Смерть безрідних

Люди без дому, прізвища, імені… Вони ніби втратили все і нічого, відчули найвищий ступінь свободи і безтурботності, не маючи жодних засобів до існування. Ті, хто в минулому були кимось, але раптом стали ніким. Їхнє життя, як відформатований жорсткий диск комп’ютера, від одного хибного вчинку стало пустим, розділилося на дві протилежні історії: до вулиці і після. Все, що було «до» – це життєвий архів, який криється в глибині душі, в пам’яті, але про те вони воліють не згадувати.

Бомжі: такий русизм досі активний в українському лексиконі, так ми називаємо людей «без определённого места жительства». Хоча, в українській мові є більш людяне визначення – «безхатьки». Там, де вони – завжди безлад, шлейф смороду, скупчений непотріб…

Левову частку свого часу безпритульні присвячують мандрам по місту в пошуках їжі, одягу, цигарок, алкоголю, інколи грошей. Попри відсутність засобів до існування вони неймовірно безтурботні: виконуючи місію вуличних спостерігачів, завжди мають вдосталь часу посидіти на лавці, спокійно покурити і позаглядати на людей, які або мчать стрімголов на роботу, або просто вбивають час від самотності. Безхатьки читають місцеву пресу, добре знають відомих людей, багатіїв і в курсі всього найважливішого.

Безхатьки і місто

Дім для бездомного – поняття широке. Це може бути місто, смітник, лавка чи старий матрац посеред двору. Не можна сказати, що в Івано-Франківську таким людям живеться добре, але основні умови для проживання таки є.

Місто маленьке, тому навіть бездомних тутешні знають: хтось їх остерігається, а хтось допомагає. У Франківську працює будинок нічного перебування, де безхатьки можуть помитися та переночувати. Головна умова – бути тверезим. Станом на лютий 2017 року на обліку в цьому закладі перебуває 46 осіб (хоча соціальний патруль нарахував 100, тобто, більшість постояльців не зареєстровані). З міського бюджету на утримання будинку 2016 року витрачено 849 876,69 грн. Тобто, в середньому на одного безхатька в рік витрачають 18 475,58, а в місяць – 1539,58 грн.

Крім цього, в місті працюють різні благодійні організації, які допомагають безпритульним їжею, одягом. Зокрема, їх щоденно пригощає гарячими обідами благодійний фонд «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ».

Був час, коли влада хотіла «зав’язати» з безхатьками: мер вирішив навести порядок, голосно заявивши, «щоб у моєму місті не показувалися». Та навряд чи бездомні це почули, адже до мера на прийом чи «планерки» вони не ходять.

До речі, в Україні подібне відбувалося під час проведення Євро-2012. Зокрема, в Донецьку безхатьків вивозили за місто, щоб не ганьбитись перед іноземцями. Та чи було це по-людськи? Мабуть, ні.

Тож реалізація мерської ініціативи закінчилася, навіть і не розпочавшись. Бо якщо зі сміттям чи снігом ще можна навести лад, то боротися з безхатьками – справа марна. Жодна країна світу не змогла впоратися з цим завданням. Бо де вирує життя – там є люди вулиці.

Головне – вижити

Спосіб життя бездомних зрозумілий: основне – вижити. Поїсти, поспати, зробити кілька ковтків алкоголю, а то й добряче сп’яніти. Втім, усі ми смертні. Та що стається з безхатьками, коли приходить час піти з цього світу? Хто проводить їх в останню путь, хто хоронить? Де їхні могили?

У 2016 році в Івано-Франківську помер 21 бездомний. Як саме це сталося, ніхто, мабуть, навіть і не замислювався. Де ж їхні могли і як відбувається ритуал поховання, «МІСТО» вирішило з’ясувати.

Коли йдеться про смерть і похорон безхатька, то тут є певний ритуал, і в цьому контексті прийнято називати таких людей безрідними. Попри те, що влада міста не в захваті від способу життя бездомних, про їхню смерть все ж подбали. Похованням таких громадян займається комунальне підприємство «Міська ритуальна служба».

Минулого року на цю необхідну справу з бюджету міста витратили 31 692,60 грн. Тобто, середня вартість поховання одного безхатька коштувала громаді міста 1509,17 грн (йдеться про затверджені тарифи, які діяли в 2016 році). Сума досить лояльна. Адже сьогодні влаштувати похорон, як і народження людини – подія недешева.

Які послуги надають комунальники і на що витрачаються кошти, а найголовніше, чи суттєво відрізняється вартість поховання безрідної людини і пересічного померлого?

Статті витрат Безрідний Померлий
Домовина 360 грн. 900 грн.
Хрест 130 грн. 130 грн.
Транспорт 560 грн. 560 грн.
Табличка на хрест 15 грн. 15 грн.
Напис на табличці 55 грн. 55 грн.
Яма 612 грн. 612 грн.
ВСЬОГО: 1732 грн. 2272 грн.

Могили безхатьків, як і більшості мешканців міста, знаходяться на центральному кладовищі у с. Чукалівка. Для них тут окремий маленький сектор із дбайливо впорядкованими могилами, однаковими хрестами, чорними табличками з білими написами: номер запису в обліковій книзі, прізвище та ім’я. Втім, є й такі, що відійшли на той світ у статусі «Невідомий».

Начальник кладовища с. Чукалівка Богдан Салітра розповідає, що до безхатьків ставляться людяно. Коли хтось із них помирає, то у службі чекають 20 днів, щоб з’ясувати, чи справді людина не мала рідних. Потім тіло привозять із моргу й хоронять. Священик час від часу опечатує та освячує могили.

Найбільше помирає чоловіків, жінок менше. До речі, зрідка бувають випадки, коли через роки хтось із рідних шукає могилу близького.

Європо, вчися

Як бачимо, незважаючи на те, що Україна не є державою, де добре захищені права людини, та й з людяністю у нас не все так добре, – для безхатьків в Івано-Франківську створені необхідні умови для гідного поховання. Бо за півтори тисячі гривень таки можна пристойно піти з цього світу. Навіть якщо життя не склалося і у вас нема ані реєстрації, ані рідних.

P.S. Можна бездомних не любити і засуджувати, але людяність завжди повинна домінувати. Нам ще далеко до європейського способу життя, але слід визнати, що безхатьків у Івано-Франківську хоронять, як нормальних людей – на центральному кладовищі, без жодних фіксованих термінів і викупу землі.
Тішить, що поки нема загрози того, що хтось у майбутньому розкопає поховання через неоплачений рахунок за місце, як це сталося, приміром, нещодавно з могилою відомого українського письменника Олександра Олеся. Мабуть, тут і європейцям є чого в нас повчитися.

Автор: Наталя Сербин

Стаття опублікована в журналі МІСТО №5

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...