Інший бік успіху на TEDxIvano-Frankivsk. Як невдачі та страхи допомагають рухатися вперед

Сучасний світ побудований на успіху. Чи не кожен намагається досягти вершин у своїй діяльності. На роботі ми намагаємося показати кваліфікованість, аби отримати похвалу чи підвищення. Універсального способу здобути успіху немає. Однак є одна обов’язкова складова – шлях до висот лежить через долання особистих комплексів та невдач. І часто саме ці речі допомагають переосмислити життєві пріоритети й визначити конкретні цілі. Така тема об’єднала на цьогорічній конференції TEDxIvano-Frankivsk спікерів з різних куточків України та світу.

Бізнес любить наполегливих

Серед причин, що впливають на успішність бізнесу  – економічні чи юридичні. Однак для тих, що залишився працювати в цій справі, діють речі, Ігор Сусяк, бізнес-аналітик, проектний менеджер, називає іншою стороною бізнесу.

«Свою першу справу я влаштував у студентські роки. Грошей, відповідно, не було, а лише бажання. Більше року прибутки були мінусові. На це власник (з яким Ігор вів бізнес – ред.) мені сказав – сам заліз, сам і вилазь. Знаєте, як я викрутився? Батьки продали хату в селі й дали мені кілька тисяч доларів».

Таким чином справи потрохи налагодилися, доходи почали зростати, але власник поставив перед фактом – слід платити йому втричі більше. Це така особливість бізнесу: правила можуть змінюватися під час гри. Ігор Сусяк дає пораду – слід завжди складати договір та розподілити власність. Окрім того, визначити, хто у критичній ситуації буде ставити крапку.

У той час Ігор Сусяк утратив бізнес, однак не опустив рук й почав роботу заново. За деякий час його проєкт став успішним. Зараз за плечима Ігоря 19-річний досвід підприємництва й три різнопланові компанії.

Якщо ми боїмося й робимо, то ростемо

Щоб досягти успіху на роботі, потрібно не лише працювати. Подорожі можуть стати нескінченним джерелом натхнення.  Про те, як не зав’янути в рутині, не бути затиснутим між робою та домом й подолати страх змін, розповіла  тревел-блогерка Анна Бурлака.

«Якщо розібратися, то можливість реалізації в житті – це робота чи бізнес. Це нормально, коли вони приносять нам щастя», – розмірковує Анна. Однак у свої 24 роки вона не почувалася щасливою і навіть перспективна робота у великій компанії не задовольняла її. Понад усе Анна прагнула пригод і подорожей, тому ризикнула внести в життєву схему корективи. «Мені було дуже страшно втрачати щось стабільне і вчиняти геть незрозуміле. Я зрозуміла: подорожувати дівчині самій зовсім не боязко – лячно наважитися. Тоді ти отримуєш безцінний досвід та емоції».

Фото Анни Бурлаки з подорожі.

Анна влаштувалася на роботу закордоном, разом з якою отримала річну шенгенську візу. За рік роботи вона відвідала 20 країн Європи, використовуючи вихідні, святкові дні та відпустку. Відтак подорожі стали невід’ємною частиною життя. «Проходили роки, між подорожами я змінювала роботу, місце проживання, повернулася в Україну». Анна Бурлака поділилася лайфхаком: робота не впливає на подорожі, однак подорожі суттєво впливають на роботу. «Мандри – індикатор нашого власного руху й соціального розвитку. Коли подорожуємо, розширюється зона комфорту, швидше адаптуємося до змін й  приймаємо рішення, стаємо більш толерантними». Усі найкращі ідеї Анни щодо професійного чи особистого розвитку зародилися саме в мандрах.

 «Коли ми не знаємо, що попереду нас, ми боїмося, нам страшно. Але якщо ми боїмося й робимо, то дізнаємося щось нове, а значить ростемо», – твердо переконана блогерка.

Помилки в експерименті – теж крок уперед

Роман Шеремета, економіст, науковець, професор Школи менеджменту ім. Везерхеда при Університеті Кейс Вестерн Резерв, приїхав в Україну зробити два експерименти – на заході й на сході. І хтозна, можливо, учасники конференції також стали їх частиною. На TEDxIvano-Frankivsk науковець розповів про те, чого можна навчитися із невдалих дослідів.

