Авто, бронежилети та гумвантажі: як прикарпатець в Англії організував допомогу для ЗСУ. ФОТО
08 Квітня, 13:31
Поділитись статтею
Прикарпатець Дмитро Андрейчук із Коломиї упродовж трьох років проживає в Лондоні.
24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, він прокинувся о 6:00 від пропущених дзвінків матері й батька. З новин чоловік довідався, що у країні — повномасштабна війна, пише Суспільне.
“Я побачив пропущені виклики й зрозумів, що щось не так. Згодом у новинах прочитав про початок війни, тож цілий день моніторив ситуацію. У мене було відчуття безсилля: “Я нічим не можу допомогти”, — пригадує Дмитро.
Відтоді чоловік почав шукати варіанти, як можна стати корисним. Він скоординувався із місцевими перевізниками, щоб доправляти гуманітарну допомогу в Україну. Перший автомобіль завантажили речами, які закупили за свої гроші. Згодом почали долучатися й англійці.
“У мене були пакувальні матеріали, тож найперше я привіз їх. На третій і четвертий день ми вже повноцінно займалися волонтерською діяльністю: пакували підгузки, ліки, одяг та продукти. Перші дві фури ми заповнили на 22 тони кожну і відправили їх у Львів, у розподільчий центр. Щоб без проблем перетнути кордон, хлопці “вийшли” на посольство України у Великій Британії, виготовили документи, тому без проблем доправили допомогу в Україну”, — розповідає Дмитро.
У перші дні волонтери сортували та пакували гуманітарну допомогу до 3:00. Якось Дмитро побачив у соцмережі допис військового Євгена Карася про те, що ЗСУ потребує автомобіль. Оскільки в Україні чоловік займався автівками, зрозумів, що зможе допомогти армії автомобілями.
“Пакувати гуманітарку може будь-хто, а ось щоб купити авто, треба добре розумітися у цій сфері. Тим паче зараз, коли є шалений попит”, — каже волонтер.
Перший автомобіль для ЗСУ Дмитро придбав за власні гроші.
“Думав спочатку купити собі, але побачив, що потребує наша армія. Тому написав Євгенові Карасю, надіслав фото. Він дав контакти військового, якому ми передали це авто”, — розповідає Дмитро.
Але придбати автівки для потреб ЗСУ, каже чоловік, теж непросто, навіть для нього. Адже військовим не потрібні звичайні легкові автомобілі, а повнопривідні пікапи на дизелі.
“Я намагаюся кожне авто перевірити в сервісі й змінити мастило”, — говорить волонтер.
За словами Дмитра, найбільша проблема полягає в транспортуванні позашляховиків в Україну. Адже, щоб людина на пікапі поїхала до польського кордону і повернулася літаком в Англію, в середньому потрібно витрати 600 фунтів (орієнтовно 1 000 доларів США) на один автомобіль.
“Нам пощастило, адже нас знайшов місцевий чоловік Роланд. Він зі “своєї кишені” оплачує автовози, що дуже полегшує нам роботу. В один такий транспортний засіб можна завантажити п’ять-шість пікапів. Тому ми витрачаємо гроші лише на паром і солярку, це — приблизно 300 фунтів. Автомобілі веземо до Франції, а звідти автовоз їде до Польщі”, — розповідає Дмитро.
До Франції авто для військових чоловік везе самотужки. До 17 квітня волонтери планують передати ще 55 автомобілів.
“На кожне авто у нас є запит від конкретної військової частини. Я особисто знаю кожного бійця, який отримав автомобіль. І хоч займаюся цим щодня, мене одного не вистачає. Грошима вже допомагають, але немає такої кількості якісних автівок, щоб придбати й передати”, — говорить Дмитро.
У кожен автомобіль вантажать гуманітарну допомогу для цивільних – із цим проблем немає. Натомість, за словами волонтера, важче збирати допомогу військовим.
“Англійці більше допомагають цивільним людям. Тому за свої гроші ми періодично купуємо тепловізори, бронежилети, прилади нічного бачення. У нас тут є компанія, яка виготовляє броньовані автомобілі, то із запасу сталі, яка була на складі, ріжуть бронеплити під бронежилети”, — розповідає чоловік.
Дмитро Андрейчук каже, англійці підтримують Україну, тому допомагають, хто чим може. Він переповідає історію про місцевих Ніка й Люсі, які опублікували оголошення про продаж автомобіля за 3 000 фунтів. Однак, коли вони дізналися, що авто хочуть придбати для потреб ЗСУ, зробили знижку на 800 фунтів (1 150 доларів).
“Причому Нік сказав: “Якби я був багатшим, то я б це авто подарував. Але наразі все, що можу, — зробити ось таку знижку”. Була також історія, коли на стоянці у Франції до нас підійшов чоловік. Він запитав, чи ми — в Україну, і коли почув “так”, то дістав із гаманця усі гроші, які мав, і віддав”, — переповів Дмитро.
Поділитись статтею
