З пенсії — на війну: історія кадрового офіцера 102 бригади на позивний Йосипович

Військовослужбовець на пенсії на позивний Йосипович повернувся у ЗСУ, коли країна потребувала його найбільше. Після 24 лютого 2022 року він допоміг сформувати підрозділ у складі 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ з Івано-Франківщини.

Про службу, мотивацію особового складу та роботу цивільно-військового співробітництва на Запоріжжі військовий розповів Суспільному.

Чоловік — родом з Волині, але через службу половину свого життя мешкав на Івано-Франківщині. Стати військовим Йосипович мріяв з дитинства.

“Я пішов на строкову службу — від солдата до звання майора відслужив. Був на різних посадах — від командира взводу до заступника командира батальйону. Звичайно, у мирний час всі так дивилися і казали: “А нащо нам армія?” — пригадує військовий.

Утім Йосипович не шкодує про те, що обрав таку професію.

“Один полководець сказав: “Якщо народ не буде годувати свою армію, то годуватиме чужу”. Коли ще війни не було, я завжди говорив солдатам та молодшим командирам: “Хлопці, ви зараз маєте можливість навчитися, бо прийде час і доведеться захищати”. Це — моя основна мотивація”, — розповідає Йосипович.

У 2013 році за вислугою років чоловік вийшов на військову пенсію. Коли у 2014 році почалася АТО, він пішов до військкомату. Через стан здоров’я тоді його не взяли на службу.

Йосипович швидко адаптувався у цивільному житті. Певний час працював директором з охоронної діяльності, аж поки 24 лютого 2022 року не почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну.

“Я прибув до територіального центру комплектування та соціальної підтримки й вирішив захищати Батьківщину. Було бажання піти у бойові підрозділи, але стан здоров’я не дозволяв”, — каже військовий.

Саме тоді формувався один з батальйонів 102 бригади. Військовослужбовці, з якими Йосипович раніше служив, запропонували йому приєднатися, оскільки у підрозділі не вистачало кадрових офіцерів.

“Отримав посаду офіцера цивільно-військового співробітництва. На початку було багато проблем із забезпеченням, логістикою. Треба було налагоджувати взаємодію з владою, організовувати допомогу волонтерських організацій. Робити все, щоб підрозділ був дієздатним”, — розповідає Йосипович.

Зі слів військового, унікальність його підрозділу полягає у тому, що приблизно 70% особового складу — це люди, які не проходили навіть строкову службу на момент, коли почалася велика війна.

“Проти нас воюють кадрові російські військові, але ми не віддали їм жодного клаптика землі відтоді, як у квітні 2022 року прибули в зону бойових дій. Спершу на степовій Україні було незвично, але цікаво, бо Запоріжжя — це все-таки батьківщина Нестора Махна. Змушені були швидко адаптуватися, бо ворог обстрілював. Треба було окопуватися і якось захищатися”, — каже Йосипович.

В обов’язки офіцера цивільно-військового співробітництва входить співпраця з місцевою владою, недопущення конфліктів, допомога місцевим жителям, супровід волонтерів у зону відповідальності, а також виявлення людей з проросійськими поглядами. Але найважче вдається виконувати роботу, коли втрачаєш бойового товариша, говорить Йосипович.