Віталій ПОРТНІКОВ: «Вартість людського життя у час війни стає набагато вищою»

Тетяна Соболик

Український публіцист, колумніст та письменник Віталій Портніков щодня записує відео в ютубі та пише колонки для різних медіа про найважливіші події в Україні та світі. Його матеріали виважені та змістовні. Вони без зайвого драматизму, втім, і без заспокоєння. Українці йдуть на канали Віталія Портнікова за аналітикою та здоровим глуздом.

«Місто» поспілкувалося з журналістом про життя під час війни, мову та цінність людського життя.

– Пане Віталію, зараз так активізувалися політики та пожвавилися розмови про закінчення війни, можливо, навіть у цьому році, що хотілося б і від вас почути відповідь, невже є підстави про це говорити?

– Мені здається, що будь-які прогнози під час війни недоречні. А кожна людина, яка говорить про закінчення війни, вкладає у це поняття власне уявлення. Що таке закінчення війни? Мені здається, що це є найголовнішим.

– Складно віднайти баланс між тим, що одні говорять «до літа» чи «за кілька тижнів», а інші – що «війна на багато років».

– Не має бути ніякого балансу. Будь-які прогнози не є доречними. Це головне правило будь-якої війни. Людина, яка живе у воюючій державі, в перший день війни має налаштуватися виключно на те, що все її життя, а, можливо, й життя її дітей промайне у воєнний час. І більше ніяких прогнозів собі не створювати. Треба намагатися адаптуватися до часу і руйнувань. Це єдине, що треба розуміти, коли почалася велика війна. Все інше – це виключно розмови без реального наповнення. 

Ніхто не може сказати, коли закінчиться війна: через кілька тижнів, кілька років чи вона охопить 20-30-ті роки ХХІ сторіччя.

– Та чи не намагаються різні люди, близькі до влади, прогнозами про 2-3 тижні чи 2-3 місяці втримати людей в Україні, щоб вони не виїжджали? 

–  Впевнений, що ці прогнози не впливають на наміри людей залишатися на території воюючої країни або залишати її в пошуках кращого життя. Якщо війна триватиме роками, то це в будь-якому разі буде відбуватися. Ми не відкриваємо ніяких істин. Є історичні дослідження, які охоплюють багато століть різних війн, виїздів, приїздів тощо. Є статистика, і ми можемо спиратися на неї. Не варто прогнозувати, тому що це все можна досить легко вирахувати, спираючись на попередній досвід.

Люди, які виїжджають у час війни та біди, як правило, у великій кількості не повертаються додому. До того ж у нас специфічна еміграція, тому що виїхало багато жінок з дітьми. Якщо ці люди адаптуються до нових реалій, то можна впевнено прогнозувати, що чоловіки, які залишилися без своїх сімей, швидше за все, приєднаються до них після закінчення війни. А також виїдуть ті сім’ї, які мають бажання виїхати, але не можуть через чоловіків.

Втім, якась кількість людей, поза сумнівом, повернеться. Хоч цифра повернення буде меншою. Бо кожен рік збільшує кількість людей, які вже не будуть жити в Україні. І тому важливо розуміти, що демографічна криза, в якій опинилася наша держава уже зараз і в якій вона ще опиниться, буде величезних масштабів і перевищуватиме навіть наслідки самої війни.

Це правило життя, яке ми не можемо змінити.

– Але, на жаль, досі залишається можливість для чоловіків виїхати через корупційні схеми. Єдина відмінність – чек з кожним роком зростає. Була ініціатива випускати чоловіків легально, за додаткову плату, але чи правильна вона?

– У воєнний час, коли триває загальна мобілізація, створювати пільги для певних категорій людей, щоб вони змогли виїжджати за кордон, в той час, як інші люди не можуть цього зробити, – це серйозний удар по мобілізаційних зусиллях держави. І я не бачу ніякого реального виходу з цієї ситуації.

Щодо того, що це збільшує масштаби корупції серед тих громадян, які не хочуть потрапити під мобілізацію і служити у Збройних Силах України, то я просто хочу нагадати, що корупція – це абсолютно нормально у великій країні, де є обіг грошей.

Важливо розуміти, що поки що в історії людства жодна країна ще повністю корупцію не перемогла. А воєнний час – це час для логічного збільшення корупційних процесів, бо сама вартість людського життя стає набагато вищою.

Перемагати це потрібно зовсім іншим шляхом. Перше – це створення антикорупційних інституцій. Друге – закінчення війни, і вже в мирній державі вести боротьбу за зменшення масштабів корупції. Звичайно, Україна ніколи корупцію не переможе, як і будь-яка інша країна світу, але зменшити її з того величезного рівня, який є у нас, хоча б до того рівня, який є в таких країнах Європейського Союзу як Болгарія чи Румунія, ми можемо. Років за 20-25, завдяки серйозним антикорупційним зусиллям, ми могли б до цього дійти. 

