Будні франківського таксиста

Є такий жарт: “У світі існує три категорії фантазерів, які найдужче полюбляють перебільшувати: мисливці, рибалки і таксисти”. Герої цього матеріалу, хоч і категорично відмовилися називати свої прізвища, але ревно запевняли, що розповідали чисту правду. А поділитися вони таки мають чим. Будні таксиста непередбачувані, нерідко веселі, а часом і дуже небезпечні – можна цілу книгу писати: збройні напади, зізнання у коханні, куш готівкою… Як стверджують самі водії, таксистом стати не можна, ним треба народитися.

Дивним чином затягує

Кажуть, що робота таксиста сповнена своєрідної романтики.

Чимось схожа на роботу ката – весь час із людьми працюємо, – жартує таксист Віктор.

У кожного водія таксі своя історія: чому тут опинився, як призвичаївся, що подобається і не дуже… Однак, кожен таксист, з яким розмовляв журналіст, зізнавався, що ця робота дивним чином затягує. Й сам не помічаєш, як минають роки за кермом автівки з “шашкою”.

Ярослав працює в таксі понад 25 років. Каже, життя примусило. До Помаранчевої революції було дуже вигідно таксувати. Курс долара був адекватний, люди були багатші, значно частіше могли собі дозволити їздити цим видом транспорту, в тому числі і в далекі поїздки. Чимало таксистів у ті часи добряче заробляли, квартири-машини купували…

А зараз усе геть не так, – махає рукою Ярослав. – Тепер ледве стає дірки залатати: комуналка, їжа, щось вбратися, деколи ліки.

Ярослав знає в обличчя мало не кожного іванофранківця – робота така. За роки таксування довелося багато надивитися, у його голові поховані сотні чужих таємниць.

Ось там підліток іде, бачите? – показує Ярослав на хлопчину років 12-13. – Я його батьків з пологового забирав, коли він тільки народився. Ми тоді потоваришували…

Дмитру 78 років. У таксі працює так давно, що вже й не пам’ятає, відколи саме. На пенсію не збирається, бо відчуває в собі сили, та й за кермом значно цікавіше, ніж удома.

Йду таксувати, щоб у хаті з жінкою не сваритися, – усміхається водій.

Найперше – охайність

Таксист Віктор дуже дбає про чистоту в своїй машині, всередині не дозволяє курити. Каже, що його шалено дратує, коли бачить у колег замурзаний салон автомобіля. Називає такі машини гробами, а з підлоги – таке враження, що скоро гичка буде рости.

Ну як так можна? – обурюється Віктор. – Він же людей возить. Хіба не соромно? Дуже часто клієнти, телефонуючи в диспетчерську, наголошують, що хочуть охайну і не прокурену машину. І це нормальна вимога, як на мене. Пам’ятаю одну пані, яка, сівши до мене в авто, полегшено зітхнула, мовляв, ну нарешті їхатиме в чистому таксі.

Дуже часто іванофранківці нарікають, що складно викликати таксі – постійно немає вільних машин. Як пояснює Віктор, аби диспетчер дав замовлення комусь із водіїв, він, коли приїжджає на одну зі стоянок, має зареєструватися в системі – тоді його видно. Однак багато таксистів просто не реєструються – так є можливість взяти підсадки і більше заробити (бо не треба платити відсоток службі таксі). Окрім цього, таким чином водій буде їхати в тому напрямку, якому сам захоче, а не туди, де диспетчер дав замовлення. У нагальних випадках, коли дійсно дуже треба, пасажир може підняти тариф, і тоді обов’язково замовлення візьме водій, який зареєстрований у сусідньому секторі.

Таксисти не особливо радіють, коли кінцева зупинка біля аеропорту чи “Кооператора” – вибратися важко, іноді годину можна прочекати замовлення у тих локаціях.

До речі, про нещасливі напрямки. Є місця, куди чимало водіїв категорично не хочуть їхати – через надзвичайно жахливі дороги. Йдеться про Загвіздя, Підлісся. Також таксисти не особливо радіють, коли кінцева зупинка біля аеропорту чи “Кооператора” – вибратися важко, іноді годину можна прочекати замовлення у тих локаціях.

Часом буває, що залітає пасажир і несамовито: “Давайте швидко, бо я запізнююся!”. Віктора іноді це обурює, пояснює, що не буде порушувати правила через чужу особисту ситуацію: “Хто за мене штраф заплатить?”.

