«Тут я почала життя з нуля»: історія фотографині Анни Сепіти, яка знайшла дім у Франківську

Рік тому фотографиня Анна Сепіта приїхала до Івано-Франківська лише з валізами, фотоапаратом і хвилюванням перед невідомим. У новому місті її не чекали друзі, родичі чи готова робота. Була лише впевненість, що саме тут вона хоче почати новий етап свого життя.

Сьогодні Франківськ для неї — це вже не просто нова адреса. Це місто, де з’явилися друзі, улюблені маршрути для прогулянок, нові клієнти та відчуття дому. За рік життя тут вона відкрила для себе зовсім інший ритм, навчилася дивитися на місто крізь об’єктив фотоапарата й переконалася: найстрашніші рішення іноді стають найкращими.

«Було страшно, але я ризикнула»

Анна родом із Полтави. Певний час жила у Києві, однак саме Івано-Франківськ став містом, у якому вона вирішила оселитися.

Каже, переїзд був непростим і багато в чому продиктованим війною.

«Захотілося жити у спокійнішому регіоні. Це було дуже важке рішення. До останнього було страшно, бо потрібно було фактично спакувати все своє життя і переїхати за тисячу кілометрів. Але я вирішила ризикнути — і зараз зовсім не шкодую.»

До цього вона бувала у Франківську лише кілька разів — приїжджала на кілька днів. Але навіть цього вистачило, щоб місто залишило теплі спогади.

«Мені дуже подобався Франківськ. Він компактний, затишний, зручний. Тут красиве озеро, парк, а ще дуже привітні люди. Напевно, саме тоді я зрозуміла, що хочу жити саме тут.»

Життя з чистого аркуша

Переїхати в місто, де немає жодної знайомої людини, — завжди виклик. Саме так починався франківський етап життя Анни.

Перші дні були непростими. Найбільше давалося взнаки відчуття самотності.

«Спочатку було трохи сумно через те, що я була сама. Але мене дуже підтримали сусіди. Та й загалом усі люди, з якими знайомилася, були дуже відкритими. Часто казали: “Ходімо, покажемо тобі місто”. І це дуже допомогло швидше адаптуватися.»

Першими локаціями, які відкривали для неї місцеві, стали Ратуша, центральна частина міста, парк Шевченка та міське озеро.

Саме тоді Франківськ почав ставати своїм.

«Озеро стало моїм місцем сили»

Сьогодні улюблене місце Анни — міське озеро.

Вона зізнається, що майже кожного тижня знаходить час, аби просто пройтися його берегом із горнятком кави.

«Я дуже люблю приходити ввечері або на вихідних до озера, брати каву й просто гуляти. Воно дуже заспокоює. Це моє найулюбленіше місце у Франківську.»

Можливо, саме тому місто для неї асоціюється не з шумом чи поспіхом, а зі спокоєм, якого так бракувало останніми роками.

Нове місто — нова робота

Разом із переїздом довелося фактично заново будувати й професійне життя. Фотографині потрібно було знайти нових клієнтів, адже напрацьована база залишилася в іншому місті.

«Усе довелося починати з нуля. Дуже допомогли соціальні мережі. Саме завдяки їм я знайшла нових клієнтів і змогла продовжити займатися улюбленою справою.»

Згодом саме робота допомогла знайти й друзів.

«Багато людей, з якими я знайомилася під час фотозйомок, з часом стали моїми друзями.»

Франківськ крізь об’єктив

Як фотографиня, Анна дивиться на місто зовсім по-іншому. Вона звертає увагу на деталі, які часто залишаються непомітними для перехожих. Її найбільше надихає історичний центр.

«Найбільше люблю проводити зйомки саме в центрі міста. Старовинні будівлі, красиві двері, атмосферні під’їзди — тут дуже багато красивих деталей. Для фотографа це справжня знахідка.»

Саме такі дрібниці, переконана вона, і створюють особливий характер Франківська.

Друзі знаходяться там, де є люди

За рік життя в новому місті Анна зрозуміла: знайти своє коло спілкування значно простіше, ніж здається.

Потрібно лише не боятися робити перший крок.

«У Франківську дуже багато різних подій. Я ходила на заходи й концерти на “Промприладі”, знайомилася там із людьми. Також багато знайомств сталося через соціальні мережі. Тут дуже відкриті люди, тому головне — не боятися відгукуватися й знайомитися.»

Не без недоліків, але з особливою атмосферою

Як і кожен мешканець, Анна бачить у місті не лише переваги. Каже, її здивувало, що для такого компактного міста тут бувають досить великі затори. А ще — активна забудова.

«Хотілося б, щоб будинки не будували так щільно один біля одного. Це, мабуть, єдине, що мене справді засмучує.»

Втім, ці моменти не змінюють головного.

«Гірше місто точно не стало. А я, мабуть, ще продовжую відкривати його для себе.»

«Я б знову обрала Франківськ»

Якби сьогодні потрібно було ще раз приймати рішення про переїзд, Анна не вагалася б.

«Я б усе одно обрала Франківськ. Мені подобаються невеликі міста — вони затишніші й комфортніші. А ще тут поруч гори. За годину-дві можна повністю змінити обстановку, відпочити й перезавантажитися. Для мене це величезна перевага.»

Сьогодні до доньки із задоволенням приїжджає й мама, яка спочатку дуже переживала через переїзд.

«Спочатку вона не хотіла, щоб я переїжджала. Але коли побувала у Франківську, їй теж дуже сподобалося. Тепер кожну відпустку вона приїжджає до мене.»

Місто, яке стає домом

Історія Анни — не лише про переїзд із Полтави до Івано-Франківська. Вона про сміливість почати все спочатку, коли здається, що залишаєш позаду ціле життя.

За один рік Франківськ подарував їй нових друзів, можливість розвиватися у професії, улюблені місця для прогулянок і головне — відчуття, що вона вдома.

Можливо, саме в цьому і є особливість Івано-Франківська. Він не намагається вразити масштабом чи шаленим ритмом. Натомість зустрічає затишними вулицями, ароматом кави, вечірніми прогулянками біля озера, близькістю Карпат і людьми, які щиро готові сказати новачкові: «Ходімо, покажемо тобі наше місто».

Напевно саме з таких простих речей одного дня народжується відчуття дому.