З вірою у перемогу

Боротьба за перемогу нині відбувається не лише на фронті. Кожен має бути максимально корисним на своєму місці – волонтерити, працювати, підтримувати економіку. На посту і нотаріуси. Про те, яку надважливу роль вони сьогодні виконують, як змінилася робота у час війни та що допомагає залишатися вірним професії, говоримо із приватним нотаріусом Наталею ЧІПКО.

Наталю, розкажіть, що спонукало обрати для себе таку відповідальну професію?

Бажання допомагати людям і цікавість до розв’язання проблем. Юриспруденція має дуже багато напрямків. Здобувши юридичну освіту, ти можеш обрати професію адвоката, судді, прокурора, слідчого чи нотаріуса. І моя – не менш важлива і цікава, ніж усі інші. А ще це гармонійна посада для жінки. Мені завжди хотілося рухатися вперед, розвиватися та вдосконалюватися. І тут я маю цю можливість. У нотаріаті я вже 20 років і не уявляю для себе кращої роботи: цілком задоволена своїм статусом, переконана, що на правильному шляху, допомагаю людям і вирішую їхні проблеми.

Як вплинула на роботу нотаріусів повномасштабна війна?

Ми почали ще більше працювати. У перші дні – буквально 24 на 7 і практично без вихідних. Багато людей виїжджали, переживаючи за майбутнє своїх дітей, тож їм потрібен був дозвіл на виїзд. Зрозуміло, що доступ до державного реєстру нерухомості був повністю обмежений, тож будь-які дії з майном були неможливі, але і без цього роботи більш ніж вистачало. Кожен, хто хоча б раз у житті мав справу з оформленням документів, добре розуміє, наскільки важливою є роль нотаріуса. Йдеться ж і про посвідчення довіреності фізичних осіб, заповіти, свідоцтва про право на спадщину та безліч інших нотаріальних дій. Тож головне завдання було – бути ефективним на своєму місці.

В умовах воєнного стану ми уже живемо більш як пів року, що змінилося? З чим сьогодні звертаються люди?

На жаль, війна вивела на перший план питання про відкриття та ведення спадкових справ. Таких звернень дуже багато. Що важливо – раніше із заявами про прийняття спадщини необхідно було звертатися до нотаріуса у встановлений законом термін, а на час дії воєнного стану цей строк збільшений та внесені зміни щодо можливості місця заведення спадкової справи. Адже маємо дуже багато внутрішньо переміщених осіб, які приїхали з окупованих територій чи рятувались із місць бойових дій. Що стосується нерухомості, реєстри відкриті, і ринок поступово відновлюється. А ось питання оформлення дозволу на виїзд неповнолітніх і досі залишається актуальним. Ми продовжуємо працювати. І не просто виконуємо свою роботу, але й усіляко підтримуємо тих, хто до нас звертається.

Тобто доводиться бути ще й трішки психологом?

Так. У мене дуже багато таких болючих історій. Приходять батьки, чиї діти загинули, захищаючи Україну, і у мене серце розривається від їхніх сліз. Буває, що й коли вони йдуть, доводиться зачинятись і самій приходити до тями. Але намагаюся підтримувати їх і працювати далі. Буває, що й безкоштовно надаю послуги військовим чи переселенцям. Для нас усіх це непростий час і сильний стрес. Але тримаємося.

Що допомагає не опустити рук?

Мене не покидає спорт. Я вже 8 років займаюся йогою. І можливо якраз оці медитації дають мені трохи спокою і сил. Також, звісно, підтримка моїх рідних, розуміння того, чому я віддаю усю себе роботі. І вдячність людей: дуже приємно, коли до тебе повертаються знову і знову. Та найбільше мотивує рухатися далі все-таки віра – віра у наших людей та Збройні сили України. Саме тому я нікуди не виїжджала і не збираюсь. Завдяки вірі у перемогу ми усі й тримаємось. Це наша країна, і ми все здолаємо.

Два десятиліття у нотаріаті – це чималий досвід, а чи не закрадалась коли-небудь думка змінити професію?

Ні, це точно моє. До повномасштабного вторгнення я задумувалась над тим, що хотіла б спробувати себе у акторстві чи індустрії моди. Але сьогодні я чітко розумію, що на своєму місці. Я завжди хотіла допомагати людям, і зараз у мене є ще більше можливостей для цього. Війна чітко розставила всі акценти, перевернула нашу свідомість, і я вкотре переконалася, що нічого змінювати не буду. Я ефективна тут.