Почерк великого майстра

Понищені, загублені і забуті… Випробування, що випали на долю творів українського сакрального мистецтва, годі й перерахувати. Запеклі бойові дії під...

19 Грудня 2020 Ступ'як Женя

Понищені, загублені і забуті… Випробування, що випали на долю творів українського сакрального мистецтва, годі й перерахувати. Запеклі бойові дії під час двох світових війн, пожежі, в яких шедевральні ікони безслідно зникали, а також цілеспрямоване переслідування з боку радянської влади. Втім, зруйнувати все комуністичному режиму не вдалося. Збереглися елементи головоломки – безіменні твори з втраченою історією, яка все ж відкривається із часом. Рано чи пізно виявляється, що це шедеври великого майстра, місце яким – у найкращих виставкових залах.

Приблизно так сталося і з іконою «Христос передає ключі апостолу Петрові», яка зберігається у запасниках Івано-Франківського краєзнавчого музею. Вона зображає момент з Євангелія від Матвія, де Ісус звертається до Петра:  «І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі!» (Від Матвія 16:18-19).

Це частина іконостаса, втім, інших елементів конструкції поки що відшукати не вдалося. Так само невідомо, звідки твір потрапив до фондів.

«Ікону «Христос передає ключі апостолу Петрові» я вперше побачив у реставраційній майстерні Миколи Канюса в 1993 році, коли він робив першу консервацію творів зі збірки Івано-Франківського краєзнавчого музею, – пригадує завідувач відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею, автор проєкту «Врятуймо скарби разом!» Валерій Твердохліб. – Після реставрації вона зберігалася у запасниках музею. Пізніше, перед виставкою у 2000-х роках, я провів консерваційні заходи, проте серйозних досліджень ніхто не робив».

Тривалий час працівники музею здогадувалися хіба про дату написання ікони – кінець XIX століття, а от імені художника, який створив реліквію, не знали.

«Відкриття, чия це робота, належить архітектору Андрію Савчуку. Коли він прийшов до музею на одну з виставок, то припустив, що це може бути твір Корнила Устияновича. Звідки він дізнався? Помітив схожість з іконостасом, який знаходиться в церкві Святого Архистратига Михаїла у селі Саджава Богородчанського району,– він авторства Устияновича», – розповідає Валерій Твердохліб.

Згодом цей здогад підтвердила завідувачка відділу українського мистецтва XIX – початку XX століття Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького Оксана Жеплинська: «Там немає підпису, але за авторським почерком ікону можна порівнювати хіба що із саджавським іконостасом. Зокрема, подібність бачимо у трактуванні сюжету, передачі образів персонажів, у колориті, а це схиляє до думки про авторство Корнила Устияновича».

Тривалий час працівники музею здогадувалися хіба про дату написання ікони – кінець XIX століття, а от імені художника, який створив реліквію, не знали

Корнило Устиянович – український маляр, письменник та публіцист XIX століття. Народився на Львівщині у 1839 році, освіту здобув у Віденській академії мистецтв. Фахівці називають його першим художником, який почав відроджувати національне мистецтво в Галичині, а от Устияновича як церковного маляра тільки починають відкривати світові, хоча у його доробку іконостаси і настінні розписи у десятках церков. Осягнути всю велич мистецької спадщини автора поки що важко – його сакральне малярство надто маловивчене, проте дослідники роблять перші кроки, щоб відкрити його для широкого загалу. У грудні 2019 року у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького презентували масштабну виставку творів художника, на якій експонувалася й ікона з Івано-Франківського краєзнавчого музею.

«Ми дуже мало знаємо про церковне малярство Корнила Устияновича, воно потребує досліджень, – каже Оксана Жеплинська. – Є окремі публікації, але ми не маємо ще цілісної картини. Церкви з його іконами є на Івано-Франківщині, Львівщині, на Буковині, проте ці твори ще не достатньо описані у наукових статтях. А скільки реліквій перемальовані або взагалі спалені… Проте ікони саджавського іконостаса, які до сьогодні завдяки церковній громаді села збереглися неушкодженими, дають нам можливість нарешті глибше відкрити Устияновича як церковного маляра, пізнати краще його почерк».

Корнило Устиянович, який мав академічну освіту, безперечно, орієнтувався на західноєвропейське мистецтво, але поєднував його із місцевими традиціями. Крім того, використовував у церковному малярстві теми з історії хрещення України-Русі, до прикладу, любив зображувати українських святих, таких як Володимир та Ольга.

Осягнути всю велич мистецької спадщини автора поки що важко – його сакральне малярство надто маловивчене, проте дослідники роблять перші кроки, щоб відкрити його для широкого загалу.

«Це академічне малярство, але сповнене піднесеного настрою. Устиянович наголошував на тому, що ікона має бути зрозуміла для простої людини, має будити у ній радісні відчуття, емоції, бажання молитися, вклякнувши перед образами святих. Його ікони відзначаються світлим колоритом, – аналізує Оксана Жеплинська. – А ще він трактував лики святих, надаючи їм типових рис свого сучасника. Лик Марії подібний до портрета сестри Устияновича, а лики Христа часто зображував з власними портретними рисами».

Тим часом ікона «Христос передає ключі апостолу Петрові» зі збірки Івано-Франківського краєзнавчого музею досі залишається загадкою. Для якого храму створив її Корнило Устиянович? Де решта творів з того іконостаса, адже очевидно, що реліквія була частиною великої конструкції? Нічого схожого у колекції музею більше немає. Дослідники припускають, що святиня, перед тим як потрапити до фондів, могла належати одній із церков Івано-Франківщини, які були знищені у радянські часи. Проте якій саме?

У Краєзнавчому музеї незабаром підготують виставку цього твору. Та шукатимуть інші реліквії, що можуть бути пов’язані з іконою «Христос передає ключі апостолу Петрові». Фахівці вірять, що ця історія матиме продовження. Адже почерк великого українського художника Корнила Устияновича можна впізнати без будь-яких додаткових представлень, тож рано чи пізно фрагменти пазла таки вдасться зібрати докупи.

Автор: Ольга Рега   

Стаття опублікована в журналі МІСТО № 33

*Передрук матеріалу дозволяється тільки за погодженням з редакцією.

Автори

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА у Telegram

Схожі записи

Загрузка...
Loading...