Вбивці виходять з психлікарень… і знову вбивають

Ми нерідко дізнаємося з новин про криваві вбивства, які шокують своєю нелюдською жорстокістю. Згідно з законом, підозрювані у таких злочинах проходять судово-психіатричну експертизу. І якщо...

4 Січня 2020 Ступ'як Женя

Ми нерідко дізнаємося з новин про криваві вбивства, які шокують своєю нелюдською жорстокістю. Згідно з законом, підозрювані у таких злочинах проходять судово-психіатричну експертизу. І якщо людину визнають неосудною, то можуть відправити на примусове лікування.

Мене цікавило насамперед, чи створені відповідні, а головне – безпечні умови для пацієнтів, медперсоналу та звичайних людей, які живуть біля психлікарень. Я побачила, де саме тримають підозрюваних в особливо тяжких злочинах, і навіть зайшла у кожну палату.

При вході в обласну психлікарню – Храм Трьох Святителів УГКЦ

Нестрогий режим

Донедавна єдиним в Україні медзакладом для небезпечних злочинців була психіатрична лікарня з суворим наглядом у Дніпрі. Минулого року виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун відвідала держустанову і заявила, що пацієнтів утримують у нелюдських умовах, реабілітацією хворих не займаються, їхні права порушені.

Врешті психлікарню у Дніпрі вирішили реорганізувати, а Міністерство охорони здоров’я розпочало реформу судової психіатрії в цілому. Поки що зміни лише у теорії.

Тим часом неосудні люди, які вчинили тяжкі злочини, перебувають у звичайних відділеннях місцевих психлікарень, поруч із іншими пацієнтами.

З’ясуємо, що ж таке неосудність. Це стан психологічного здоров’я людини, при якому вона не може контролювати свої дії та не перебуває у свідомості (розумова недорозвиненість, психологічні захворювання тощо).

Медсестри наглядають за пацієнтами через скло. Лікар питає, чи не дістається їм від хворих – ті посміхаються і кажуть, що пацієнти хороші

Частина 2 статті 19 Кримінального кодексу України говорить: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки».

До людей, визнаних неосудними, за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Крім того, частина 3 статті 19 вказує, що суд також не може покарати людину, яка «вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу». Проти таких осіб застосовують примусове лікування, після одужання вони можуть бути засудженими і до позбавлення волі.

У загальне психіатричне чоловіче відділення Обласної психоневрологічної лікарні №3 у Чукалівці направляють саме таких людей – з психічними розладами і вже вчиненими злочинами. Це установа звичайного нагляду за пацієнтами. Посилений наразі здійснюється в Обласній психіатричній лікарні №2 у селі Підмихайлівці на Рогатинщині. Строгий нагляд – у Дніпрі.

У одній із кімнат ізоляції лежить хворий. Тільки ліжка, більше жодних меблів: бували випадки, коли пацієнти розтрощували майно у лікарні

Суд періодично переглядає справу, і пацієнт може продовжити лікування або ж повернутись до слідчого ізолятора – тоді триває розгляд кримінального провадження. Третій варіант – суд не продовжує примусові заходи, і хворого просто виписують. Але невже так буває, що вбивцю просто відпускають додому? На ділі все саме так і стається, бо нікого не можуть тримати у лікарні примусово без рішення суду.

Коли заходиш на подвір’я Обласної психоневрологічної лікарні №3, атмосфера дуже приємна і спокійна: тихо, затишні доріжки, високі дерева, зелений плющ чи не на кожній будівлі. Перше враження, наче у пансіонаті. Картину доповнює кінь, який пасеться прямо на території лікарні.

Кімната ізоляції для небезпечних пацієнтів – лише у цих палатах є ґрати на вікні. Стіни розписані милом

Розповісти про усе та провести невеличку екскурсію погодився лікар-психіатр Олег Бирчак, завідувач загального психіатричного чоловічого відділення №6. Саме тут примусово лікують підозрюваних у особливо тяжких злочинах, поруч із іншими психічно хворими.

Двері, які ведуть до палат, старі дерев’яні. Зайти сюди можуть лише медичні працівники, вставивши дверну ручку, щоб відчинити.

Далі невеличка прохідна, зліва вікно з ґратами. На цьому і вся безпека. Проходимо у довгий коридор з палатами по обидва боки, у кожній кімнаті по кілька чоловіків. Лікар попереджає мене, що фотографувати пацієнтів заборонено.

