«Вони приїжджають до нас, як додому»: як на Прикарпатті створили унікальне Дитяче містечко, де лікують любов’ю

Коли сюди вперше приїжджають діти, більшість із нихспочатку майже не розмовляють. Дехто не дивиться в очі, дехто не вірить, що дорослі можуть щось робити просто так, а хтось звик, що його постійно сварять і краще не показувати емоцій.

Але проходить кілька днів — і все змінюється. Біля басейну вже лунає сміх, на спортивному майданчику точаться суперечки про футбол, а ввечері діти збираються біля волонтерів і розповідають історії, які раніше боялися довірити навіть найближчим людям. Коли приходить час їхати, багато хто плаче і щоразу ставить одне й те саме запитання: «А можна ми ще хоча б на один день залишимося?»

Так працює Дитяче містечко «Дім Ангела» — центр реабілітації та підтримки дітей-сиріт і дітей у складних життєвих обставинах у Гошеві, де любов стала не гаслом, а щоденною практикою. Сюди приїжджають діти-сироти, вихованці притулків, центрів соціально-психологічної реабілітації та діти, які переживають складні життєві обставини. Тут вони отримують не лише відпочинок, а й відчуття безпеки, підтримки та присутності дорослих, яким можна довіряти.

Та ця історія почалася зовсім не з масштабного проєктучи великих інвестицій. Вона почалася з випадкового телевізійного сюжету, який змінив життя одного студента.

Один дзвінок, який змінив усе

У 2005 році студент Віталій Сабан випадково побачив по телевізору передачу про дитячу онкологію. Побачене не відпускало.

«Для мене це було відкриттям. Я навіть не знав, що таке буває. Не знав, що діти проходять хіміотерапію, втрачають волосся і щодня борються за життя. Але ця історія мене дуже зачепила», — пригадує він.

У передачі брали участь волонтери з Києва, які допомагали онкохворим дітям. Наприкінці сюжету залишили номер телефону одного з них, і Віталій зателефонував. Після розмови він отримав просту пораду — піти в місцеве онкогематологічне відділення та подивитися, чим можна допомогти.

Побачене там стало шоком: багато дітей втрачали шанс на одужання лише через брак коштів на лікування, а сама проблема була майже невидимою для суспільства.

«Мене прийняли з відкритими руками. Ми побачили величезну потребу в допомозі. Саме тоді й почали збирати кошти для дітей та їхніх родин», — розповідає засновник.

Так з’явилася волонтерська ініціатива, яка згодом переросла у благодійний фонд «Ти-Ангел».

Фонд, у якому немає зарплат

Спочатку команда допомагала окремим родинам і збирала кошти на лікування дітей. Згодом стало зрозуміло, що потрібна більш системна робота, і фонд був офіційно зареєстрований.

Поступово вдалося закупити важливе медичне обладнання для онкогематологічного відділення, зокрема інфузомати та інші прилади, без яких складно проводити лікування.

Особливістю фонду стало те, що він і досі працює без штатних працівників.

«У нашому фонді за 17 років не було жодного працівника. Усі мають свою основну роботу, але знаходять час для дітей», — каже Віталій Сабан.

Усі витрати максимально спрямовуються на допомогу, а не на утримання структури. Саме це дозволило не лише підтримувати дітей, а й поступово накопичувати кошти для більшого проєкту.

Від літніх таборів до великої мрії

З часом фонд почав працювати не лише з онкохворимидітьми, а й з вихованцями притулків та інтернатів. Щоліта організовували табори в Карпатах, орендуючи будинки та забезпечуючи дітям відпочинок і програму розвитку.

Але щоразу виникало одне питання: чому не створити власний простір, який працюватиме постійно?

На той момент фонд уже мав близько двох мільйонів гривень накопичених коштів, які їм вдавалося класти на депозити. Саме вони стали основою для старту будівництва Дитячого містечка.

