Поділіться кров’ю. Чи охоче франківці стають донорами

Донорської крові не буває забагато: кожні дві секунди на планеті з’являється людина, що її потребує. А один донор рятує аж три життя.

ДонорUA – приклад соціального проекту, що доводить просту істину: якщо хочеш – зробиш! Проект більш, ніж на часі, оскільки національна служба крові гостро потребує реформ – кульгає ретельність обстеження донорської крові, логістична система є затратною, а протоколи з трансфузіології взагалі не відповідають європейським стандартам.

Перше успішне переливання крові у 1665 році провів Річард Лоуер, донорами та реципієнтами тоді були собаки. Та коли лікарі згодом почали робити переливання людям, то не могли зрозуміти, чому ті вмирали. І лише в 1900 році Карл Ландштейнер зрозумів, що необхідно переливати лише сумісну групу крові. За це чоловік отримав Нобелівську премію.

В організмі дорослої людини знаходиться близько 5,6 л крові, а за один раз забирають лише 450-470 мл – це надто мало, щоб зашкодити здоров’ю. До того ж, наш організм історично звик до втрати незначної частини крові внаслідок травм та складних природніх умов, тому швидка регенерація закладена в людини біологічно. Ба більше, донорство позитивно впливає на здоров’я, адже через стимуляцію кісткового мозку активується наш імунітет.

Як діє система ДонорUA

ВМГО «Асоціація молодих донорів України» працює над популяризацією свідомого безоплатного донорства в Україні з 2007 року. З березня 2015-го вони офіційно вийшли в інтернет-простір як робоча автоматизована перша всеукраїнська система для донорів крові, реципієнтів, центрів крові.

Працює асоціація більш ніж ефективно. Приміром, за 2016 рік близько 1500 людей з усієї України звернулись до неї з проханням про допомогу з пошуку донорів. 3199 донорів з усієї України адресно здали кров на прохання волонтерів ДонорUA. Активісти провели 58 акцій як на місцевих, так і всеукраїнському рівнях, і залучили близько 2900 донорів. Якщо врахувати той факт, що один донор рятує три життя, то діяльність проекту ДонорUA у 2016 році потенційно врятувала 18 297 людей.

Проект ДонорUA – це не платформа оголошень про допомогу, а потужна система, що дає можливість донору крові та її компонентів користуватися зручним ресурсом при плануванні своїх кровоздач, обирати найближчий центр переливання крові, слідкувати за кровоздачами. Координатори ДонорUA перевіряють кожен запит.

Проект має величезну інформаційну та консультативну складову. Тут відповідають на всі запитання, пояснюють деталі, залучаючи лікарів і юристів.

Проект ДонорUA – це не платформа оголошень про допомогу, а потужна система, що дає можливість донору крові та її компонентів користуватися зручним ресурсом при плануванні своїх кровоздач.

Координатори проекту закликають не просто переглядати список реципієнтів на сайті ДонорUA, а й зареєструватись у системі. Так вона буде самостійно відслідковувати запити і надсилатиме повідомлення донорам, коли їх кров реально потрібна.

Робити добро – приємно

Регіональним представником івано-франківського осередку «Асоціації молодих донорів України» вже не перший рік виступає голова  ГО «Донори Прикарпаття» Людмила Лінник. У роботі їй допомагають троє активних волонтерів, а загалом під час різних акцій до справи можуть долучатися й кілька десятків охочих. Часто це – студенти Івано-Франківського національного медичного університету.

Як розповідає координатор, найбільш розвинені осередки – в Києві, Дніпрі й Житомирі. Прикарпаття «тримається» на середньому рівні. Івано-Франківська область вирізняється відносним спокоєм – аврали бувають рідко. Адже тут відсутні великі онкологічні центри, а поранених вояків доставляють уже в підлікованому і стабілізованому станах. Саме тому волонтери Дніпровської області регулярно перебувають у стресових ситуаціях, адже фронтова зона зовсім поруч.

За словами Людмили Лінник, на Прикарпатті є доволі багато активних донорів, що регулярно здають кров уже роками. Один із них – іванофранківець Антон Луценко, який за три роки здавав кров уже 29 разів. «Першого разу вирішив здати з думкою: «Може, комусь допоможе», – розповідає чоловік. – А потім втягнувся. Робити добро – приємно».

ЄС вимагає

Одна з вимог Євросоюзу до України, що прописана в Угоді про асоціацію – реформування системи донорства крові в державі. «Європарламентарі вимагають не тільки оптимізувати витрати бюджетів на відбір крові, її перевезення та доставку пацієнту, а й удосконалити систему контролю якості крові», – каже президент ВМГО «Асоціація молодих донорів України» Ірина Славінська.

У 2016-му в Україні вже розробили Стратегію розвитку національної системи крові, яку мали б погодити цьогоріч, адже проблем назбиралося дійсно чимало.

Структура. Найперше реформи торкнуться самої структури. На регіональному рівні центром буде обласна станція переливання крові, а в окремих районах планують відкрити філії, що знаходитимуться в госпітальних округах. На Прикарпатті таких філій передбачається п’ять. Там виконуватимуть забір і переробку крові. В інших районах локалізуються банки крові, на яких покладуть лише функцію зберігання її компонентів. Відстань між філією і банком крові не перевищуватиме 40 км.

