«Плюсовий» тандем

17 років на Прикарпатті працює тандем телевізійників – кореспондентка Алла Пасс та оператор Роман Дутчак. Вони – незмінна регіональна команда Телевізійної Служби Новин,...

3 Лютого 2021 Ступ'як Женя

17 років на Прикарпатті працює тандем телевізійників – кореспондентка Алла Пасс та оператор Роман Дутчак. Вони – незмінна регіональна команда Телевізійної Служби Новин, що на каналі «1+1». За час спільної праці Алла та Роман видали понад тисячу сюжетів, були свідками легендарних подій, які транслювали на всю Україну, а інколи й світ. В інтерв’ю вони розповіли про телевізійні залаштунки, особливості роботи корпунктів ТСН, про репутацію і про те, що надихає.

 

Алла Пасс, кореспондентка ТСН на Прикарпатті

Її життєве кредо – бути найкращою завжди, в будь-якому віці, за будь-яких обставин, залишаючись при цьому порядною людиною. Алла точно знає, що найкращий матеріал можна зробити лише тоді, коли повністю віддаєшся своїй справі.

Про знайомство з «1+1», особливості професії, специфіку роботи та життя на колесах

Моя історія на «Плюсах» офіційно розпочалась у 2003 році. До того часу я працювала на місцевому телебаченні й сформованих кореспондентських пунктів ТСН в Івано-Франківську ще не було. Тоді Телевізійна Служба Новин шукала у регіонах журналістів, які потенційно могли б робити сюжети для «1+1». Висвітлювати ключові події регіону запропонували головній редакторці нашого місцевого телеканалу, яка через свою зайнятість передоручила цю справу мені. Так волею долі і розпочалась моя співпраця з «1+1».

Мені, так би мовити, пощастило опинитися у правильному місці в правильний час. Вдалось зустріти людей, які повірили в мене та в мої здібності. 17 років тому я багато чого не вміла, проте у моїх наставників вистачало терпіння та мудрості навчати мене, а в мене було шалене бажання вчитися.

Мене довгий час вмовляли перейти з регіонального каналу на загальнонаціональний. Це може дивно звучати, але для мене це був складний крок, адже за роки роботи на місцевому каналі я знайшла безліч друзів, з якими мене пов’язували тісні стосунки, тож не могла враз від цього відмовитися. Наважившись на перехід, чітко усвідомила: одна не піду, тож потрібно шукати оператора. Єдиний, хто вирішив ризикнути, – Роман Дутчак, з яким ми вже 17 років пліч-о-пліч висвітлюємо новини Прикарпаття. Нині не можу уявити, хто б міг бути на його місці, адже безліч питань ми вже вирішуємо на інтуїтивному рівні.

Кожен мій ранок розпочинається з моніторингу останніх подій на Прикарпатті. Як тільки прокинулась, беру в руки телефон і відразу починаю перевіряти місцеві сайти та соціальні мережі. Оскільки ми в регіоні одні, потрібно завжди тримати руку на пульсі. Цілковите володіння інформацією та розуміння ситуації в області дають можливість самостійно пропонувати матеріал для випусків новин.

Часто чую запитання: чи не хотілося працювати ведучою? Чи не втомлює життя на колесах? Так-от, я знаю, що таке робота у студії. На місцевому каналі, до переходу на «1+1», з-поміж іншого я вела новини. Це, справді, класно. Принаймні тепло в мороз і прохолодно в спеку. Але бажання працювати в студії для мене залишилося у минулому.

Важке життя жінки на колесах – міф, як на мене. І карантин це показав. Коли два місяці ми не виїжджали за межі Івано-Франківська і ось поїхали у Верховину – це було свято!

Можливо, це вже звичка, а може, й спосіб життя, але відрядження для мене – якийсь Perpetuum Mobile.

Про ризики, історичні моменти на улюблене в роботі

Історичним моментом для нашого з Романом Дутчаком тандему стала осінь 2004 року. Тоді у рамках зустрічі з потенційними виборцями до Івано-Франківської області завітав Віктор Янукович, і моєму колезі вдалося відзняти мить, коли у нього поцілили яйцем. Це був унікальний кадр, адже жодна знімальна група, присутня на локації, не зафіксувала цього епізоду.

