З повагою до бджіл, або Мед, який робить священник

У Старі Кривотули, що в Тисменицькій ОТГ, часто приїжджають люди. По мед до місцевого священника. Він каже, що бджільництво – це не тримати корову чи свиней. Це філігранна справа – то треба любити. Бо добрий мед робиться тільки з душею.

Словами важко пояснити

Священник і шкільний вчитель Олег Богак свою пасіку заснував сім років тому. Цією справою займалися ще його прадід і тато. Досі зберігся один батьків дерев’яний вулик, він хоч і непрактичний, важкий, але залишається як реліквія.

Священник каже, що пасіка – це його віддушина: аромат меду, гул бджіл – словами важко пояснити. Любив то з дитинства. А бойове хрещення пройшов у студентські роки: коли знімав рій, його покусали пів сотні бджіл. Добре, що лікарня була поруч.

Позаторік отець Олег отримав 415 тисяч гривень на розвиток сімейної пасіки. Гроші дісталися у рамках проєкту підтримки малого та середнього бізнесу однієї з українських торгових мереж.

«Того дня ми з дружиною у франківському супермаркеті купували облицювальну плитку, – розповідає Олег Богак, – зареєстрували чек для участі в проєкті. Через деякий час зателефонували і повідомили, що я увійшов до фіналу й маю представити свій бізнес. Пасіка не була моїм бізнесом, просто хобі. З 20 учасників п’ятеро виграли. Офіційно я виграв 415 тисяч, але за мінусом податків взяв 320 тисяч».

За ці кошти чоловік придбав легкі поліуретанові вулики, спеціальні костюми, нові бджолородини, обладнання для пакування вуликів, димарі, механічну медогонку, яку переобладнали на електричну.

А ще купив бджолоплатформу – спеціальний причіп, за допомогою якого можна вивозити одночасно 36 вуликів у місця, де багато рослин-медоносів.

Тут багато науки

У Старих Кривотулах медодайна база слабенька. Колись меду за сезон брали багато, бо в селі у кожному дворі була липа. А одне 50-річне дерево липи дає приблизно відро меду. Поступово їх повирізали, роблячи коло хати сучасний ландшафтний дизайн. Лишилося не більше як три десятки.

Тому в період медозбору вулики – на кочівлі. Тобто з початку травня і до другої половини серпня бджіл удома немає. Всі вулики вивозять у поля та ліси.

«Починаємо з ріпакових полів – у травні якраз цвіте, – пояснює пасічник. – Далі переїжджаємо на акацію. Потім час липи. І тоді – до лісу на малину-ожину, на буркун. У лісі завжди є що збирати. Стараємося знайти таку місцину, аби неподалік ще й були соняшники».

Каже, щоразу доводилося домовлятися з господарями полів. Але цьогоріч самі аграрії вже почали запрошувати пасічників і навіть платили незначні дотації за кожну бджолородину, яка перебувала на їхньому полі. До речі, у Західній Європі саме так це і працює, адже бджоли запилюють культури, а отже, збільшується врожайність.

Раніше на таких кочівлях вулики пильнував або охоронець, або сам Олег Богак – жив там у наметі. Тепер уже використовує електронних сторожів і фотопастки. Та й кожен вулик має свій GPS. Але раз на тиждень туди все одно треба приїхати – обслужити.

«Знаєте, то можна розповідати кілька днів без упину, – сміється Олег Богак. – Є повно різних нюансів, бо бджільництво – це не тримати корову чи свиней. Це філігранна справа. Тут багато науки».

У міру покусані

Зараз у пасічника 56 бджолосімей. Зі своїми бджолами священник обходиться по-чесному. Все, що бджоли принесуть у магазинний корпус вулика, – то є його. А мед, який у гнізді, – їхнє. Бо ж багато пасічників забирають увесь мед, а бджолам дають цукровий сироп.

«Спочатку бджоли збирають нектар, далі переробляють його в мед, вивітрюючи звідтіля всю вологу за допомогою помахів крил, – пояснює отець Олег. – Така собі вентиляція кожного вулика. У цей час аромат на пасіці – неймовірний. Далі готовий мед бджілки починають запечатувати восковою кришечкою – це означає, що мед зрілий і пасічник вже може його качати».

Цікаво, що кожна бджолосім’я має свій характер. З одними можна працювати без захисної маски – такі миролюбні, а інших навіть відкрити важко – люті-прелюті. Але, як правило, ті, що люблять кусати, приносять найбільше меду.

Пасікою займається вся сім’я. Дружина Мирослава допомагає відкачувати мед і годувати бджіл. Двоє синів теж завжди під рукою.

«Наша сім’я покусана в міру і регулярно, бо від бджіл не втечеш, – сміється отець Олег. – Зате хворіємо рідко. І я переконаний, що це не випадковість. Але навіть коли кусає бджола, мені стає її шкода, бо ж бідолаха одразу вмирає».

Цього року священник зібрав пів тонни меду. Це не є багато. Частину отець віддає на фронт і для сиротинців.

Мед зараз подорожчав, як і більшість усього. Передусім через ціну на паливо, а ще цукор дуже підскочив у ціні: два роки тому мішок коштував 500 грн, а тепер вартість дійшла аж до 1500. А без цукру взимку ніяк – самого меду не вистачає для годівлі бджіл.

«Але ж ти не будеш це пояснювати кожному, хто приходить по мед, – говорить Олег Богак. – Люди, хоч і купують, але жаліються, що дорого, та я принципово не дискутую. Розумію і людей. Зараз часи такі – нікому не легко».

