Крихітна держава класу люкс

Від найближчого німецького міста до столиці Люксембургу їхати півтори години звичайним міжміським автобусом – швидше, ніж з Івано-Франківська до Львова. «Тут так само чисто, як у Німеччині, – розповідав «МІСТУ» іванофранківець Андрій Гоп’як, повернувшись із недавньої поїздки до цієї крихітної держави. – Тільки говорять чомусь здебільшого по-французьки».

Велике герцогство Люксембург займає територію площею всього дві з половиною тисячі квадратних кілометрів (приблизно як Долинський та Рожнятівський райони разом узяті) між Німеччиною, Францією та Бельгією. У повсякденному житті тут можна зауважити як німецькі, так і французькі впливи. «Пиво таке добре, як німецьке, а сири – як французькі», – жартома зауважив співрозмовник «МІСТА».

Попри непросте сусідство із цими двома великими європейськими державами горді люксембуржці ніколи не прагнули політичного об’єднання з жодною з них, підкреслюючи свою окремішність та «вічний нейтралітет», проголошений після здобуття незалежності у 1815 році від Французької імперії та в 1839 році від Нідерландів.

Ця держава має понад тисячолітню історію, яка розпочалася ще у 963 році, коли граф Зиґфруа (Зигфрід) Арденнський побудував на місці давньоримського поселення Люцілінбург перший замок, який згодом так розрісся, що його називали «Північним Гібралтаром». У XIV столітті «маленьке місто» (так перекладається давня назва Люксембургу) стало Великим герцогством – на сьогодні єдиним у світі. Від часу свого виникнення Люксембург перебував під владою інших монархій, понад 300 років тут володарювали Габсбурги. На початку XIX століття остаточно сформувалися кордони сучасної держави, суверенітет над якою отримали Великі герцоги та герцогині. Теперішній монарх – Великий герцог Анрі – вступив на престол у жовтні 2000 року.

Велике герцогство Люксембург вперто опиралося німецькій асиміляції, хоча у минулому столітті двічі перебувало під окупацією Німеччини. Показовим у цьому відчайдушному спротиві був вчинок 20-річної герцогині Марії-Аделаїди, яка під час Першої світової війни перегородила своєю автівкою прикордонний міст, яким підрозділи німецького вермахту переправлялися на територію її держави. Коли герцогство було вдруге окуповане нацистською Німеччиною, правляча династія Люксембургу відмовилася співпрацювати з німецьким урядом і змушена була податися у вигнання.

Перебуваючи на межі французького та німецького впливів, люксембуржці шукали підтримки у «менших» сусідів – бельгійців. Ще у 1921 році ця маленька, але горда держава уклала економічний союз із Бельгією. Після Другої світової війни за її ініціативою був утворений Бенілюкс – спільний митний простір, до якого, окрім Бельгії, увійшли також Нідерланди. Це політичне утворення стало зародком майбутнього Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), з якого згодом розвинувся нинішній Євросоюз.

До речі, саме на території Люксембургу розташоване містечко Шенген, в якому в червні 1985 року країни Бенілюксу, Німеччина та Франція підписали історичну угоду про скасування паспортного контролю на кордонах. Через десять років до Шенгенської зони увійшли Іспанія та Португалія, а тепер ця угода діє на території 26 країн Європи.

Люксембург займає територію площею всього дві з половиною тисячі квадратних кілометрів (приблизно як Долинський та Рожнятівський райони разом узяті)

Люксембуржців через їхній менталітет часом називають м’якими німцями або дисциплінованими французами. А самі себе вони називають «летцебойа». Люксембурзька мова, яка тільки у 1984 році набула статусу офіційної поряд з французькою та німецькою, раніше вважалася одним із франконських діалектів давньонімецької мови. Сьогодні її використовують у повсякденному спілкуванні, нею люксембуржці говорять вдома і на роботі, але закони та офіційні повідомлення в країні видають французькою мовою. Так само вивіски та вказівники на вулицях переважно французькою.

Треба сказати, що люксембуржці змалку виростають поліглотами: французька мова є обов’язковою для вивчення вже з другого класу початкової школи, а слова з німецької мови часто доповнюють небагату за словниковим запасом люксембурзьку, норми якої були укладені у 1970-х роках. Під час навчання у школі піддані Великого герцога, окрім французької та німецької, вивчають також додатково на вибір італійську або іспанську мову.