Утилізація. Як переконує головний лікар Івано-Франківської обласної станції переливання крові Ігор Дожджанюк, такі зміни мали б оптимізувати кількість заготованої крові. Адже наразі в Україні дуже багато життєдайної рідини утилізують через закінчення терміну зберігання. Загалом, у більшості областей утилізують біля 20% крові. На Івано-Франківщині ситуація трохи краща: місцеві чиновники запевняють, що утилізують вдвічі менше.

Невикористану кров із закінченим терміном придатності не просто виливають в умивальник – її необхідно спалювати у спеціальних печах. В Івано-Франківську таких немає, тому везуть аж до Львова, а це додаткові витрати.

На Прикарпатті є доволі багато активних донорів, що регулярно здають кров уже роками. Один із них – іванофранківець Антон Луценко, який за три роки здавав кров уже 29 разів.

Виходить, що за європейськими стандартами в Україні нестача донорської крові, але при цьому чималу її кількість утилізують. Як пояснює Людмила Лінник, таке безглуздя відбувається через відсутність ефективної логістики. Багато коштів витрачаються даремно.

«Дуже часто стається так, що, наприклад, в Івано-Франківську вже протермінувалася кров третьої групи, тоді як її гостро бракувало у Львові, – каже волонтерка. – Між областями донорську кров передавати не дозволяють, бо через різні обласні бюджети потім виходить нецільове використання коштів. Ось так через бюрократичні ляпи кульгає вся система».

В Україні й досі функціонує застаріла радянська схема, яка була ефективною ще в часи Другої світової війни, коли мало не в кожному селі працювали пункти забору крові. Нині маємо війну на Донбасі, але система не діє. Людмила Лінник розповідає, що часто трапляються охочі донори, котрі пропонують допомогти пораненим воякам на фронті. «Але через бюрократичні перепони це зробити неможливо, бо знов-таки – різні регіональні бюджети, – каже активістка. – Кров на Донбас не поїде, натомість зберігатиметься в Івано-Франківську».

Хоча Ігор Дожджанюк запевняє, що різні обласні бюджети тут ні до чого –такі питання за необхідності можна вирішити. Перепони в іншому: людина з однієї області не може здати кров у іншій, тому що в кожному регіоні є база даних лише своїх жителів, які перебувають на обліку в інфекційній лікарні, шкірвендиспансері, фтизіопульмоцентрі. А імена тих донорів, чию кров обстежують, обов’язково потрібно звіряти з такими базами даних. Саме тому одним із кроків реформування служби крові є створення єдиної всеукраїнської електронної бази даних.

До речі, за словами головного лікаря, рішенням сесії обласної ради Івано-Франківська обласна станція переливання крові у разі запиту може безоплатно передавати компоненти і препарати крові в зону АТО. Поки що таких запитів не надходило.

Обстеження. Інший бік реформ стосується обстеження донорської крові. Наразі в Україні це виконують за допомогою імуноферментного аналізатора, коли виявляють реакцію крові на наявність антитіл до тієї чи іншої інфекції. Однак після зараження організм виробляє антитіла до інфекції протягом 180 днів (максимум). Наприклад, якщо з моменту інфікування гепатитом С минуло тільки кілька тижнів, імуноферментний аналіз його не виявить. Тому, як розповідає Ігор Дожджанюк, плазму доводиться карантинізувати на півроку.

А ось із тромбоцитами так зробити не можна, адже термін їхнього зберігання після отримання від донора – лише п’ять днів.

Людмила Лінник зазначає, що в онкохворих, які часто потребують донорських тромбоцитів, потім виявляють ще й гепатит С. Цій категорії пацієнтів можуть переливати кров кілька десятків разів. Ризик інфікування – вкрай високий. Волонтерка пригадує, що в одному з українських міст був такий випадок, коли батьки онкохворої дитини, якій мали переливати кров, тишком-нишком домовлялися з лікарем і перед процедурою везли донорську кров на обстеження в приватну лабораторію.

У країнах Західної Європи кров тестують шляхом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), яка дозволяє на генетичному рівні відслідкувати будь-яку інфекцію вже через лічені дні після її потрапляння в організм. Звісно, такий метод є в рази дорожчим. До речі, в Івано-Франківську, та й в Україні загалом, майже кожна приватна лабораторія виконує аналіз ПЛР. Але не станції переливання крові. За словами Людмили Лінник, головні лікарі цих установ тільки недавно почали відкрито говорити зокрема про необхідність закупівлі відповідного обладнання.

За європейськими стандартами в Україні нестача донорської крові, але при цьому чималу її кількість утилізують. Таке безглуздя відбувається через відсутність ефективної логістики.

Протоколи. Нові протоколи з трансфузіології й досі не розробили, а наявні не відповідають європейським стандартам. В усьому світі переливають кров, але за кордоном, приміром, операції виконують найновітнішими способами, тому переливання крові зведене до мінімуму, до нього вдаються лише в дійсно екстрених випадках. «Натомість в Україні застосовують трансфузію навіть при низькому гемоглобіні», – обурюється Людмила Лінник.

Безоплатне донорство. Як зазначає волонтерка, безоплатне донорство в Україні існує завдяки крові родичів хворих. Скажімо, коли жінка потрапляє в пологовий, то на її ім’я хтось мусить здати кров – про всяк випадок, і зазвичай це роблять родичі. Для розвинених європейських країн це нонсенс: ні пацієнтів, ні їхніх родичів узагалі не обходить, звідки береться донорська кров. Рекрутингом донорів крові та її компонентів займаються громадські організації. На те є свої причини і одна з них – віддати цю функцію громадській організації і тим самим здешевити процес.

Автор: Наталія МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 7

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

  • ��������...
  • Loading...