Досить часто під час виконання журналістських обов’язків доводиться ризикувати. Одного разу ми знімали похід на Говерлу за участю Віктора Ющенка. Подолали кількагодинний підйом, а на вершині гори нас очікувала несподіванка – розпочалась злива з громом, блискавкою та навіть градом. Туман був таким сильним, що ніхто не розумів, куди спускатися. Зв’язку з редакцією не було, ми промокли до нитки. Серед натовпу, який у той час теж був на Говерлі, три людини загинули, також було багато травмованих. Зателефонувати до редакторів та повідомити про те, що сталося, ми змогли лише у Ворохті, коли врешті-решт вдалося спуститися вниз. Перегнати відео для ефіру вдалося лише наступного дня, але ми все одно встигли зробити «хрипушку».

Коли трапляється якась небезпечна ситуація, намагаюсь не думати про те, що це може певним чином мені нашкодити. Небезпеку зазвичай починаю усвідомлювати тільки тоді, коли все минулося.

Улюблена тема зйомок – позитив, про тварин. Я на такі завдання завжди їду в гарному настрої, тому один з моїх ньюзмейкерів-фаворитів – Центр реабілітації диких тварин у Галичі.

Відчуваю величезну гордість за кожен сюжет-допомогу, коли збираємо кошти на лікування хворим діткам. Але особливо – коли отримуємо фідбек від батьків, що дитина не просто з’їздила на лікування, а йде на поправку.

Переконана: усі журналісти повинні володіти королівським терпінням. Іноді трапляється так, що головні герої сюжетів відмовляються давати інтерв’ю, тож зйомку доводиться відкладати. Тоді головне – терпляче вичекати, адже досвід показує, що сюжет, знятий під зайвим тиском, не дасть бажаного результату.

Недарма всіх наших колег ми називаємо Людьми Ідей, оскільки кожен співробітник «1+1 media» генерує неймовірні ідеї та створює круті проєкти. Особисто я захоплююсь сюжетами Олександра Загородного, спеціального кореспондента ТСН. За його роботою завжди цікаво спостерігати.

Про негатив, конфлікти та репутацію

Може здатися, що я абсолютно неконфліктна людина, але хто сказав, що я ні з ким не сварюся?

Просто за роки роботи я зрозуміла, що чиновники, правоохоронці та представники інших професій, зрештою, як і всі люди, діляться на мудрих і немудрих. Тому легше сприймаю їхню реакцію.

Перші, мудрі, – це ті, котрі розуміють, що у кожного з нас своя робота, з критики роблять конструктивні висновки, і поза роботою ми нормально спілкуємося.

Один з яскравих прикладів, який я запам’ятаю на все життя, – колишній мер Івано-Франківська Віктор Анушкевичус. Після одного критичного сюжету він зателефонував мені пізно увечері додому і… якщо коротко, я багато цікавого про себе почула. А наступного дня ми з ним перетнулися на зйомці. Анушкевичус, наче й не було нічого, сам підійшов і по-доброму запитав, як у мене справи. Ніколи в інтерв’ю не відмовляв.

Ще одна історія. Багато років тому у Богородчанах сталася жахлива ДТП з багатьма жертвами. Винуватець – п’яний міліціонер. Ми тоді майже щодня робили сюжети, відслідковуючи перебіг слідства. Тогочасний очільник обласної міліції, який ще недавно мене з днем народження вітав, раптом перестав навіть упізнавати на вулиці та вітатися… А кілька місяців потому він привселюдно підійшов до мене і попросив вибачення за свою поведінку.

Знаю з інсайдерських джерел, як покійний ексгубернатор Михайло Вишиванюк кричав на нараді, що, наприклад, «Пасс зірвала туристичний сезон», бо показала аварійну канатку у Ворохті. Але при тому він не соромився мені казати, що поважає за принциповість. Бо мудрий був.

А другі, немудрі, – це такі собі нарциси, які не сприймають найменшої критики. Ну, немудрі – і цим все сказано. Називати ці прізвища з етичних міркувань не хочу.

На негатив реагую спокійно – ніяк. Бідні вуха мого колеги Романа Дутчака! В його службові обов’язки, я б так сказала, входить вислухати мої нерви, часом навіть нецензурну лайку.

Але вчуся бути спокійною і маю маленький-манюній успіх у цьому. Якщо говорити про соцмережі, а саме звідти йде найбільший негатив, бруд переважно ллють геть незнайомі люди, які про тебе насправді анічогісінько не знають. Напевно, щось в їхньому житті не склалося, от і ображають інших. Так ось, мій перший лайфхак – НІКОЛИ не відповідати їм у коментарях, НІКОЛИ. Принаймні намагаюся. Вдається не завжди.

Про відпочинок та подорожі до Італії

Вимкнений телефон, берег моря, екскурсії новими місцями – так виглядає моя ідеальна відпустка. Коли виїжджаю за кордон, навмисно не підключаю роумінг, а беру з собою лише SIM-карту для подорожей, аби підтримувати зв’язок з рідними. Під час відпочинку намагаюсь насолодитися моментом, спілкуючись на різні теми з цікавими людьми.

