Ліфтера, який 30 років прожив у крихітному комунальному приміщенні, виставляють на вулицю

Міська рада проголосувала за продаж з аукціону приміщення, де 30 років мешкає чоловік, який працює міським ліфтером. Все життя пропрацювавши на благо міста, Ігор Гільтайчук по суті опиняється на вулиці, адже викупити приміщення, де облаштував собі житло немає можливості.

Мова про підсобне приміщення у 19,4 кв.м на сходовій першого поверху по вул. Галицька, 144. Такі приміщення є у більшості дев’ятиповерхівок спальних районів міста.

30 років тому Ігоря Гільтайчука запросили на роботу до Івано-Франківська обслуговувати міські ліфти. Оскільки, як каже пан Ігор, за гроші, які пропонували, охочих працювати було мало, йому пообіцяли, що виділять у місті житло. Це і стало ключовим фактором, який змусив чоловіка перебратися з села на Надвірнянщині у місто.

Таке “житло” давали всім, хто не мав де осісти в місті. Тоді ще мій перший шеф – директор ЖЕО №5 Володимир Проданюк обіцяв, що допоможе з приватизацією цього приміщення чи виділення мені іншого житла в місті. Такі ж обіцянки давав і Ткачук, який керував КП “Івано-Франківськліфт”. Згодом сюди підселили ще одного ліфтера, але обіцяної приватизації я так і не добився, – розповідає Ігор Гільтайчук.

Чоловік пояснює, що в мікрорайоні Пасічна чимало таких приміщень, де живуть люди, два з них навіть змогли приватизувати.

Річ у тім, що тут є ще й щитова усього під’їзду, але її можна винести назовні і проблем не мало б виникати. Так зробили ті, хто домігся приватизації, – пояснює ліфтер.

Ігор Гільтайчук переконує, що жив би так і надалі, але коли проводили утеплення будинку на Галицькій, 144, його помітили.

Я ще й пішов на прийом до мера, аби якось вирішити цю проблему, але краще б не йшов. Дарма звернув на себе увагу. Але ж якщо в мене його заберуть, то де я триматиму інструмент, мити руки, я ж і для цього його використовую, – пояснює чоловік.

Ліфтер каже, що місяць тому до нього приходили оцінювати приміщення і пообіцяли повідомити, якщо виставлять на продаж. Порекомендували написати заяву, аби бути в числі претендентів.

Я готовий заплатити за нього, але звідки візьму кошти, якщо у мене зарплатня 3500 гривень на місяць, окрім того я хворію на цукровий діабет. Буду хіба десь зичити, – бідкається ліфтер.

Чоловік прописаний у рідному селі, але каже, що туди повернутися не може, адже у батьківській хаті залишився брат-пияк.

Що я там робитиму, хіба шнурок на шию і до побачення, – розчаровано каже ліфтер.

І додає, що альтернативного житла місто йому не пропонує.

Дивно, за такі гроші, як отримують комунальні ліфтери, ніхто не хоче працювати, а вони ще й мене хочуть з’їсти, – каже пан Ігор.

Директор департаменту комунальних ресурсів Ігор Гриненько каже, що немає процедури безоплатної передачі комунального майна.

Це приміщення було включено у міську програму приватизації, згідно якої всі вільні приміщення мають продаватися з аукціону. Ми не можемо просто подарувати його, адже це власність громади міста, – пояснює офіційну позицію чиновник.

Провівши незалежну експертну оцінку приміщення у 19,4 кв.м на Галицькій, 144 оцінили у майже 80 тисяч гривень. Тому, хто забажає викупити його необхідно буде також оплатити послуги з оцінювання та протягом року за власні кошти перенести електрощитову за межі приватизованої території. Як озвучував нам Ігор Гільтайчук, ця послуга може вартувати більше 100 тисяч гривень.