Війна – це питоме поле для корупційних дій, тому що вага рішень стає більш серйозною. Якщо від рішення корупційного чиновника залежить не дозвіл на будівництво садиби, а чи виживете ви під час війни, то, звичайно, чиновник оцінює свої корупційні послуги набагато вище, ніж він оцінював їх раніше.

Звісно, потрібно з цим боротися. Однак вибудувати якийсь механізм, який водночас дозволив би громадянам призовного віку виїжджати за кордони нашої країни і заразом створив би умови для мобілізації, я не знаю, як.

Країна проживає перші роки війни. Можливо, якщо війна триватиме 5 чи 10 років, то в якийсь момент ми адаптуємося до ситуації, але коли це відбудеться – у 20-ті чи у 30-ті роки ХХІ століття, я не знаю. Зрештою, якщо війна закінчиться швидше – за кілька місяців, тоді не потрібно буде адаптуватися.

– Чи витримаємо ми так довго?

– Україна – це країна, економіка якої перебуває на штучному диханні. Україна повністю на сто відсотків залежить від допомоги цивілізованого світу, а росія, яка з нами воює, залежить насамперед від власних можливостей та можливостей продавати свої носії іншим країнам.

– Але людський ресурс у нас виснажується.

– Звичайно, і це велика проблема, але і в росії виснажується як людський, так і матеріальний ресурс. Зараз все залежить від того, яким буде постачання зброї, якими будуть можливості російського військово-промислового комплексу. Зрештою, може бути ситуація і з перемир’ям, яке може стати частиною цієї історії. 

Але війна не підкоряється жодним прогнозам. Це війна не комп’ютерів, а живих людей. Бувають різні фактори людського, економічного, політичного та соціального характеру. Ніяких можливостей вийти із цієї ситуації в України немає, тому що росія не буде вести з Україною жодних перемовин щодо зупинки війни, окрім єдиних: про капітуляцію української держави та приєднання її території до складу росії.

Адже, з точки зору росії, війна має закінчитися її виходом на історичні кордони Радянського Союзу 1991 року. Оскільки ми з вами хочемо, щоб Україна залишалася незалежною та цілісною територіальною державою, то в нас немає ніяких інших можливостей, окрім як пручатися бажанню російської держави і її народу.

Це екзистенційний  конфлікт, коли два народи претендують на одну й ту ж саму територію. І кожен вважає цю територію своєю.

– Днями Путін передав привіт загиблим російським військовим. І таких відео в мережі з’являється все більше. Чи можуть росіяни свідомо робити посміховисько із нього? 

– Я вважаю, що це не має жодного значення. Чи це він обмовився, чи це двійники, про яких говорять певні експерти… Має значення ефективність керівництва російської держави та здатність утримувати ведення війни на рівні високої інтенсивності або, можливо, у майбутньому – на рівні низької. Тобто чи вистачає матеріальних, військових і людських ресурсів.

Будь-які помилки можна виправити, якщо ти направляєш на фронт більше ресурсів. Натомість, якщо у тебе ресурсів не вистачає, то ти можеш бути геніальним полководцем, говорити тільки правильні речі, але війну підтримувати не зможеш, бо війна – це люди, техніка та правильне командування.

– Багато наших громадян добре не знають навіть української, а зараз пропонуються ініціативи, які мають посилити вивчення англійської мови. Чи не надто швидко це робиться?

– Українці не перейшли з російської на українську. Величезна кількість людей як розмовляла, так і буде розмовляти російською. Коли закінчиться війна, ви побачите, яка велика кількість громадян України, особливо у великих містах півдня і сходу, продовжуватиме розмовляти російською. Тому наше завдання – це продумана державна політика, щоб українська мова дійсно наступні 20-25 років після закінчення війни укорінилася  в українському суспільстві.

Так, це важливо. Це завдання на десятиріччя, враховуючи рівень русифікованості українського суспільства, а також абсолютне небажання значної кількості наших співвітчизників переходити на українську мову, навіть зараз. Після війни це бажання тільки зменшиться, а не збільшиться. Тому тут важливою є державна політика.

Водночас, якщо ми хочемо бути частиною цивілізованого світу, то держава має докладати зусиль, щоб українці знали англійську мову. Тому що це буде, так чи інакше, сприяти розвитку економіки та зменшить рівень маргіналізації українського суспільства в економічному плані.