Першою країною, яку я відвідала і з якою у мене трапилось кохання з першого погляду, була Італія. Усі італійські міста та регіони особливі по-своєму, тому туди хочеться щоразу повертатися. Приваблює мене ця країна ще й тим, що там живе моя подруга, з якою ми знайомі із самих пелюшок. Тож у мене виникає особливий інтерес до Італії, адже хочеться насолоджуватися не лише мандрівкою улюбленими містами, а й спілкуванням з близькою людиною.

Мрію відвідати іспанський південь – міста Кордова та Гранада.

 

Роман Дутчак, оператор ТСН на Прикарпатті

Роман Дутчак є справжнім ловцем моментів, адже за свою професійну кар’єру йому завжди вдавалося опинятися в потрібному місці у потрібний час, аби зафіксувати важливі події.

Про початок роботи на «1+1» і тандем з Аллою Пасс

Моя історія на «Плюсах» розпочалась з пропозиції Алли Пасс перейти з місцевого телеканалу на «1+1». Чесно кажучи, відразу я не погодився, проте багато часу для роздумів теж не було. Для прийняття рішення у мене був один день, тож, зваживши всі за і проти, вирішив ризикнути та розпочати роботу в Телевізійній Службі Новин. Через день я прийшов до Алли й сказав: «Йдемо разом, спробуємо!».

Нині не можу уявити, хто з кореспонденток міг би замінити Аллу. За 17 років спільної роботи нам вдалося віднайти своєрідний підхід одне до одного, який допомагає виконувати обов’язки на 100%.

За час роботи на «1+1» трапилось безліч ризикованих та курйозних випадків, які лише зміцнили наш з Аллою Пасс тандем. Зокрема, одного разу під час сходження на Говерлу з колишнім Президентом України Віктором Ющенком довелось спускатися з вершини у грозу. Цього року через потужні зливи на Прикарпатті сталася повінь і для того, аби оперативно інформувати про стан справ у регіоні, довелося добряче «поплавати».

Про суперздібності операторів

Під час небезпечних ситуацій потрібно швидко реагувати та мати достатню фізичну підготовку. Інколи локація для зйомки може бути у важкодоступному місці, куди жодна машина не доїжджає, тому разом з технікою та Аллою Пасс доводиться долати відстань через складні лісові ділянки та навіть болото. У такі миті я не задумуюсь над тим, чи зможу це зробити, – просто виконую свої обов’язки. Адже переді мною мета – відзняти матеріал.

Також кожному оператору потрібно мати професійну «чуйку». Насправді в історичний момент з метанням яйця у Віктора Януковича у мене спрацювало шосте чуття. Тоді вулиця біля Прикарпатського університету була повністю заповнена студентами. Було декілька знімальних груп, і всі очікували кортеж Януковича. Під’їхав автобус, великий Neoplan, та ніхто не сподівався, що саме з нього він буде виходити. Напевно, це і є та сама операторська удача, адже в ту мить я натиснув кнопку «REC», щоб зняти людей, які вийдуть з автобуса. Своїм очам не повірив, коли почав виходити Віктор Янукович. І раптом він починає падати… Що саме в нього влучило, вже побачив, коли почав переглядати відзнятий матеріал. Так ми отримали унікальні кадри.

Робота на «1+1» – це мій стиль життя. Вже звик до ненормованого робочого графіка. Крім того, неабияких сил рухатися вперед додає моя родина, яка спокійно реагує на численні відрядження та незаплановані зйомки. Пригадую, як 10 років тому довелося перервати відпочинок з родиною в Коломиї і терміново поїхати на зйомки до Івано-Франківська. Того дня у Франківську вибухнув газопровід, тож ми відправились висвітлювати подію. Була пізня пора, камери зі мною не було, тому я виїхав відразу на локацію, а Алла вже заїхала в офіс та взяла необхідну апаратуру.

Про хобі та подорожі

Надаю перевагу активному відпочинку. Полюбляю грати у волейбол та бігати, проте не можу сказати, що я затятий спортсмен.

Серед усіх європейських міст найбільше мене приваблює Венеція. Уже декілька разів я був там. Здається, зазирнув у кожен куточок, але хочеться повертатися туди знову і знову! Також сподобалась Австрія, проте перше місце у моєму рейтингу все ж таки посідає Італія. Мрію відвідати Швейцарію та Німеччину.

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 33

Усі статті журналу МІСТО читайте тут

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

 

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...