Їзда на виживання

За роки роботи в таксі Ярослав засвоїв важливу істину – людям не можна вірити, бо так ганебно дурять, що часом у голову не вкладається:

Катаються, а потім кажуть, що на хвилинку треба зайти кудись, – і шукай вітра в полі. Розумно було би в такому випадку не випускати з машини без застави, але мені якось незручно таке людині казати.

Олександр розповідає про випадок, який трапився з ним недавно. Возив пасажира доволі довго, мало не по всьому місту. На одному з поворотів, коли таксист пригальмував, спритний пасажир хутко відчинив двері та побіг стрімголов.

Станіслав, юрист, який на вихідних підпрацьовує в таксі, завжди возить із собою дубинку, адже виїжджає в нічні зміни.

Одного разу віз двох пацанів. Об’їздили півміста. Коли вже наближалися до кінцевої, водій почув, як хлопці шепочуться: “На раз-два тікаємо”.

Станіслав не розгубився, зупинився, вивів за барки юних нахаб і попередив, що цей номер із ним не пройде.

Ярослав зазначає, що вночі, звісно, небезпечніше таксувати, ніж удень, однак це навіть не порівняти з тим, що коїлося в 90-х–2000-х рр. Тоді мобілок не було. Їздили на виживання. Андрій, який таксував у ті часи, пригадує ситуацію, коли йому життя врятував пневматичний пістолет, котрий він зберігав під своїм сидінням. В машину підсіла пара. Їздили багато. Потім попрямували до Березівки. Коли проїхали кільце, чоловік, який сидів позаду, накинув Андрієві зашморг на шию. Таксист хутко дістав пістолет і вистрілив. У цей момент жінка витягнула ніж і кинулася на водія. Андрій і в неї вистрілив. Обоє накивали п’ятами.

Джекпот

Час від часу таксистам щастить зірвати куш. Якось Сергій їхав по вулиці Галицька. Дивиться – просто посеред дороги стоїть чоловік – хитається, п’яний. Поруч не одна автівка таксі, але ніхто не хоче його везти. Сергій вирішив спинитися. Чолов’яга ледве промимрив: “Вітаю! Ти щойно виграв джекпот”. Під час поїздки за кожен поворот пасажир витягував по сотні гривень і давав водію – і так до кінця маршруту. Проїхавши крізь усе місто, Сергій заробив аж тисячу гривень. Каже, такий фарт йому трапився вперше за багато років.

Нерідко у заробітку значну роль відіграє особиста симпатія. Одного разу Андрій віз пасажира до львівського аеропорту. Дорогою розговорилися. Чоловік виявився бізнесменом. Йому дуже сподобався сервіс і вони домовилися з Андрієм, аби той через два місяці зустрів його в цьому ж аеропорту, а потім повозив у справах по Прикарпаттю. Таксист, звісно ж, погодився. Так Андрій возив бізнесмена не тільки по області, але й пів-України перетнули. При цьому пасажир оплачував пальне, харчування водія і його проживання в готелях. І наприкінці, майже через три тижні, щедро віддячив за роботу – заплатив аж тисячу доларів.

Романтики вистачає

Романтичних історій у таксі теж вистачає. Якось уночі до Сергія підійшов хлопчина, розповів, що посварився з коханою, хоче красиво вибачитися, чимось вразити. Він заплатив п’ятнадцятьом водіям таксі, аби вони всі разом і одночасно під’їхали за вказаною адресою – під вікно квартири, де мешкала дівчина. Коли автівки прибули, хлопець попередив кохану по телефону – якщо вона зараз же не вийде надвір, всі ці машини почнуть сигналити. Дівчина змушена була погодитися, а коли вийшла, на неї чекав вигадливий коханий із величезним оберемком квітів.

Часом розлючені пасажири не гребують тишком-нишком заподіяти капость ненависному водію таксі, наприклад, бували такі, що на сидінні в салоні гасили цигарку.

А ось таксист Андрій саме під час роботи знайшов своє кохання. Ще багато років тому влітку під час його вечірньої зміни на дорогу біля готелю “Надія” вибігли двоє дівчат, весь одяг мокрий… Намагалися впіймати таксі, але ніхто не хотів ставати, бо панянки промокли до нитки – кому треба такі пасажири в салоні. Однак Андрій їх пошкодував. Під час поїздки познайомилися, дівчата розповіли, що друзі невдало пожартували і штовхнули їх у фонтан. Одна з дівчат водію дуже сподобалася, запросив її на побачення. Так і закрутився серйозний роман.