На вулицях тутешніх міст часто можна почути ще й португальську: близько 13 відсотків приблизно півмільйонного населення Люксембургу – вихідці з цієї піренейської країни. Загалом емігрантів тут дуже багато – майже третина громадян перебралася сюди із Франції, Італії та Португалії. Для отримання громадянства потрібно прожити в Люксембурзі безперервно сім років, скласти іспит на знання люксембурзької мови і прослухати курс з історії та устрою країни.

«У супермаркетах та великих магазинах найчастіше говорять французькою або німецькою мовами, – розповідав «МІСТОВІ» Андрій Гоп’як. – При потребі завжди переходять на англійську. Кажуть, що причина в тому, що у великих торгових закладах частіше працюють не люксембуржці, а громадяни із сусідніх країн».

Статистика свідчить, що Люксембург є найбагатшою державою в Європі, рівень мінімальної зарплати тут найвищий в ЄС. Не дивно, що високі заробітки приваблюють сюди жителів з прикордонних регіонів Німеччини, Франції та Бельгії. Щодня на роботу в офіси Люксембургу з’їжджається близько 160 тисяч працівників із сусідніх держав – благо, до них рукою подати.

Завдяки запровадженню низьких податків у Люксембурзі навіть прибиральниця може отримувати до 2 тисяч євро. На державній службі люксембуржці заробляють до 10 тисяч євро. Що вже говорити про оплату праці кваліфікованих працівників у високотехнологічних та фінансових сферах.

Попри свою територіальну крихітність Люксембург займає важливе місце у розвитку ІТ-сектора, а також все більше перебирає на себе роль фінансової столиці Європи. Після оголошеного Брекзиту Лондон почав втрачати позиції ділового центру, тож все більше європейських компаній переносять свої штаб-квартири до Великого герцогства Люксембург. Співрозмовник «МІСТА», зокрема, зауважив недавно відкритий офіс «PayPal».

Треба сказати, що упродовж століть Люксембург був аграрною країною, економіка якої традиційно підтримувалася за рахунок сталеливарної промисловості. Після занепаду цієї галузі через виснаження ресурсів на своїй скромній території люксембуржці почали заробляти на грошах.

Високі заробітки приваблюють сюди жителів з прикордонних регіонів Німеччини, Франції та Бельгії. Щодня на роботу в офіси Люксембургу з’їжджається близько 160 тисяч працівників із сусідніх держав

Тут було створено «податковий рай» для сотень банків й інвестиційних фондів. Завдяки прийнятим в кінці 1970-х років законам, що гарантують збереження таємниці вкладу, до Люксембургу почали стікатися грошові потоки з усього світу. Тепер тут розташована штаб-квартира Європейського інвестиційного банку, відкриті представництва понад двохсот найбільших і найвідоміших фінансових установ.

Високий рівень життя зумовлює відповідно високі ціни в тутешніх крамницях та ресторанах, тому для туристів Люксембург також є дорогою країною.

«У будні біля туристичного центру в столиці небагато іноземців, – ділився враженнями Андрій Гоп’як. – На вулицях не видно туристичних груп, які би оглядали тутешні принади. Хоча для туризму це дуже цікаве місто і зручне: від залізничного вокзалу до центру можна пройти за 15 хвилин, а Верхнє місто, де сконцентровані головні пам’ятки, позбавлене від руху будь-якого транспорту – громадського та приватного».

Верхнім містом називають історичну частину столиці, яка сполучена з Нижнім містом (фешенебельними спальними районами) двома мостами через ріки Петруз та Альзет. Один з них – знаменитий міст Адольфа, названий на честь Великого герцога, який правив під час його спорудження. На початку XX століття це був найбільший віадук в Європі.

Серед об’єктів, які вказані серед рекомендованих для відвідування у туристичних буклетах для пішохідних мандрівок, обов’язково присутній пам’ятник королю Нідерландів та герцогу Люксембурзькому Віллему ІІ. Цей монарх у XIX столітті затвердив першу парламентську конституцію для держави. Ще один монумент, на який звертають увагу, – встановлений на спомин про жертв Першої світової війни високий обеліск із позолоченою фігурою жінки, який так і називають «Золота пані».

Найвідомішою спорудою міста є готичний собор Люксембурзької Богоматері, який стоїть посеред розкішного версальського парку. Тут зберігається давня реліквія – різьблена дерев’яна ікона Богородиці з немовлям, датована XVIII століттям.