Земля, яку подарували заради дітей

Місце для майбутнього центру шукали майже рік. Вибір зупинився на Гошеві — території з особливою атмосферою та історією.

«Це дуже особливе місце. Колись поруч був перший монастир отців Василіян. Тут проводили археологічні розкопки. Місце дуже намолене й атмосферне», — каже Віталій.

Коли місцеві жителі дізналися про проєкт, вони погодилися безкоштовно передати землю. Згодом ще одна сімʼя додатково подарувала ще один гектар.

Так поступово сформувалася територія сучасного «Дому Ангела».

Війна, яка могла все зупинити

Будівництво розпочалося за рік до повномасштабного вторгнення. Каркасний будинок уже був зведений, коли почалася війна.

Фінансування різко скоротилося, гранти зупинилися, а донати переорієнтувалися на потреби армії. Проєктопинився під загрозою зупинки.

Але команда вирішила не відмовлятися від задуму і поступово довела будівництво до завершення.

До війни фонд мав понад 200 волонтерів. Сьогодні їх залишилося значно менше: частина виїхала, частина пішла на фронт, частина загинула. Донатів стало менше, але робота не зупинилася.

«Зараз ми переживаємо складний період, але діти чекають. Тому ми все одно продовжуємо», — каже Віталій.

Тепер основну частку волонтерів центру складає родина пана Віталія.

Тут лікують не лише тіло

Сьогодні «Дім Ангела» може прийняти до 25 дітей одночасно. Сюди приїжджають вихованці різних соціальних закладів з усієї України.

Програма перебування включає психологічну підтримку, арттерапію, акватерапію, спортивні заняття та медичні консультації. На території є басейн із підігрівом, простір для активного відпочинку та відновлення, а також умови для індивідуальної роботи з дітьми.

Але головне тут не інфраструктура, а ставлення.

«Любов лікує. Ми переконалися в цьому сотні разів»

Саме так Віталій Сабан пояснює те, що відбувається з дітьми під час перебування в центрі.

У закладах їх часто описують як складних, замкнених або агресивних. Але в «Домі Ангела» поведінка змінюється.

«Нам казали: ховайте речі, закривайте двері, не залишайте нічого без нагляду. Але ми спеціально нічого не ховали. І в нас нічого не пропало», — пригадує він.

«Керівники закладів питають: що ви з ними робите? Ми відповідаємо — нічого особливого. Просто любимо їх», — додає засновник.

Вони приїжджають додому

Останній день кожної зміни завжди однаковий: діти не хочуть їхати. Вони просять залишитися ще хоча б на день, обіймають волонтерів і плачуть.

«Вони приїжджають до нас замкнені, невпевнені, а через кілька днів починають усміхатися і відкриватися. І це найбільше диво, яке ми бачимо», — каже Віталій.

Для багатьох це місце стає першим досвідом справжнього дому.

«Кожен має своє ліжко, свою тумбочку. Вони знають, що тут їх вислухають і підтримають. Вони приїжджають до нас як додому», — говорить він.

Поки є сили — цей дім буде жити

Попереду ще багато планів: спортивний комплекс, сенсорна кімната, нові реабілітаційні можливості та транспорт для дітей.

Але головна цінність уже створена.

Це місце, де діти вперше відчувають, що їх люблять не за щось, а просто так.

«Ми нічого особливого не робимо. Просто любимо їх», — каже Віталій Сабан.

І, можливо, саме в цьому і є відповідь, чому «Дім Ангела» став тим, чим він є сьогодні.

Ці діти зазвичай не просять нічого. Вони просто приїжджають, живуть кілька днів у безпеці — і їдуть далі. Але щоб у них було куди приїжджати знову, цей простір має працювати постійно.

Підтримати «Дім Ангела» можна тут:

БО “БФ ТИ-АНГЕЛ”

АТ КБ “ПРИВАТБАНК”:

IBAN:UA 153052990000026007035502278

Призначення платежу: благодійний внесок

МоноБанк:

IBAN:UA103220010000026005700011009