Іноді таксистові доводиться перевтілюватися мало не в священика. Як-от трапилося з Володимиром. Одного разу підсіла до нього дівчина, добряче п’яна. Каже: “Пане шофере, мене так серце болить… Я згрішила перед своїм чоловіком”. – “Що трапилося?” – “Він мені зраджував-зраджував… А коли я дізналася, то вирішила помститися – пішла в сауну з іншим. Сама заплатила за сауну, купила шампанське… Ми провели разом час, а він потім узяв та й втік. Лишив мене саму. Козел!” – “Пані, та я ж вам не ксьондз… Ідіть до церкви сповідатися…”.

Стресостійкість вітається

Всі таксисти в один голос стверджують, що у їхній роботі основне – бути майстерним психологом. Стресостійкість теж вітається, без неї далеко не заїдеш. Люди ж різні трапляються. “Найкращі” їхні риси особливо помітні, коли вони напідпитку, що найчастіше трапляється у темний час доби.

Найбільше невихованих серед молоді, – каже Ярослав. – Чого я тільки вже не надивився. Салон у блювотинні – це ще квіточки. Найбільше дратують ті, що на понтах, поводяться, ніби всі люди навколо – бидло. Я таким зразу кажу, аби виходили, далі не поїду. Або приїжджаю за вказаною адресою, чекаю 15 хвилин – нікого нема. Телефоную, а в слухавці чую: “Будеш чекати, скільки треба!”. Одразу розвертаюся і їду геть.

“Мене теж найбільше дратують ті, що пальці починають завертати, – додає Сергій, таксист із 20-річним стажем. – Часто поприїжджають із заробітків і починають обурюватися, як там добре, а тут погано, мовляв, навіть у таксі сервіс ніякий – чому це не дозволяють курити в машині, адже вони гроші платять”.

Часом розлючені пасажири не гребують тишком-нишком заподіяти капость ненависному водію таксі, наприклад, бували такі, що на сидінні в салоні гасили цигарку.

Дружина Дмитра довго не розуміла, чому чоловік каже, що приходить з роботи втомленим, мовляв, що ж там важкого – цілий день сидіти і кермо крутити. Якось йому урвався терпець і Дмитро взяв жінку із собою на денну зміну, аби та добряче накаталася в заторах і надивилася на дорожніх рагулів.

Слухай, чоловіче, як ти взагалі витримуєш цю роботу? Я би цього не робила нізащо, – таким був вердикт уже через кілька годин.

Коли Віктор відчуває, що під час роботи гнів підступає, починає згадувати улюблені пісні і наспівує їх собі в голові. А Ярослав… жартує, запевняє, що це найбільш дієва стратегія – пасажир-агресор одразу стає обеззброєний, напружена атмосфера миттю розвіюється.

Став людиною

55-літній Василь працює в таксі більш як 10 років. До того все життя на керівних посадах. Сам із забезпеченої сім’ї – ніколи не знав біди. Коли закрився завод, де чоловік був заступником директора, відчув себе викинутим із життя. Незважаючи на значний управлінський досвід, його ніде не хотіли брати на роботу – через вік.

Рік Василь тинявся по різних роботах – усе не влаштовувало: то зарплата жебрацька, то умови нелюдські… Пішов у таксі. Спершу було соромно, ховався від знайомих, злився на цілий світ. Аж поки не поговорив з одним священиком. Ксьондз тоді сказав слова, які наче зняли пелену з очей Василя, кардинально змінили свідомість:

Не гнівайся. Подумай, що, можливо, таким чином Бог уберіг тебе від якогось упадку. Запитуй себе не “за що?”, а “для чого?”. Прийми, що пропонує тобі життя, і використай це з розумом.

Відтоді Василь по-справжньому закохався в свою роботу: вільний графік, на життя вистачає, багато цікавого спілкування… Та й донька через деякий час підмітила, що він подобрішав.

Я відчув простих людей, які навколо мене, – зізнається Василь. – Вони завжди були, але я їх ніколи не помічав, бо все життя надто високо ніс себе, був авторитарним, легко переступав через інших… Лише в таксі я почав розуміти проблеми звичайних людей, навчився співчувати і допомагати. Я став більш людяним.

Автор: Наталія МОСТОВА

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 14

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...