Мед Атлант

Станіславський некрополь: що пам’ятають вулиці та будівлі Франківська

За всю майже 360-річну історію Івано-Франківськ пережив багато. Тут знайшли спочинок цілі покоління людей, тут відбувалися знакові історичні події. У статті ми пропонуємо прочитати про пам’ятні місця Франківська. Місця, де колись були поховані люди, а зараз височіють багатоповерхівки, їздять машини, ходять люди. Будівлі, де творилася історія.

Фото: Мар’ян Николюк.

Місто на кістках

Вулиця Бельведерська. За словами краєзнавця Володимира Полєка, слово «бельведер» означало «палац на узгір’ї». У Станіславові так називали резиденцію Потоцьких. Слово закарбувалося у назві вулиці.

Тут вперше гімназисти відзначили пам’ять Тараса Шевченка, а Товариство українських жінок – Миколу Костомарова. Знаходилася тут і єврейська школа.

Початок вулиці Бельведерської

У 1941 році сюди, у гетто, зігнали євреїв з усього міста. 12 жовтня їх масово розстріляли нацисти на єврейському цвинтарі. За різними даними тоді вбили від 6 до 12 тис. осіб.

«…був споруджений так званий “табір смерті”: його обнесли колючим дротом, на синагозі та по кутах цвинтаря встановили кулемети. Основним методом знищення людей був розстріл, багато померло від задухи, оскільки їх кидали в загальні ями до трупів. Дітей переважно закопували живими. За свідченнями очевидців злочинів, усюди біля “табору смерті” та по всій південно-західній околиці міста було видно калюжі крові», – згадує історик Любов Соловка.

Влітку 1942 року на ліхтарях вздовж вулиці Бельведерської повісили функціонерів служби порядку. Їхні тіла висіли три дні. Це була страшна помста за те, що єврей побив поліцая-українця й облив його лице мідним купоросом.

Старожили також розповідають і про розстріли євреїв на початку вулиці і на тодішній площі Вандлера. Зараз, як зазначає Бондарев, це вулиця, що з’єднує Бельведерську та Короля Данила. Через напад на українського поліцая тут 24 серпня 1942 року стратили тисячу заручників. Любов Соловка вказує, зараз там майданчик Ліцею № 4.

Майданчик Ліцею № 4

«Кілька разів я мусив усією силою волі усвідомити собі, що це реальність, а не якийсь поганий привид. Адже кидали до могили вагітних жінок, матерів з дітьми на руках і стріляли по них безперервно. Ті, хто стріляв, змінювалися, пригощаючись у вільний час бутербродами. Близько шостої години страту припинили і дозволили тим, хто вцілів, повернутися додому. Я ледве зумів піднятися із землі. За той день я став дідом. Маючи 51 рік, я відчув, що став дідом», – так згадує про розстріли в своєму щоденнику Юліуш Фоєрман, якому вдалося вижити.

12 вересня того ж року на площі Вандлера було розстріляно близько двох тисяч працівників єврейської робочої служби. То були переважно жінки.

У гетто панував голод, антисанітарія, хвороби. Щодня помирало 20 – 30 людей, яких закопували на подвір’ї або відвозили на єврейське кладовище.

Єврейське кладовище за міським озером.

У 1939 році чисельність євреїв у місті становила 26 500. Після німецької окупації залишилося 150.

Бельведерську перейменовували на Сталінградську та Московську, свою назву вулиці повернули 1990 року.

Кінотеатр «Космос» звели у 1963 році, раніше там був єврейський цвинтар (окописько, як називали в Галичині). Після німецької окупації він був закинутий. У 60-х роках радянська влада кладовище знищила.

«Відтоді плити з єврейського цвинтаря можна побачити у різних місцях Івано-Франківська. З них робили фундамент пам’ятника чекістам на Валах, бордюри на вулиці Короля Данила, у скверику за «Космосом» досі інколи трапляються їхні залишки», – пише краєзнавець Іван Бондарев.

Кінотеатр “Космос”

Історик Садок Баронч у «Пам’ятках міста Станиславова» писав, що в 1808 році на цьому цвинтарі завелося двоє упирів. Мовляв, вони нівечили рештки померлих. Опісля виявилося, що то були два величезні білі пси панів Віртельрмахра і Роткегля.

Цікаво, що перед першим сеансом у «Космосі» обвалилася стеля. Мешканці сприйняли це як покарання за осквернені могили.

Меморіальний сквер (Станіславський некрополь). На місці теперішнього Меморіального скверу, що знаходиться поблизу готелю «Надія» та драмтеатру, раніше був цвинтар.

Перші поховання з’явилися тут у 1782 році. Виходить, що це один із найдавніших кладовищ України. Поблизу кладовища знаходилася майстерня, де виготовляли унікальні надгробні пам’ятники. На місці драмтеатру знаходилася німецька кірха.

У 1924–1927 роках кладовище стало головним військовим цвинтарем міста.

Меморіальний сквер та кірха на старих фото та поштівках.

Меморіальний сквер став місцем поховання багатьох учасників національно-визвольних змагань періоду Української революції. Тут знайшли останній спочинок 143 бійці, старшини Січових Стрільців та Української Галицької армії. Вони загинули, обороняючи Україну від польської окупації, розповідає кандидат історичних наук, викладач Богдан Паска. Ймовірно, це і стало причиною його знищення. У центрі знаходиться поховання адвоката Лева Бачинського. Він був заступником голови парламенту ЗУНР, у 1919 році очолював західноукраїнську делегацію на урочистому проголошенні Акту Злуки в Києві.

