Мед Атлант

Хто співпрацював з окупантами має відповідати. Щоб виявити колабораціоністів на звільнених територіях доведеться перевірити всіх – Оксана Савчук

У перші дні війни народні депутати стали єдиною командою і згуртовано працювали. Проте, були й такі, які ще до початку вторгнення втекли за кордон, але їхні прізвища і досі не оприлюднені, – каже народна депутатка України Оксана Савчук, – і додає, – відповідальність за свої дії має нести кожен, як депутати, які втекли, так і прості українці, що співрацювали з ворогом на окупованих територіях. 

Деякі народні депутати за день до війни втекли за кордон. Ці списки і досі не оприлюднили

Пані Оксано, чи можна сказати, що війна зробила з депутатів Верховної Ради одну команду? 
На старті війни одразу проявилися ті, хто не мав страху, а навіть якщо й мав, то почуття відповідальності переважило. Для мене, це люди, які приїхали на перше після 24 лютого засідання Верховної Ради, на друге, на третє. Я дуже хочу, щоб після війни відкрили реєстрації, щоб можна було подивитися, хто насправді був у ті дні у парламенті. Бо повірте, я бачу зараз багато людей довкола, які розказують бозна що, але на першій сесії їх не було. Я не пропустила жодного засідання і після 24 лютого ми були в Києві . Проте, насправді, єдність така була, наприклад, депутати з Прикарпаття від різних партій ми разом їхали в Київ у ті дні і разом поверталися, з різними пригодами по дорозі. Зараз ситуація трішки змінилася, але на старті так, ми були єдиною командою.

Наскільки комфортно вам працювати в одній залі з народними депутатами, які були в ОПЗЖ, а зараз перейшли в інші групи?

Я хочу тут розставити чітко акценти, щоб всі наші читачі зрозуміли, що відбувалося. Частина народних депутатів від ОПЗЖ втекли за кордон і досі не повернулися і проти них не має порушених жодних кримінальних справ, а таких депутатів потрібно позбавляти мандатів, і ми могли б прийняти такі рішення. До речі, я написала запит, щоб оприлюднили прізвища тих депутатів, які втекли з України, але цього ніхто не робить. Знаєте чому? Тому шо там не тільки депутати від ОПЗЖ, але й від інших партій, в тому числі провладної партії і це може вдарити по репутації. Друге, у нас справді є партія, яка була проросійською, колаборантською, вона має рішення суду про заборону. А самі люди, які були в цій партії, вони сьогодні створили у Парламенті дві групи, перша – це платформа “За мир”, яку очолює Бойко, а друга група – “Відновлення України”, куди ввійшли депутати, які балотувалися і від “Слуги народу”, а потім перейшли, і залишки ОПЗЖ. Яка моя позиція? Вона дуже проста, я подала відповідний законопроект, який наробив дуже багато шуму і мені дуже багато колег телефонували, особливо ті, які підпадають під люстрацію і казали чим я так незадоволена в час війни і чому я хочу їх люструвати? Бо я вважаю, що дуже важливо для влади – очищення, але очищення не від партій, а від особистостей. Тому я пропоную людей, які були в складі  партій комуністичних, соціалістичних, партії регіонів, опзж, партії шарія та інших дрібних політпроектів, позбавити права балотуватися в ради та працювати на держслужбі 10 років. Я переконана, що краще пожертвувати кількома людьми в партії заради того щоб очиститися.

Щоб виявити зрадників на територіях, де була окупація, доведеться перевірити всіх

Зараз Україна звільняє окуповані території, і як це не прикро, але там знаходилися люди, які співпрацювали з окупантами, чи є сьогодні закон, де прописана чітка відповідальність за колабраціонізм?

Ще у 2019 році, я зареєструвала законопроект, який передбачав відповідальність за колабораціоніз, насамперед, про введення такої статті в кримінальний кодекс, тоді в 2019 році більшість моїх колег взагалі ставилися негативно до цього закону, особливо такі як мій антипод Бужанський, та інші. Вони говорили, що не потрібно піднімати минуле, люди в складній ситуації. Але, сьогодні ми розуміємо, що якби закон про колабораціонізм був прийнятий у 2019 році, ми б уже мали розуміння як він працює і змогли б його вдосконалити. Бо сьогодні є проблема довести ці справи до суду, поки збирають матеріали все дуже затягується. А тут я переконана, має бути термін за який має бути винесений вирок, оскільки це є пріоритетом під час війни, то можна собі дозволити це ввести, бо цього вимагає українське суспільство. Зараз обговорюються в комітетах ВР різні варіанти, а що ще зробити з колаборантами, як з ними вестися. Ви питаєте про тих, хто на окупованих територіях співпрацював, механізми впринципі є, ми живемо в умовах військового часу і він передбачає дуже швидкі рішення. Питання лише в тому, що дуже багато людей досі живуть бюрократичним мисленням. Вони думають, ну я сьогодні прийму швидке рішення, воно буде правильним, а після перемоги до мене прийдуть перевірки, то краще зараз нічого не робити. І сьогодні гальмується дуже багато стратегічних питань саме через цю бюрократію у владі.

