, – усміхається хлопець.

ЦУКЕРКА ДЛЯ ВИХОВАТЕЛЯ

Дошкільнята пообідали і починають готуватися до сну. Вихователь вмикає релаксуючу музику, сідає на крихітний стільчик читати казку. Просить сісти дітей півколом.

– …там можна знайти Північний Полюс. Подейкують, що це найчарівніше місце на землі. Казка про фабрику Санта Клауса. Хто такий Санта Клаус? –  питає Ігор дітей.

– Дід Мороз!

Хвилини не минає, як малята підсуваються до Едуардовича все ближче, обіймають за шию і плечі, та навіть пробують видертись на коліна.

– Таке ставлення не підробиш… – усміхається в дверях методист садочку Алла Іванівна. – Вони до нього зовсім по-іншому ставляться. Можливо, це вік. Можливо, стать. Їм все-таки не вистачає оцього чоловічого.

– Мені здається, він буде чудовим татом, таку школу пройти! Його майбутня дружина нам має добре подякувати, – сміється поруч директорка Олена Миколаївна. – Він уже зсередини розуміє, що таке дитина. Він їх зовсім по-іншому, ніж ми, бачить.

Діти так Едуардовича люблять, що часто перед походом в садочок беруть з дому цукерку – щоб пригостити улюбленого вихователя, розповідають згодом у роздягальні їхні батьки.

– Син каже: “Мама, у нас вихователь – дядя!”. Для них це дивно. Хлопець в реперці ходить, грає з ними у футбол, – сміється мама Ірина.

– Це нова віха, – додає інша мама Юлія. – В основному вихователі всі старші. А цей молодий, неограньонний діамант. Моя Єва з трьох років ходить в садок. І щось їй ніхто не підходив з вихователів. А тут: “Я йду в садок” і все.

ГОСПОДИ, ВОНА ТАК ВИРОСЛА!

Садочок, у якому працює Ігор, акцентує на фізвихованні й активному русі, бо це здоров’я малюків.

Поєднувати з фізкультурою музику чи математику тут звична практика.

– Фізичне виховання в нас починається зранку і закінчується ввечері, – пояснює директорка.

Хоча садочок, в якому працює Ігор, і державний, його важко назвати типовим. Щороку тут обирають 3 основні напрямки роботи на рік.

Крім фізкультури, ще одним пріоритетом є різні форми театру, навіть театр тіней.

– Бо мовлення – одна з проблем сьогодення, – пояснює методистка садочку. – Одна з причин – гаджети. Діти бачать екран, вказівний пальчик і все.

На побутовому рівні вони кажуть “дай”, “на”, але словниковий запас маленький. Тоді наслідки дуже плачевні.

Не всім дітям вдається скласти розповідь про свій відпочинок, створити історію за картинками чи кількома словами тощо. Не всі можуть висловити власну думку. Тому над цим тут активно працюють.

Третій напрямок – ековиховання. У кожній групі є акваріум з рибками і зелений куточок з вазонами. Вихователі разом з малюками зі старших груп годують рибок, витирають листочки, підливають рослини.

Так у дітей поступово розвивають ще й відповідальність і любов до природи.

У приміщенні кожної групи також є відеокамери. Батьки за бажанням можуть будь-коли приходити і передивлятися записи, щоб переконатись, що все гаразд.

А ще тут працює багато молодих педагогів.

– Мені тут подобається, – усміхається Ігор.

Та чи надовго його вистачить? Зарплата молодого вихователя – 3500 гривень.

Не можу не запитати, що мотивує його залишатись у садочку.

– У спорті прийнято: береш маленькою дитину і ведеш її до 18-20 років. А тут цікаво те, що у мене випускна група. Вони підуть і прийдуть нові. А якими вони будуть? Це ж дуже цікаво!

Є дівчинка в одній з груп, я її запам’ятав візуально. Тиждень її не бачив. Потім дивлюсь: “Господи, вона так виросла!”.

Потім проводив у них фізкультуру, дивлюся: та вона вже інша зовсім. Раніше приходила плакала, а тепер зібрана така, уважна, – сміється вихователь.

–  Якщо говорити в довгостроковій перспективі, зарплатня у, скажімо, 10 тисяч буде достатньою мотивацією залишатись тут довго? – уточнюю ще раз, оскільки у цьому садочку уже був раніше молодий педагог. Він звільнився через рік через низьку зарплатню, хоча дуже любив працювати з дітьми.

– 100%. Я б з іще більшим бажанням працював, – сміється Ігор і повертається до гри з дітьми.