Франківський Роккі

Його порівнюють зі славнозвісним кіношним героєм Роккі Бальбоа. Після кількох перерв у спортивній кар’єрі, у свої 36 років, коли мало хто вірив у його успіх в спорті найвищого рівня, івано-франківський боксер Віктор Поляков повернувся у професійний бокс і навіть здобув перший для Прикарпаття пояс чемпіона.

Про Віктора Полякова теж можна знімати крутий спортивний блокбастер. Перемоги і поразки. Кілька разів він вішав боксерські рукавички на цвях, але потім повертався і примудрявся перемагати. Нині вже близько двох років тренує дітей в обласній дитячо-юнацькій спортивній школі. Цю роботу поєднує зі своїми тренуваннями, а минулого року здобув титул чемпіона світу за версією WBA International.

Якщо тримати себе у формі – вік не має значення, – говорить Віктор Поляков

Віктор Поляков народився у 1981 році в російській Пермі. Боксом почав займатися з десяти років. Незабаром сім’я перебралася до України. У 1998 році він приїхав на Прикарпаття на боксерські тренувальні збори, його помітили і запросили переїхати сюди. Згодом перебрався до Івано-Франківська. Розпочав тренування в залі боксерського клубу “Динамо-Колос” під керівництвом тренера Мирослава Карабіна, який нині є директором обласної дитячо-юнацької спортивної школи і продовжує підтримувати свого вихованця.

Було доволі важко, – згадує Поляков. – Ми приїхали до Франківська разом із кримським боксером Сервіном Сулеймановим, який нині теж вже є успішним тренером, і досі ми разом працюємо. А тоді ми були тут чужими. Близьких поруч не було, друзів теж, і треба було важко працювати й тренуватися, щоб показувати результат. Але потрохи ми освоїлися.

У 2002 році Поляков виступив на чемпіонаті Європи, але у відбірковому раунді програв росіянину Андрію Мішину. Завдяки вдалим поєдинкам він удостоївся права представляти Україну на літніх Олімпійських іграх 2004 року в Афінах. Там переміг двох суперників, однак у чвертьфіналі через явну перевагу поступився сильному казахському боксерові Бахтіяру Артаєву. Той, до речі, в підсумку став олімпійським чемпіоном і був визнаний найкращим на турнірі в усіх вагових категоріях.

Дуель поглядів Віктора Полякова з італійцем Джованні Де Каролісом у липні-2017. Для італійців перемога українського боксера стала справжньою несподіванкою

У 2006 році Поляков емігрував до США і почав там кар’єру професійного боксера.

Професійний бокс, та ще й у Сполучених Штатах, – це як інша планета, – каже наш боксер. – У ринзі б’ються, немов востаннє в житті, тому треба так само боксувати до останнього, інакше буквально затопчуть. Але професійний бокс цим мені й подобається. Порівнюючи з любительським рівнем, тут менше політики і закулісних суддівських інтриг. Якщо ти вперто тренуєшся, в рингу дійсно працюєш, добре б’єш, маєш перевагу, то переможеш. Натомість в аматорах часом можна бачити іншу картину. Нефахівець цього не помічає, але судді можуть просто не давати боксувати.

Протягом двох років Поляков провів у Штатах вісім поєдинків і в усіх здобув перемогу. Але потім були майже три роки перерви. У вересні 2011-го спортсмен переможно повернувся на ринг і вже в березні 2012-го завоював пояс чемпіона в середній вазі за версією американської боксерської організації USBO. Одноголосним рішенням суддів він переміг американця Деррека Фіндлі.

Опісля знову була перерва. Цього разу на п’ять років. А в лютому 2017-го Віктор Поляков знову повернувся в професійний бокс. Проте у першому ж бою поступився за очками болгарину Спасу Генову, тим самим зазнавши першої поразки в кар’єрі. Але це не зупинило боксера і він продовжив працювати над собою.

Найбільше досягнення Полякова на аматорському рингу – участь у літній Олімпіаді 2004 року

24 липня 2017 року відбувся поки що найбільший тріумф іванофранківця на професійному ринзі. Він переміг відомого італійського боксера, колишнього чемпіона світу Джованні Де Кароліса і завоював вакантний титул чемпіона світу за версією WBA International у другій середній вазі.