«Його похорон у Станиславові в 1930 році перетворився на одну із наймасштабніших демонстрацій в історії нашого міста (взяло участь більше 50 тис. осіб). За українською традицією віз із тілом тягнули три пари круторогих волів, а труну покривала червона китайка із тризубом. У період радянської окупації прах Лева Бачинського дивом вцілів, а могилу було відновлено вже за часів Незалежності», – зазначив історик.

Окрім Бачинського, тут поховані Євген Желехівський, Денис Січинський, Мелітон Бучинський, Михайло Мочульський, Кароль Свідізнський, Іван Яхно. Їхні могили (разом 26) і зараз можна побачити у сквері. Ми втратили могили Івана Гордієвсього, Осипа Сорохтея та інших.

Радянська влада знищила цвинтар у 1980-х роках. Як розповіла франківка Олександра Зень, на цьому цвинтарі були поховані і двоє її родичів. Про перепоховання в той час не було й мови, з могил взяли лише дрібку землі.

«Могили нищили бульдозерами… За кілька годин цвинтар перетворився у звалище уламків скульптурних надгробків. Пам’ятаю, як старенька пані просила бульдозериста залишити могилу свого чоловіка… Але п’яний водій, сміючись, через кілька хвилин зруйнував надгробник…Згодом цвинтарну площу було озеленено», – згадував історик Володимир Грабовецький.

Межі Меморіального скверу і старого цвинтаря не збігаються. Так, вулиця Мельника прокладена на частині кладовища.

У 2002 році сквер реконструювали і звели капличку. Тут поховані герой Майдану Роман Гурик та загиблі у війні на Донбасі.

Вулиця Страчених Націоналістів знаходиться в історичній частині міста біля синагоги. Щороку тут проводять пам’ятні віча. 14 листопада 1943 року в Станіславському театрі, що тоді знаходився в будинку теперішньої філармонії, відбулася прем’єра оперети Ярослава Барнича «Шаріка». До залу увійшли гестапівці, виставу зупинили. У залі знайшли два пістолі і гранати. Гестапо затримало більше ста людей, 27 з них засудили до страти. Наступного дня їх розстріляли поблизу синагоги.

Пам’ятний знак страченим українським націоналістам

«Ми не знаємо, де могила батька. Але для нас святе це місце, де він скінчив своє життя», – розповіла Оксана Маланюк. Їй було два тижні, коли її батька, Олексу Маланюка, розстріляли.

Художній музей. Його відкрили у 1980 році, однак раніше тут знаходився Колегіальний костел пресвятої Діви Марії. Зараз це найстаріша збережена церква Івано-Франківська. Звели його за наказом засновника міста Анжея Потоцького. Будівництво почали близько 1672 року, завершили – в 1729 році. Це зразок барокової культової архітектури з рисами ренесансу.

А незабаром, у 1751, тут поховали Юзефа Потоцького, сина Анжея Потоцького, та Вікторію Потоцьку, дружину Юзефа. Цікаво, що серце та нутрощі Юфера поховали у костьолі отців Францисканців у Відні, а забальзамоване тіло у Станиславові. Саркофаг Вікторії був прикрашений художнім різьбленням, на диску викарбуваний герб Потоцьких «Пилява». За даними Грабовецького, її останки перепоховали в крипті фамільних гробів Потоцьких. У 50-х роках минулого століття під час реконструкції костьолу фамільні гроби Потоцьких були знищені, останки померлих викинули.

Колись у храмі звучав орган, але інструмент було втрачено. Біля храму у 1744 році звели дзвіницю, її зруйнувала радянська влада. Відновили споруду у 2000 році. Як пише краєзнавець Іван Бондарев, тоді під час реконструкції майдану Шептицького знайшли 11 поховань. Припускають, що давній цвинтар тягнувся від дзвіниці уздовж західної стіни Художнього музею.

Іван Бондарев називає Івано-Франківськ «містом на могилах». І це справді так. Згадаймо історію, раніше людей ховали або в криптах святинь, або ж на прицерковних цвинтарях (до прикладу, поблизу катедри чи вірменської церкви). Колись цвинтар був на поблизу костьолу святого Юзефа. Усе згоріло під час пожежі 1868 року. Зараз це вулиця Незалежності 10, 10 а. Хрести, надгробні плити з часом зникли, залишилася тільки пам’ять…

Вулиця Незалежності, 10

Станиславів  і ЗУНР

У 1919 році Станиславів впродовж 5 місяців був столицею Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) після того, як поляки окупували Львів. Як розповів історик Богдан Паска, парламент ЗУНР – Українська Національна Рада – збирався у приміщенні готелю «Одеса» (зараз готель «Дністер»). Саме тут 3 січня 1919 року Українська Національна Рада схвалила Акт злуки УНР і ЗУНР.

З книги «Івано-Франківськ на давній поштівці»

Готель “Дністер” у 1934 році на зараз.

Цього ж дня саме від готелю «Одеса» стартував військовий парад Української Галицької армії (УГА) на честь Злуки. У готелі «Одеса» відбувалися зустрічі та важливі переговори очільника парламенту ЗУНР Євгена Петрушевича із керівництвом УНР в особі голови Директорії Симона Петлюри», – зазначає історик.

Уряд ЗУНР – Рада Державних Секретарів – базувався у будівлі Дирекції залізниць (зараз приміщення Івано-Франківського міського суду на вулиці Грюнвальдській, 11).

Міський суд Івано-Франківська. 

Очолював уряд в цей період один із лідерів Української національно-демократичної партії Сидір Голубович. Уряду вдавалося забезпечити функціонування української влади на більшій частині території Східної Галичини. Зараз біля приміщення Івано-Франківського міського суду встановлено пам’ятник на честь проголошення столиці ЗУНР у Станиславові.

Пам’ятник на честь проголошення столиці ЗУНР

Головне фото: Мар’ян Николюк. 

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...