Тихо, ніхто не кричить. Всі палати відчинені. Більшість хворих у своїх ліжках. Хтось у коридорі курить (тут це дозволено), інші двоє про щось розмовляють, ще один чоловік сидить на керамічній плитці біля туалету, не реагуючи на нас із лікарем. Санітарів немає, принаймні я їх не побачила.

Якщо уявити, як мали б утримувати злочинців у таких лікарнях, то це, напевно, закриті палати, санітари-наглядачі поруч, ну хоча б мінімальне обмеження волі. Але насправді все інакше

Якщо уявити, як мали б утримувати злочинців у таких лікарнях, то це, напевно, закриті палати, санітари-наглядачі поруч, ну хоча б мінімальне обмеження волі. Але насправді все інакше: ніяких охоронців, ніяких ґрат на кожному вікні та зв’язаних пацієнтів у ліжках, як зазвичай показують у фільмах. Хворі ходять, куди хочуть, і займаються своїми справами.

Шизофреніки, алкоголіки та злочинці

Йдучи вранці територією психлікарні у Чукалівці, я не сподівалася зустрітись поглядами із людьми, яких судять за вбивства. Я чекала на репортаж з окремих відділень, розмови з медперсоналом, але аж ніяк не того, що побачу все так близько.

І насправді ще довго не могла прийти до себе і думала про одне: невже злочинці заслуговують на такі лагідні умови перебування? Звичайно, це суб’єктивно, адже це люди і у них психічні розлади… Та все ж ідеться про безпеку інших: самих лікарів та мешканців сусідніх житлових будинків, яких поруч вдосталь.

Лікар-психіатр Олег Бирчак показує першу палату. Кілька чоловіків лежать, хтось метушиться, заправляє ліжко, один із них різко встає і вітається. Заввідділення питає у хворих, як справи. Ті відповідають, що добре.

Ніяких сторонніх запахів, все скромно, без ремонту, але чисто і прибрано. Як у звичайних лікарнях.

«Переважно пацієнти не проти лікування, – говорить Олег Бирчак. – Після медикаментозного лікування психотропними препаратами вони в адекватному стані. Лікування є довготривалим – місяці, роки. При психозах, наприклад, пацієнти понад два роки приймають ліки, це підтримувальна терапія навіть після покращення стану. Зазвичай неосудні вчиняють злочин під час загострення, а перебуваючи у лікарні, розуміють свою вину».

Заходимо у палату, де зараз один із найважчих пацієнтів, за словами лікаря. У ліжку старший чоловік зі щетиною на обличчі, худорлявий, з блакитними очима і сумним далеким поглядом.

Ці двері ведуть до відділень на другому поверсі, де лікують психічно хворих злочинців

«Перебував у алкогольному галюцинозі (психоз із слуховими галюцинаціями при хронічному алкоголізмі. – Авт.), потім в органічному галюцинозі (стани, пов’язані з ураженням мозку в результаті перенесених черепно-мозкових травм, енцефалітів або епілепсії. – Авт.). Пацієнт не ходить, є тяжким соматично», – розповідає психіатр.

Хворий не реагує на нас, лежить мовчки

«Від шизофренії чи психіатричних розладів не помирають у лікарні, помирають від якогось соматичного захворювання, наприклад, пневмонії чи серцевого захворювання. А для нас головне, щоб пацієнт жив», – наголошує Олег Бирчак.

Від шизофренії чи психіатричних розладів не помирають у лікарні, помирають від якогось соматичного захворювання, наприклад, пневмонії чи серцевого захворювання

Багато пацієнтів чоловічого відділення хворі на параноїдну шизофренію – розлад характеризується домінуванням галюцинацій. І незважаючи на почуті небезпечні діагнози, пацієнти поводяться цілком спокійно і, на перший погляд, адекватно.

«Є режим обстежень, прийому ліків та їжі. Тричі на день дозволено куріння: о 9, 12 та 15 годині. Я проводжу обхід щодня, при потребі спілкуюсь з пацієнтами у своєму кабінеті, бо я також і психотерапевт», – говорить лікар в одній із палат.

Ідемо далі. Справа від нас кухонний блок, тут проводять роздачу їжі для пацієнтів. Обходимо по черзі усі палати, в яких загалом до 50 хворих. Все незмінно безшумно, і ця тиша трохи насторожувала.

«Бачите, ніяких ґрат, все, як у звичайних лікарнях. Це стереотип, що тут тримають пацієнтів силою, психіатрія давно вийшла за рамки виключно караності», – каже Олег Бирчак у палаті в самому кінці коридору.