Любителі старовини можуть буквально заглибитися в історію, здійснивши прогулянку в давні катакомби – підземні галереї протяжністю 23 кілометри в укріпленнях, які були прокладені в XVII столітті у скелі Бок, на якій стояв перший замок графа Зигфріда, засновника Люксембурга. До речі, каземати Бок, старовинні квартали і фортифікації Люксембурга у 1994 році були занесені до переліку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Щоб охопити поглядом усі красоти Люксембурга, варто пройтися пішохідною вуличкою Корніш, яку називають «найгарнішим балконом Європи». Звідси видно панораму Нижнього міста, долину ріки Альзет, церкву Івана Хрестителя та згадані фортифікації на скелі Бок.

Ще одна вуличка, яку в Люксембурзі неможливо оминути, має красномовну назву – Вулиця, на якій варять Мозельське пиво. До речі, Люксембург також славиться своїми винами, яких, правда, виготовляють досить мало і тому майже не експортують.

Якщо у напоях люксембуржці перейняли традиції своїх сусідів, то й національна кухня рясніє запозиченнями у французів та німців. Найпоширеніша страва має назву «громперекіхелхер» (Gromperekichelcher). Насправді це звичайні деруни, але більш пишні, і  подають їх з яблучним пюре, яке створює дуже незвичайний смак. Такі ж тертухи з картоплі готують і в деяких німецьких регіонах.

Великий герцог одноосібно визначає склад уряду, затверджує закони, призначає на цивільні і військові посади, командує збройними силами, укладає міжнародні договори тощо. При цьому в державі майже не буває політичних заворушень

Крім того, популярним тут є печиво «макарон». За однією з версій це тістечко з м’якою начинкою та хрусткою скоринкою було винайдене саме в Люксембурзі, а не у Франції. Традиційно воно круглої форми і складається із двох половинок, перемащених кремом. Готується із мигдалевого борошна, яєчних білків та цукру.

Осердям як міста, так і держави Люксембург є палац Великих герцогів. Початково він будувався як міська ратуша, а потім був резиденцією намісників, які правили в Люксембурзі під час панування інших монархій. З 1890 року і дотепер у цій давній споруді, до якої веде згаданий міст Адольфа, перебуває Великий герцог – тут він проводить свої офіційні зустрічі, а також виконує покладені на нього обов’язки. У день народження герцога, який святкують 23 червня, перед палацом проходить феєрична смолоскипна хода мешканців міста та відбуваються інші святкові заходи на честь правителя.

Великий герцог одноосібно визначає склад уряду, затверджує закони, призначає на цивільні і військові посади, командує збройними силами, укладає міжнародні договори тощо. При цьому в державі майже не буває політичних заворушень. Останнє протистояння з парламентом у монарха виникло у 2008 році, коли Великий герцог Анрі відмовився підписувати закон про евтаназію (добровільну смерть). Спротив монарха став причиною конституційної реформи, внаслідок якої Великому герцогу зменшили повноваження – йому більше не потрібно затверджувати рішення депутатів.

Багатий та спокійний Люксембург до всіх своїх переваг може похвалитися ще й найнижчим у Європі рівнем злочинності. Двері своїх будинків люксембуржці часто навіть не замикають. Зрештою, палац, в якому перебуває Великий герцог, охороняє всього один солдат!

Водночас Люксембург – одна з небагатьох малих країн, яка має власні збройні сили і навіть є членом НАТО. Люксембурзька армія свого часу долучилася до натівської небойової операції «Рішуча підтримка» в Афганістані, надіславши на допомогу урядовим військам спершу одного свого солдата, а згодом збільшивши контингент до двох бійців. Зрештою чисельний склад збройних сил цієї крихітної держави складає всього 600 осіб, з яких 40 – це військовий оркестр. Але сила Люксембургу зовсім не в цьому…

Довідка

У 2002 році люксембурзький франк замінила нова європейська валюта – євро. В обороті перебувають банкноти номіналом 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро, а також монети номіналом 1, 2, 5, 10, 20 і 50 центів. Банки відчинені з 09:00 до 12:00 і з 14:00 до 16:00 з понеділка до п’ятниці, в столиці – також і в суботу (до 12:00). Обмінні пункти в аеропорту працюють зазвичай c 07:00 до 20:30 цілий тиждень (у неділю – з 09:00 до 20:30), на залізничному вокзалі – з 08:30 до 21:00. Обміняти валюту можна в банках, пунктах обміну валюти (розташовані всюди при банках, залізничних вокзалах, готелях і в аеропорту). Вільно використовуються кредитні карти провідних світових систем і туристичні чеки, причому ними можна скористатися навіть у «найвіддаленіших» районах країни. У деяких магазинах кредитні карти приймають тільки в разі покупки на суму понад 120-200 євро.

Плата за використання автомобільних доріг у Люксембурзі не передбачена.

Автор: Богдан Скаврон

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 26

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.