Побачив, навівся, вистрілив: неймовірна історія моряка, який збив російську ракету

Збройні Сили України продовжують тримати щит, який захищає українців від ракетних обстрілів російського агресора.

Як це вдається морякам Військово-Морських сил – у матеріалі 24 каналу.

Михайло – військовий моряк. 3 липня – до дня Військово-Морських Сил – він отримав з рук Президента орден “За мужність” ІІІ ступеня. За цим офіційним формулюванням стоїть історія про порятунок життів від загрози, яка зараз постійно нависає над українцями – ракетного удару росіян.

Михайло знищив ракету, яку ворог випустив з підводного човна. Коли на початку літа пізно ввечері пролунав сигнал ракетної небезпеки, екіпаж корабля зайняв свої позиції. І буквально через декілька хвилин Михайло помітив сяйво.

Це було вночі. Було дуже погано видно. Ракету і вдень дуже погано видно, вона швидка і малопомітна. Але тут пощастило, що вона трохи відблискувала – позаду ракет є вогонь, і він трохи світився. От його я і помітив. Через те, що вона довго світила і летіла у бік міста, я зрозумів – це ракета, тому що була тривога. Навівся, воно зафіксувало ціль. Швидко вистрілив – влучило і знищило ракету, – пригадав Михайло.

Каже, все відбулось дуже швидко – весь процес зайняв не більше як 5 секунд.

Знищив російську ракету – як моряка готували давати опір окупанту. Таку реакцію захисник напрацьовував на тренажері у навчальному центрі.

Фактично стрільби були перший раз. Перший і вдалий. Але до цього відпрацьовували на тренажері. Я спочатку місяць такої підготовки у навчальному центрі на КМБ проходив. Буквально за місяць до повномасштабної війни нас відправили на відновлення кваліфікації, – розповів він.

Наскільки важливим був його вдалий перший постріл, каже, ще сам до кінця не усвідомлює.

Спочатку я був ошелешений. Потім трохи заспокоївся. Потім вже почав усвідомлювати, що ракета могла попасти в якесь поле, де нічого не буде, а могла – у житловий будинок, де багато людей. Від думки, що, скоріш за все, зміг комусь врятувати життя, прийшло таке відчуття, ніби заспокоєння якесь. Потім вже, звісно, було веселіше, що я вперше стріляю, і вперше так влучно. Це теж настрою мені додало – не дарма навчався, – додав Михайло.