“Ми не маємо права втомлюватися від війни”: мінометник 102 бригади Володимир Кавацюк з Івано-Франківщини

Володимир одразу визначився, що працюватиме в мінометній батареї, аби навчати бійців без бойового досвіду. Хоча спочатку йому довелося допомагати реєструвати добровольців.

“Поговорив із комбатом. Він сказав: “Вово, з мінометниками у нас біда. Поки що є командир батареї. Він — артилерист, але практики з мінометом не мав. І ти є. Все, ставай, працюй, шукай людей і формуй батарею”, — каже боєць.

Володимир намагався обирати тих, хто знався в артилерійській справі та математиці. Як показує результат роботи мінометної батареї, йому більш-менш це вдалося, говорить Володимир Кавацюк.

Як стати хорошим мінометником

Зі слів бійця, опанувати міномет йому допоміг курс алгебри та геометрії зі школи, а також знання з географії.

“Хоч у школі й кажуть, що математика вам у житті не знадобиться і треба тільки вміти додавати та віднімати, це — дурня. Слід знати набагато більше. Якщо є така програма — треба її вивчати. Якщо ти не розумієшся у кутах та координатах, то нічого з того не буде. Тоді треба починати все від шкільного курсу, щоб ти став нормальним фахівцем”, — говорить Володимир Кавацюк.

Решта, каже боєць, це — військова справа. Її навчать в армії. Вибирати позиції, готувати бліндажі та вогневі, звертати увагу на рельєф місцевості — це вже тонкощі військової справи.

Про роботу мінометної батареї

Місцевість, яку боронять військові 102 бригади на Запорізькому напрямку, Володимир описує як “трохи сіру зону”. Тому, каже боєць, безпосереднього контакту з росіянами у нього не було. Тим паче, що специфіка мінометної батареї — трохи інша.

“Одразу в нас був невеликий, досить поміркований калібр. Не було потужностей, щоб ми Бог зна що могли зробити. Потім покращилося. Бувало, що ми влучили у БТР з міномета, що взагалі вкрай складно через те, що це — маленька ціль. До речі, він був замаскований. Це було пряме влучення”, — пригадує головний сержант.

Загалом мінометна батарея працює по російських бліндажах та інших цілях. Боєць каже: “Не даємо їм можливості просуватися”.

Як змінилася тактика росіян на Запорізькому напрямку

Володимир Кавацюк розповідає, що росіяни вивчають свій бойовий досвід і постійно змінюють тактику на цьому напрямку.

“Вони шукають можливості все ж таки нас добити. Поправляють те, у чому ми відстаємо. Налагоджують перевагу у повітрі дронами. Зараз ми у цьому не допрацьовуємо. Не знаю, чому. Наше керівництво вгорі це випускає з уваги. Бо так дуже часто є, що волонтери та ми, військові, скидаємося грошима, щоб купляти дрони. Чому це не налагодити на державному рівні? Це ж не бозна-яка складна техніка. За півтора року це було не аж так складно зробити”, — говорить головний сержант.

“Якщо ми відсунемося звідси, то доведеться зустрічати росіян вдома”

Вдома на Івано-Франківщині на Володимира чекають дружина та маленька донечка. У листопаді їй виповнилося три роки.

“Сумую за сім’єю. Звичайно, що й за домом. Все ж таки — своя земля. Але розумію, що зараз треба бути тут, бо якщо ми звідси відсунемося, то доведеться зустрічати росіян вдома. Я не хочу, щоб моя дитина це бачила”, — каже боєць.

Військовий додає: “Вони прийшли на мою землю, і я не переймаюся тим, що вони — люди. Мене це не цікавить. Мене хвилює те, що вони перейшли кордон, дозволили собі забагато. Відповідно, я на це маю реагувати. Вважаю, що кожен свідомий громадянин має так робити. Бо виходить так: до тебе в хату може прийти будь-хто і розповідати, як ти маєш жити. Це — абсурд”.

“Ми не маємо права втомлюватися від війни”

Володимир Кавацюк каже: підтримку з тилу відчуває тільки від родини та найближчих друзів.

“Щоб розуміти, що суспільство — основна його маса — підтримує, то, наскільки я бачу, ні. У цьому плані ми так само починаємо їм програвати. Як згадаю перші тижні лютого-березня 2022 року: всі були згуртовані, одне одному допомагали. Коли трохи побачили, що війна зупинилася тут, далі вороги не просуваються, а на деяких напрямках росіян “відтиснули” — все, почали забувати. Все, нам вже не треба. Хто дурний пішов воювати, то собі воюйте. А ми тут далі житимемо”, — каже військовослужбовець.

З його слів, важливо, щоб у тилу пам’ятали ціну незалежності країни.

“Коли ти один-два роки у глині, в окопах, у болоті замерзаєш і мокнеш, а інший сидить вдома у теплій хаті на ліжку. Ти приходиш додому, а він тобі ще починає розповідати: я тебе на війну не посилав”, — каже військовий.

Володимир Кавацюк каже: на фронті краще розумієш, чому так важливо боротися.

“У нас відчуття реальності, можливо, краще. Ти розумієш, що відбувається. А коли чуєш час від часу або безперестанку на “передку”, що щось прилітає, то розумієш: якщо поступишся і даси слабинку, то це все обвалиться. Тому ми поки що не маємо права втомлюватися від війни”, — пояснює Володимир Кавацюк.