Навколо цього бою італійці в Римі влаштували велике шоу. Як згадує Поляков, відчувалося, що це зроблено суто під їхнього боксера. Італійські коментатори під час прямого ефіру давали українцю максимум три-чотири раунди, після яких, на їхню думку, італієць мав перемогти нокаутом.

Звісно, в залі були українці, проте зі мною не було нікого, хто б перекладав, що відбувається навколо, – розповідає Віктор Поляков. – Тому я просто сконцентрувався на бою. Коли виконували гімн України, я дивився на наш прапор і згадував свого наставника Мирослава Карабіна, дітей, які в мене тренуються, і відчув, що я не сам, що зі мною вся Україна. Я дуже спокійно почувався, а після другого-третього раунду відчув, що можу перемогти. Після п’ятого чи шостого раунду публіка затихла, це вже був мій бій.

Поляков переміг одноголосним рішенням суддів – 118-110, 117-111, 116-112. В аеропорту Івано-Франківська Віктора чекали сім’я, друзі, тренери і вихованці. Зустрічали скандуванням “Новий чемпіон!.

Віктор Поляков із чемпіонським поясом WBA International під час зустрічі в аеропорту Івано-Франківська

Будь-яка ейфорія минає, і потрібно знову повертатися до рутинної роботи. Тож боксер продовжував працювати над собою, паралельно займаючись зі своїми вихованцями. Його звичайний день дуже насичений. Зранку – пробіжка, вже о сьомій – заняття з групою, в обід – власне тренування, ввечері – ще одне заняття з дітьми. Часом вдень до цього ще можуть додаватися індивідуальні заняття – спортсмену треба за щось жити і годувати сім’ю. Нині серед його вихованців хлопці та дівчата – чемпіони України.

На моїх тренуваннях головне – дисципліна і повага одне до одного, і діти це знають, – ділиться тренерськими секретами Поляков. – Я вимагаю, щоб діти вчасно приходили на тренування, щоб до залу заходили тільки у змінному взутті. Звісно, можливо, мене вважають строгим, вимогливим, але з таких, на перший погляд, дрібниць і будується робота, а з нею з’являється результат.

Після перемоги в Італії на франківського боксера чекали неприємні події. У жовтні він поступився німцю Штефану Хертелю, коли скандальне рішення суддів відібрало в нашого спортсмена очевидну перемогу. Вже цього року, в лютому, він знову програв, голландцю Нікі Хольцкену – не зміг продовжити поєдинок після болючого удару по печінці.

За свою кар’єру я не раз пропускав подібні удари, і цього ніхто навіть не помічав, але тоді я просто не зміг продовжити, – розповідає Поляков. – Це бокс. Трапляється різне.

Станом на кінець березня професійний рекорд Полякова – 13-3-1, тобто 13 перемог (шість нокаутом), три поразки та одна нічия. Буквально за кілька днів до нашого з ним інтерв’ю він отримав запрошення на бій до Німеччини на 8 квітня.

Для цього бою мені треба скинути дев’ять кілограмів ваги, це непросте завдання. Треба тренувати і тренуватися, – говорить боксер. – Насправді про всю цю роботу ніхто не задумується, всі говорять лише про те, виграв боксер чи програв. А яка ціна одного бою – нікого не хвилює. У мене немає промоутера, немає рівноцінного спаринг-партнера, але я все одно хочу працювати. Можна сказати, живу в спортзалі. І мені це подобається.

Віктор Поляков не хвилюється щодо поважного спортивного віку.

Мені довелося бути в Данії спаринг-партнером 45-річного боксера Лоленги Мока, – каже Поляков. – Останні десять боїв він перемагав у боксерів зі світового топ-100. Вік – це не перепона. У кожного з нас дві руки і дві ноги, і кожен може досягти мети, якщо цього захоче і буде вперто працювати. Якщо тримаєш себе у формі, то вік не має значення. Для мене роки – це перш за все досвід. Це те, чого не мають молоді спортсмени, і в цьому я відчуваю свою велику перевагу.

Автор: Микола ВОЛКОВ

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 16

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи:

Загрузка...
Loading...