Лише на ранніх обходах лікарі у білих халатах. В інший час форма довільна

Заходить медсестра, час прийому ліків. Я побачила усіх пацієнтів і кожну палату. І в побаченому не було ніякого примусу. Хоча такі заходи медичного характеру називають примусовими…

Інциденти у Чукалівці

«Зараз у загальнопсихіатричному чоловічому відділенні є підозрювані у вбивствах, які знаходяться під слідством. До цього вони перебували у СІЗО. Ви побачили на власні очі, чи безпечно тут працівникам, – посміхається Олег Бирчак, а в його погляді читаю усвідомлення ризиків, з якими він та його працівники стикаються щодня. – Був випадок, коли один із таких пацієнтів забіг на кухню під час роздачі їжі, схопив ножа і вирізав око іншому пацієнтові. Ми робимо все можливе, щоб вберегтися і передбачити схожі ситуації. Але це відділення звичайного нагляду, тут немає ґрат чи кайданок. Вибору немає, ходимо усі під Богом».

Коридор загально-психіатричного чоловічого відділення. Справа кабінети лікарів

У лікарні є тривожна кнопка, після натиску якої протягом 5 хвилин приїжджає охорона. Нею користуються, коли санітари не справляються з хворим. За останні роки таких випадків було декілька.

«Є окремі кімнати ізоляції, в яких утримують пацієнтів на час збудження чи раптового спалаху агресії. Агресія до медпрацівників з боку хворих також є, – зізнається лікар. – І при поступленні, і під час лікування. Наприклад, при кататонічному збудженні (раптовий напад психомоторного неспокою, під час якого хворий може стати агресивним і не контролює імпульсивні дії. – Авт.) сила людини зростає у 400 разів. У моєму відділенні теж було таке, що охорона не приїхала вчасно. Є випадки втеч, і знаходять не всіх».

Цілодобово у лікарні чергує лікар, а також медсестри у відділеннях. Але персоналу замало. Нещодавно франківські лікарі відвідували лікарню у Польщі, де також тримають психічнохворих, що вчинили тяжкі злочини. І там працівників набагато більше, говорить Олег Бирчак. Також на місці є охорона.

«Нам бракує персоналу, люди не хочуть працювати в таких умовах за 3-4 тис. грн, – каже він. – Фактично існує проблема в оцінці роботи, бо, якби була нормальна зарплата, це мотивувало би працювати навіть у таких складних умовах. Я як лікар-психіатр отримую близько 5000 грн, з них 500-600 – за шкідливість та ризикові умови. Я пережив тут різні часи і звільнитись не можу, бо працюю вже 20 років».

За останні два роки в Обласну психоневрологічну лікарню №3 направили близько 10 хворих, які вчинили особливо тяжкі злочини. Один із найважчих випадків за останній час – жінка, яка отруїла власних дітей віком 2 та 9 років.

У квітні 2016 року у Верховині було знайдено мертвими двох дітей. 31-річна жінка дала власним синам медичні препарати, від яких настала миттєва смерть. Жінку госпіталізували після спроби самогубства до Обласної психоневрологічної лікарні №3 з діагнозом «гострий поліморфний психотичний розлад» (характерні розлади сприйняття, галюцинації, емоційна нестабільність).

«Пацієнтка перебувала у нас пів року в загальному психіатричному відділенні, де лікують звичайних пацієнтів, – розповідає головний лікар ОПЛ №3 Мирон Мулик. – Після всіх перипетій суд вирішив направити її у Дніпро, у лікарню зі строгим наглядом. На жаль, немає постанови Кабміну з регламентом про примусові медичні заходи, немає і порядку перевезення таких людей. Це ж не планове лікування, а запобіжний захід в умовах, які повинні виключати небезпеку для хворого і для інших».

Головний лікар погодився показати мені кімнату ізоляції, у якій лежала ця жінка. Загальнопсихіатричне – змішане відділення, тут євроремонт, нові меблі, умови значно комфортніші, ніж у чоловічому відділенні №6, яке я вже бачила.

У кімнаті ізоляції металеві двері, на вікні металева решітка. На стіні відеокамера. Посередині ліжко із можливістю фіксації хворого, є камера відеонагляду. Зараз якраз сюди поселяється чоловік. Лікар просить його прибрати свої речі з підвіконника, щоб я зробила фото.

Палата у малюнках, до цього інший хворий розписав стіни милом.

Мирон Мулик розповідає, що найбільша проблема, коли після примусового лікування пацієнтів просто виписують, і лікарі не можуть нічого вдіяти, хоча усвідомлюють усю небезпеку.

