Між гумором та скорботою. Жарти про смерть окупантів та людська гуманність

Світлана Тимчук

Після повномасштабного вторгнення українці продемонстрували міцну силу духу, стійкість та нескореність. І дуже часто, щоб пережити якусь чергову трагедію, на допомогу приходять меми, які генеруються ледь не зі швидкістю світла.

Великою складовою цих мемів став чорний гумор, особливо пов’язаний з росіянами, а саме – з їхньою смертю.

“Хороший русскій – мертвий русскій”

З перших днів повномасштабного вторгнення мережею ширилися меми про “чмобіків” та їхні невдалі наступи. Кого не спитай, як виглядає “хороший русскій”, у відповідь почуєш – “мертвий русскій”. Одна позиція в усіх – посилати “другу армію світу” за русскім кораблем.

1 січня 2023 року в соцмережах ширився скриншот новини з російського сайту “Комсомольська правда”. Мовляв, українські нацисти виклали на полі бою у день його народження портрет Степана Бандери із трупів російських вояків. Це виявилося фейком, а українці, своєю чергою, створили телеграм-бот “Папка в пакєтє”. За його допомогою трупами окупантів можна було викласти будь-який текст. І цей бот набув неабиякої популярності серед користувачів інтернету. 

Також чимало українців вважають хорошими новинами саме ті, де йдеться про страждання росіян, а хтось навіть називає це кармою. “Верблюд завдав смертельних травм росіянину”, “Єгипетська акула з’їла російського туриста”, “Смертельні отруєння десятків росіян неякісним сидром під назвою “Мистер Сидр”… І це лише дещиця з найпопулярніших заголовків, які ширились інтернетом.

Такі повідомлення викликають в українців неабиякий спалах радісних емоцій і породжують чимало тематичних мемів. Однак у суспільстві побутує думка, що це негуманно, й виникає питання: чи, насміхаючись з трагічної загибелі людини, українці не втрачають людяності? Але ж, йдеться про смерть ворога, окупанта…

Сміх як інструмент виживання 

Фахівчиня з методів позитивної психотерапії, кандидатка філософських наук Галина Дичковська роз’яснює, що загалом чорний гумор – це гумор та сарказм, що стосуються тем, над якими заборонено сміятися або обговорення яких є табуйованим. Це теми смерті, каліцтва, насильства, хворіб тощо.

Постає питання: чорний гумор – це аморальне явище, банальний цинізм чи, таким чином, людська психіка щось вирішує, допомагає собі вижити в екстремальних умовах, стикаючись із непідйомними негативними навантаженнями?

“Смію припустити, що присутні обидві тенденції, – каже психотерапевтка. – Хочу звернути вашу увагу на чорний гумор лікарів, особливо патологоанатомів. Хто зустрічався із цією категорією людей, той знає, що вони можуть сміятися надзвичайно “неправильно”, у зовсім непідходящій ситуації”.

Щодня стикатися зі смертю, зі страхом і відчаєм родичів померлого – надзвичайно складно для психіки. А сміх знижує вагомість події, робить її неважливою, легкою, несуттєвою. Таким чином, смерть із грізної непоправності стає дивакувато-дурнуватим непорозумінням. І ось це непорозуміння вже можна витримати, каже фахівець.

І тепер це відбувається з українським суспільством. Ми всі – в паталоганатомічному театрі.

“Смерть всюди. На фронті, серед знайомих, рідних, у прифронтових містах, у тилових містах, – говорить Галина Дичковська. – Суспільство не готове до такої кількості болю, яку ми отримуємо останні 9 років та останні 500 днів. Саме тому інстинктивно шукає вихід із ситуації неперервного жаху та абсурду”.

Сміх за таких обставин, зазначає психотерапевтка, – це інструмент виживання нашої психіки. Часом вдалий, часом – не дуже.

“Щоб не плакать, я сміялась”

Лікар-психіатр, психолог та психотерапевт у напрямку когнітивно-поведінкової терапії Микола Демків порівнює теперішню ситуацію з “психологічною економікою”. Каже, що тут є два варіанти – страждати або сміятися.

“Що оберете? Звісно, це риторичне запитання, – говорить психолог. – Імовірніше люди оберуть Лесю Українку (щоб не плакать, я сміялась), бо це дешевше. І аналогічно робить наш мозок, бо завдяки цим мемам він отримує розрядку”.

За словами психотерапевта, такі меми нам потрібні для поліпшення якості когнітивної роботи – мисленнєвого процесу. Також вони можуть слугувати як метод емоційної регуляції. Тобто для зменшення емоційної напруги та відновлення внутрішнього спокою. А ще вони можуть бути інструментом невербальної комунікації між українцями. Зокрема, зближувати їх завдяки подібному досвіду, співпереживанню, але в цій ситуації – не до “жертви” акули.

“Добре відомо, що позитивний гумор супроводжується сміхом, – веде розмову Микола Демків. – А далі вже відбувається виділення ендорфінів з імуностимулюючим, заспокійливим, седативним та ейфоричним ефектами”.

У контексті війни

Галина Дичковська пояснює, що багато людей легко сприймають меми з “хорошими русскіми”, тому що вони – наші противники. Ворог несе смерть. А смерть ворога несе за собою зменшення шансів на те, що смерть прийде до людини чи її близьких. Мовляв, це банальне середньовічне: ворог мого ворога – мій друг. Таким чином, та сама акула виявляється другом.

А безліч мемів із “чмобіками” – це варіант знецінення ворога. Адже тоді здається, ніби вони не вояки, а просто “чрезвычайно мобилизованные” чмобіки. Це знижує страх перед ворогом і ставить в позицію сильнішого.

Микола Демків стверджує, що важливу роль відіграє сама дійсність. Зараз в Україні війна, і це нормально, коли люди бачать хоч щось смішне у такій ситуації. До прикладу, зараз “пакети”, виставлені у формі слів, звернень чи привітань, виглядають кумедно. Однак, якби це було в іншому контексті і за відсутності війни, таку реакцію варто було б оцінювати по-іншому.

За словами психолога, зазвичай у тих людей, які жартують, навіть у такому форматі, є людяність. А те, що відбувається зараз, – це захисна реакція нашої психіки. І це краще, аніж “сидіти та плакати”.

“Не всі можуть зрозуміти ці жарти, не кожному вони підійдуть, – зауважує психотерапевт. – Але якщо знайдеться хоч хтось, кому стане від такого жарту краще, він вже має право на існування. Якби за інших обставин людина сміялася з іншої людини, що її з’їла акула, то, звісно, це виглядало б дивно. Але в контексті війни таке ставлення має право на існування. Якби ми про все так серйозно задумувалися, нас це дестабілізувало б остаточно. А так кожен може обирати те, що йому більше до вподоби. І я оберу гумор”.