Яка у вас є інформація, як в народного депутата, і що з того можна оприлюднювати, чи все ж таки поширена була співпраця з окупантами чи це поодинокі випадки?

Коли 24 лютого зайшла велика кількість диверсійних груп на територію Київської області, вони зіткнулися з масовим спротивом населення. Були поодинокі люди в прикордонних селах, яким ніби байдуже, вони дивилися російське ТБ, і це така інертна маса зазомбованих людей, вибачте, як в народі називають вата, але їх дуже мало було, загалом населення чинило масовий спротив, і це ми бачимо по кількості вбивств і катувань. Інша історія звичайно на Сході, там таких людей значно більше, і в них принцип один: вони казали, що вони просто не хотіли війни і чому вони мають тут страждати, вмирати від бомб, якщо можна домовитися. Тому на східних теренах людей, які здавали позиції військових, наприклад, було набагато більше. Наприклад, наші військові розповідали, навіть, якщо вони заходили до когось з місцевих попросити води, то все одно міняли одразу позицію, щоб перевірити чи їх не здали і чи не полетять на те місце снаряди. Водночас, ми знаємо, що дуже багато колаборантів, вони без суду і слідства загинули, бо партизанський рух працює, працює ССО. Загалом чимало людей мали певні страхи і перейшли на бік ворога, що потрібно щоб цих людей виявити, насамперед хочемо ми того чи ні, але ми зобов’язані всіх тих люлей які були в окупації перевірити. Це наша безпека на майбутнє. Без перевірки, обов’язково заховаються ті, які захочуть зрадити наступного разу, як тільки з’явиться така можливість.

Чи підтримуєте ви ініціативи ваших колег дозволити чоловікам, за певних обставин, по роботі чи по бізнесу виїжджати за кордон, наприклад, як пропунували, під заставу 200 тисяч гривень?

Я почну з іншого боку. Мене часто запитують чи введе Україна відповідальність щодо тих чоловіків, які, коли почалася війна перебували за кордоном і не повернулися? Чи вони потім не матимуть проблем з законом? Ні, такий законопроект ВР точно не буде розглядати, він не буде діяти. Тепер, що робити з чоловіками? Насправді, варіантів було багато, бо війна вже майже 7 місяців, у нас є чоловіки які мають бізнесові стосунки за кордоном, тому є проблема як їм виконувати свої зобов’язання перед міжнародними партнерами. Уряд подав постанову про так званий, як я називаю «офіційний викуп»: 200 тисяч ти кладеш на рахунок в банк і, якщо ти не повернувся їх забирає держава, якщо повернувся то гроші твої. Я не підтримую такі речі, це так і військовий може сказати, а можна я заплачу 200 тисяч і не піду на фронт. Я прихильник дуже чітких правил одних для всіх. Якщо ми беремо 200 тисяч застави, то це ми вже розуміємо, що вони купують собі втечу. Саме тому прем’єр відкликав цю постанову через тиждень, бо зрозумів що ситуація трактується неоднозначно. Хоча, з іншого боку часто буває так, що за тиждень ця постанова свою функцію виконала, і той хто мав поїхати – поїхав. Можна знайти спосіб поїхати за кордон, якщо людина має відтермінування з військомату, має реальну потребу, і готова надати всі необхідні документи.

Зруйновану інфраструктуру в Україні будемо відбудовувати кілька десятиліть

Ви працюєте в Комітеті ВР з питань транспорту та інфраструктури, чи можете спрогнозувати  скільки років доведеться Україні відбудовувати все, що зруйнував ворог?
Так як після другої світової війни, років 30 відбудовували. Якщо ми говоримо про залізничне полотно, то це приблизно 5 років на відновлення. Якщо ми говоримо про інфраструктуру перевезення через море, то це ще один виклик, це тема на окрему передачу, коли ми будемо говорити про проблеми Чорного моря, третє це потрібно мінімум 10 років, щоб ми розвинули залізницю через Польщу і сусідів, а нам доведеться це робити. Тобто я міряю від 10 років, 20 років і це небагато. Ми відновимо і повністю знищені і спалені міста, а таких сьогодні немало, єдине, що коли ми після перемоги захочемо дуже поїхати на Чорне море, то треба ще десь 5 років зачекати, щоб його розмінували. І третє, це людський ресурс, наскільки нація буде готова консолідуватися навколо відбудови держави. Навіть поступившись інколи власним добробутом, треба буде вирішувати чи буду я тут працювати за менші гроші чи в Польщі – за більші. Тому це буде і від нас теж  залежати.

І насамкінець, скільки триватиме війна, коли українці святкуватимуть перемогу?
До речі, мене люди часто це питають, бо вважають що народні депутати знають більше. Але, як кажуть мої бойові побратими, перемога буде тоді, коли український прапор буде на площі в москві. Тоді це буде перемога, коли наші діти не будуть знати, що таке війна. Але, сьогодні ми бачимо, що війна в Україні буде трохи довгою, нам треба набратися терпіння, нам треба не з’їсти один одного тут всередині, бути мудрішими, бо ворог цього чекає. Перемога не буде швидка, як на мене, але вона буде однозначно.

 

Відтепер читайте найважливіші новини МІСТА.у Telegram

Loading...