«Ще один дуже показовий випадок. Чоловік був направлений до нас на амбулаторні заходи після вчинення злочину. Суд не продовжив лікування, хворого виписали. Через якийсь час він вбив свою дівчину-сусідку, – говорить головний лікар ОПЛ №3. – Справа у суді затягнулася, хворий перебував у нас два роки. Намагався втекти, стрибав з другого поверху, організовував інших пацієнтів до втечі, протягував руки до медсестер та пацієнтів лікарні. Ми писали про це в прокуратуру, але знову все скінчилося нічим. Одного разу суд не продовжив запобіжний захід, і пацієнта перевели на добровільне лікування. Його знову виписали, ми ж не мали права тримати його без рішення суду. Минув рік – і цей чоловік знову когось тяжко покалічив. Зараз його тримають у слідчому ізоляторі».

Реформа затягується

Ще наприкінці 2017 року набув чинності наказ Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги». Згідно з наказом, діяльність психіатричних медзакладів мають привести у відповідність до міжнародних та національних нормативно-правових актів.

Наразі триває реорганізація Української психіатричної лікарні з суворим наглядом МОЗ України. Пацієнтів переводять до лікарень, які розташовані ближче до місця їхнього проживання, як того вимагають оновлені норми Закону «Про психіатричну допомогу». Такі зміни мають зменшити рівень дискримінації та порушень прав людей з проблемами психічного здоров’я і є однією із задач проєкту Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року.

За останні два роки в лікарню направили близько 10 хворих, які вчинили особливо тяжкі злочини. Один із найважчих випадків за останній час – жінка, яка отруїла власних дітей віком 2 та 9 років

Недавно міжнародна організація «Права людини у сфері психічного здоров’я – Глобальна ініціатива в психіатрії» FGIP бралася за реалізацію проєкту із реформування двох українських психіатричних лікарень, однак він був зупинений.

«Умови тримання психічно хворих людей в Україні стали більш людяними, однак у суспільстві ставлення до них змінюється повільно і більшість виступає за їх ізоляцію від суспільства, хоча особи з проблемами з психікою часто є жертвами, а не джерелом насилля», – сказав нідерландський правозахисник, виконавчий директор FGIP Роберт ван Ворен у Києві під час круглого столу Комітету з питань охорони здоров’я.

Ця міжнародна організація займалася реформуванням системи психіатричних лікарень у Литві, проводила переорієнтацію системи лікування людей з психічними проблемами з ізоляції на реабілітацію та соціалізацію.

На думку Роберта ван Ворена, в Україні для реформи психіатрії потрібно: навчання персоналу, запровадження системи оцінки ризиків і, виходячи з цього, організація трьох рівнів тримання психічнохворих.

Посередині кімната ізоляції, де хворих під час загострення стану можуть прив’язати до ліжка. Справа і зліва – пацієнти у звичайних палатах

Наказ МОЗ України від 20.03.2018 № 516 «Про затвердження спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги» визначив 6 спеціальних закладів в Україні для пацієнтів з вадами психічного здоров’я, які скоїли злочин. Серед них – Обласна психіатрична лікарня №2 у Підмихайлівцях на Івано-Франківщині. Ці 6 медзакладів мають стати судовими і надавати усі види стаціонарних режимів нагляду: суворий, посилений та звичайний.

Але насправді нічого не змінюється.

«Ми маємо певну практику, дуже тяжку і дуже сумну, – говорить головний лікар ОПЛ №3 Мирон Мулик. – Пацієнти, які вчинили тяжкі злочини і визнані неосудними, можуть перебувати у нас роками. Причому у загальнопсихіатричних відділеннях, бо немає окремих відділень запобіжних заходів. Закон про психіатричну допомогу і Кримінальний кодекс мають цю норму. Але вказується, що направлення на примусові медичні заходи регламентуються постановою Кабміну, а такої постанови досі немає».

У приймальному відділенні цілодобово чергують два охоронці. Переважно колишні військовослужбовці

Мирон Мулик вважає, що найкраще вирішення ситуації, яка склалася із такими небезпечними пацієнтами, – це створити окремі відділення запобіжного заходу при місцевих психлікарнях.

«Коли людина потребує лікування, а не покарання у в’язниці, то сам факт переводу в лікувальний заклад є позитивним. Звісно, якщо це дійсно хворий, а не той, хто вчинив злочин і грає хворого, – додає він. – Але ж переводити не у загальне відділення до інших хворих! Такі люди повинні бути відділені від загальної маси пацієнтів. А зараз для цього бракує саме правової бази».

Автор: Наталія Джулай

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 29

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...