Почав спікер із прикладів. Перший. В Делі було багато кобр. Уряд вирішив якось вирішити цю проблему й постановив платити за кожну вбиту кобру. Але як результат – фермери почали вирощувати кобр. Ця програма була зупинена, бо за всіх змій не можна було заплатити. Натомість фермери відпустили всіх вирощених кобр. Отож ситуація стала ще гіршою.

Другий. У Кембриджі (штат Массачусетс) 1939 року була висока злочинність серед неповнолітніх, особливо юнаків. Уряд створив соціальну програму з попередження злочинності: 250 хлопчиків отримали наставника, що їм допомагав, інша група – ні. Це був перший найбільший соціологічних проект у світі.

30 років по тому наковці знайшли задіяних у програмі чоловіків. Дві третіх учасників першої групи зазначили: якби не їхній наставник, невідомо, де б вони опинилися зараз. Коли ж учені почали порівнювати стан здоров’я, шкідливі звички, соціально-економічний стан, тривалість життя, то з’ясували – в цієї групи ці показники гірші, ніж у другої, яка ментора не мала. Отже, програма замість того, би допомогти, зробила гірше.

Суть наступного експерименту, про який розповів Роман Шеремета, полягала у тому, аби накладати штраф на батьків, які вчасно не забирають дітей з дитсадків. Теорія й логіка підказували, що це б мало спрацювати. В досліді взяли участь десять садків, у п’яти з них такий штраф увели. Попри очікування в останніх кількість батьків, що запізнювалися, зросла.

З першого експерименту ми розуміємо: стимули можуть призвести до непередбачуваних наслідків. З другого – суб’єктивні відгуки людей треба сприймати скептично, тому що реальність може бути абсолютно інакшою. З третього бачимо – впровадження штрафів може знизити особисту моральну відповідальність, фінансові стягнення не вирішують усіх проблем», – зауважив науковець.

Які лайфхаки можна взяти з цих експериментів? Найправильніша теорія – це всього-на-всього теорія, яку потрібно протестувати, бо можна помилитися. Невдалий експеримент може бути корисним – таким чином вивчаєте, де, що і як не потрібно робити. А на людську поведінку, виявляється, можна вплинути. «Якщо ви хочете робити досліди й змінити світ на краще – експериментуйте», – підсумував Роман Шеремета.

«Варто один разочок померти, як твої пріоритети змінюються»

Христина Сирова-Ковалишин – франківська письменниця та психологиня. Уперше на загал вона розповіла свою історію. Так трапилося, що зараз Христина пересувається на інвалідному візку, м’язи ослабли й тому не може ходити. Але так було не завжди.

У дитинстві Христина була такою, як усі, й мріяла стати балериною. «Ми часто акцентуємо увагу на тому, чого у нас немає, але не на тому, що у нас вже є. Те, що маємо, – величезний багаж», – каже письменниця. І поки життя нам не дасть добрячий стусан, не зважаємо на те, що у нас є. Коли Христина пересіла на візок, вона сказала собі: «Ні, це життя не для мене». Так тривало півтора роки. Вона майже не виходила в люди, обманювала друзів. Померла на кілька хвилин Христина тоді, коли на візку перекинулася на клумбу й вдарилася об камінь.

«Навколо мене було світло і приємна музика. Бачила людей, які розмовляють іншою мовою, я їх не розуміла. Вони мене витягнули. І коли я вже майже вийшла на поверхню, то зрозуміла, що не повинна бути тут. Хочу назад, і в мене там безліч справ», – згадує спікерка.

Пережите кардинально змінило життя Христини. Вона зрозуміла, що може робити багато навіть попри те, що пересувається на візку. Вона вивчилися на психолога, пройшла Британську школу лідерів, стала письменницею, заснувала благодійний фонд «Хребет», а минулого року народила сина.

Ми вибрали тільки чотири виступи, усього на цьогорічному TEDxIvano-Frankivsk їх було 12. І кожен з них – це корисний лайфхак. Ми можемо вчитися на своїх помилках, але чужий досвід відкриває нам те, чого раніше могли не помітити.

Читайте також: Other Side: у Франківську розпочали TEDxIvano-Frankivsk.

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

  • ��������...
  • Loading...