Чому не ковбасу?

Священник каже, що добрий мед можна визначити за вагою. Літр має важити не менше як 1300 г. Також справжній мед з ложки спадає каскадом, а не ллється, як вода. А ще він повинен кристалізуватися, причому кожен мед має свій період. Найшвидше кристалізується мед з соняшника – до двох тижнів, тому часто люди думають, що там намішаний цукор.

На пасіці священника найбільше змішаних медів. До прикладу, мед лише з акації, який вважається дуже цінним, взяти важко, бо період її цвітіння – короткий, а насадження – негусті. Та ще й часто дощить у травні.

Мед з ріпаку називають українським пломбіром – на смак і на колір, як морозиво.

«Нам удома найбільше смакує лісовий мед – розкішний букет ароматів. Причому щоразу вдається новий мікс, – каже отець. – Наприклад, цього року бджоли кочували в лісі, що поруч з полями гречки і соняшників. Удався неймовірний смак».

Для свого меду використовує лише скляну тару. Хоч це і дорожче, але для пасічника то є принципово: натуральний мед хоче скла, а не пластику, навіть харчового.

У домі священника мед постійно на столі. Дружина додає його до багатьох страв. За рік споживають приблизно 10 літрів.

«Мене не раз питали: «Як так сталося, що ти вибрав бджіл? Чому, наприклад, не магазин, трактори чи ковбасу? Чому бджоли?» – усміхається отець Олег. – Бо в мене то від прадіда. Розумієте, це на генному рівні. Він також любив мед і любив молитися».

Лимонад з медом

З лимона зрізати шкірку, але тільки жовту. Білу – не чіпати, бо вона дає гірчинку. Коли вода закипіла, кинути туди жовту шкірку. Кип’ятити 5 хв. Додати сік з чотирьох лимонів. Для аромату – трохи меліси чи м’яти. Коли напій вистигне, додати туди мед – за смаком.

Салат з медовим соусом

Листя салату, рукола, фета, помідори чері – все змішати. Для соусу: 1 ст. л. меду, 1 ст. л. соєвого соусу, 1 ст. л. французької гірчиці, олія.

Курячі крильця з медом

Курячі крильця посолити, поперчити. Замаринувати в соєвому соусі і меду. Пекти в духовці. Крильця вдаються соковитими, хрусткими і з гарним кольором.

Natural food. Delicious honey in a jar

«Медова» качка

Качку натерти сіллю і перцем. Усередину покласти порізані яблука зі шкіркою. Найкраще брати ті, що з кислинкою. Змішати 2 ст. л. меду і 2 ст. л. міцної гірчиці. Цією сумішшю натерти качку. Покласти в рукав і випікати в духовці.

Торт «Медівник»

Для коржів:

яйця – 2 шт.,

мед – 2 ст. л.,

цукор – 1 скл.,

мука – 500 г,

масло – 50 г,

сода – 1 ч. л.

Для заварного крему:

молоко – 500 мл,

яйця – 2 шт.,

мука – 2 ст. л.,

цукор – 150-200 г,

масло – 100 г,

ванільний цукор – 1 пакетик.

Спочатку приготувати медові коржі. У каструлю вкинути яйця, цукор, масло, мед і змішати. Поставити каструлю на невеликий вогонь, помішувати масу до повного розчинення кристалів цукру. Додати соду – маса почне пінитися і збільшиться удвічі. Інтенсивно перемішувати і тримати масу на вогні ще пів хвилини.

Зняти каструлю з вогню і потроху домішувати просіяне борошно. Спочатку тісто буде рідким і гарячим, замішаємо його ложкою – воно поступово почне густіти. Далі місити руками. Повинно вийти м’яке, не дуже круте тісто.

Поділити його на 8 рівних частин, сформувати кульки, обсипати їх мукою, щоб не засохли, накрити харчовою плівкою і покласти в холодильник.

Готуємо заварний крем. У невеликій каструлі з’єднати борошно, цукор, ванільний цукор, яйця та збити вінчиком в однорідну суміш. Додавати помалу молоко і добре розмішувати масу до однорідного стану.

Поставити на невеликий вогонь. Безперервно перемішувати молочну масу, особливо на дні каструлі, щоб не утворилися борошняні грудки. Як тільки заварний крем загусне і почне закипати, зняти з плити.

У гарячу заварну масу додати м’яке масло, розмішати до повного розчинення масла. Охолодити крем до кімнатної температури.

Тепер до випікання медових коржів. Дістати по одній кульці тіста із холодильника. На посипаній мукою поверхні або прямо на пергаментному папері для випічки тонко розкачати медові коржі.

Перенести корж на лист з пергаментним папером і на ньому ж випікати в попередньо розігрітій до 180°С духовці до золотистого кольору. Час випікання і температуру потрібно пристосовувати до кожної духовки індивідуально.

Відразу після випічки зверху на гарячий корж покласти тарілку або форму потрібного діаметру і обрізати його, оскільки інакше, вистигаючи, він стане твердим, кришитиметься і ламатиметься.

Обрізки не викидати: вони знадобляться для посипання боків та верху торта.

Так випікати решту медових коржів.

Охолоджені коржі змастити заварним кремом: боки і верх. Далі рясно посипати подрібненими в блендері залишками від коржів.

Медівник на кілька годин помістити в холодильник – для просочення.

Наталя МОСТОВА