Любов у віршах франківських поетів. ТЕСТ+бонуси

До Дня закоханих “МІСТО” теж занурюється в романтику. І для вашої уваги чудова і чуттєва поезія, авторами якої є поети з Франківщини. Для початку можете спробувати свої сили у тесті – чи знаєте ви авторів цих рядків. А потім уже читайте/слухайте/дивіться самі вірші.

Юрко Іздрик і його “Молитва”

Чи не найкраще виконання вірша ми знайшли у Остапа Ступки.

Степан Пушик “Чорні черешні”

Степан Пушик написав чимало слів для пісень української естради, які стали справжніми хітами.  А от саме “Чорні черешні” часто чогось вважають народними словами, ще така ж доля спіткала його “Козак гуляє”.

Іван Андрусяк “І знову дощ”

Катерина Бабкіна “Той чоловік, що іноді спить зі мною”

Іван Малкович

“Нещасливе кохання”

Я стану ягуаром…
Х.-С. Чокано

Сніг опадав. Птахи, як і плоди,
опали швидше. В небі гасла осінь,
і я хотів, щоб, видихнувши: «ось він»,
в тім снігові мене впізнала ти.
Хотів я стати снігом. Але — ні:
я стану павучком — і з павутини
тобі літак сплету, щоб він за сніг
був легшим, й на губах моїх не гинув.
Я стану явором: зайди у тінь мою
і притулись до крони молодої
або у листя тепле, як в долоні,
впади — я м’яко листям постелю.
Ти накажи лиш: я за ніч одну
зведу палац на озері найглибшім,
а потім стану льодом найкрихкішим —
і, заманивши,— всіх на дно зведу.
Я стану яструбом: в пориві самоти
я викраду тебе — і в хащах чорних,
кохаючи, розідру тіло, щоби
побачити, чи серце маєш ти.

Василь Карп’юк 

***

а я собі спав спав

прокинувся — тебе нема й нема

мов би очі рукав

заховала твої сліди зима

і я вигукую: мов агов

мене питають: чого кричиш?

а я кажу: загубив любов

вони блюзнірсько: всього лиш?

і я шепочу: де? ти де?

а ти без слова тебе ж нема

а сніг не спиняється рівно іде

можливо ти й є зима?

а я собі спав спав

і снились мені твої сліди

за ними хистко але ступав

куди простуєш? а хоч куди

Богдан Томенчук

Неоніла Стефурак

* * *

Все, що я можу для тебе зробити,—
зварити кави.
Гіркої.
Міцної.
Чорної.

Хіба ми рідні?
Хіба ми потрібні одне одному?
Єдині?

Димом —
листя торішнє
і клапті торішніх листів.

А втім…
Душі свої
продавати не вмієм.

Німієм.
Німієм.

Такі незглибимі,
такі неоднакові…

Каву п’ємо.

Невлаштованість.
Вакуум.

І непереборне бажання — заснути.
Назавжди.

Мірек Боднар  

my angel rocks back and forth