Військовослужбовець розповів Суспільному, як потрапив в інженерно-саперне відділення ЗСУ і як гумор додає наснаги бійцям на передовій.
Сергій Люлька служив сапером у 102 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ.
“Ніколи не забуду той дзвінок сина у січні 2023 року. Я якраз збирався їхати до них у розташування, везти необхідне. Сергій мені зателефонував і сказав: “Тату, скасовуй свою поїздку. Я — у госпіталі, але зі мною все добре”, — згадує батько Сергія Олександр Люлька.
Порятунок командира
Як виявилося згодом, Сергій з командиром на псевдо Лео 23 січня 2023 року ішли на бойове завдання.
“Ішли посадкою вдвох: він — перший, я — за ним. І не побачили розтяжку протипіхотної міни. І командир її “зірвав”. Вона біля нас розірвалася: ми порозліталися хто куди. Я впав на плечі, відчув сильний головний біль”, — згадує боєць.
Сергій отримав другу контузію й уламкове поранення, але залишився при свідомості. Коли дим від вибуху розсіявся, чоловік побачив, що командир лежить на животі.
“Перевернув, побачив, що там відірвана стопа, далі — сильна кровотеча під коліном. Я наклав йому турнікет. Як тепер пам’ятаю: три обороти, закрутив і написав годину — 10:04. Це — в пам’яті, не забуду ніколи. Далі почав шукати рації, бо все порозліталося, що було на мені. Знайшов рацію, викликав евакуацію. І пробував командира дотягнути до позиції”, — пригадує військовослужбовець.
Виявилося, що у командира — поранені обидві ноги. Сергій надав йому необхідну першу допомогу, зупинивши кровотечу, і виніс до місця евакуації.
“Спочатку пробував його класти на одну ногу. Він почав кричати, що нога болить. Не зрозумів, чому. А потім побачив, що з правої ноги — “желе”. Зняв з нього усе, що міг, почав тягнути. Згодом підійшов ще один хлопець. І ми вдвох командира винесли”, — каже Сергій.
Бійці винесли побратима до місця евакуації й перевантажили в медичне авто.
“Я не бачу в цьому героїчного вчинку. Це — робота”
“Зробив те, що мав зробити. Я не бачу в цьому героїчного вчинку, як ви кажете. Це — робота. Я знаю, що він зробив би так само. Будь-хто з моїх хлопців зробив би так само. Поводитися в тій ситуації якось інакше — варіантів не було”, — каже Сергій.
Зараз командир закінчує реабілітацію. Йому поставили два протези.
“Слава Богу, вже ходить. Йому ампутували ліву ногу вище коліна, праву — врятували. Я до командира приїжджав у госпіталь, коли він там лікувався. А тепер він повернувся додому. Зараз ходить вже без милиць, з паличкою. Покульгує трохи. Ми постійно спілкуємо з ним. Я збираюся до командира в гості”, — розповідає боєць.
Коли Сергій проходив реабілітацію вдома, йому зателефонували з військової частини: “Сергію Олександровичу, хотіли б вас бачити в частині. Просив командир батальйону”.
Коли він прибув у військову частину, йому вручили медаль “За відвагу”.
“Дуже вдячний командиру батальйону за увагу. Було дуже приємно і неочікувано. Не сподівався. Медаль медаллю, але головне, що всі живі-здорові, і мій командир зараз ходить. Хотів би подякувати своїм побратимам, що мав честь служити з ними”, — каже Сергій.
“Не брали, тому що був комісований, але я таки свого досяг”
До лав Збройних сил України Сергій Люлька вступив у березні 2022 року. Служив сапером у 77 батальйоні 102 окремої бригади.
“Ходив у військкомат, щоб взяли добровольцем. Не брали мене, тому що я був комісованим. Перекомісії не підлягав. Але я таки свого досяг”, — каже Сергій.
Увечері 9 березня 2022 року до Сергія зателефонував знайомий: “Нам потрібна людина в інженерно-саперний взвод. Підеш?” Сергій одразу погодився, лише запитав, коли й де потрібно бути.
Чоловік зібрав речі. Нікому про те, що він їде у військову частину, не сказав. Тільки дружина знала. Вже з частини подзвонив батькам, щоб вони приїхали на присягу.
“Нас навчили, і ми поїхали на схід: одразу — в Донецьку область, згодом — у Харківську, потім – у Запорізьку”, — згадує Сергій.
На передовій боєць не припинив вдосконалювати навички сапера. Навчався на додаткових курсах, “майстер-класах” від досвічених саперів.
“У нашому взводі був старший сапер з досвідом АТО, справді досвідчений спеціаліст у цій справі. Я таких більше не знаю. Він багато нас навчив. Також ми самотужки шукали інформацію, друкували літературу, вичитували. Це — така дуже цікава професія. Якщо голова працює і є фантазія, все вдається без проблем, і результат дуже хороший “, — каже Сергій.
“Нас обстрілюють, а ми лежимо, сміємося, аж заходимося”
Сергій вважає, що для сапера важливо не піддаватися паніці.
“У голові: не панікувати, все буде добре, ти знаєш, що робити, як діяти. Ти знаєш, як себе поводити, якщо там щось летить. Чуєш “вихід”, рахуєш секунди, чуєш свист — все добре. Якщо не чуєш свист — значить летить на тебе, лягай. Все — проста математика”, — пояснює Сергій.
З його слів, робота сапера — це постійні виїзди: щось треба докладати, щось міняти. Сапери не тільки розміновують-заміновують, а й ходять на завдання з розвідкою, виконують інженерні роботи.
“Це сприймається як робота. Ми виходили “на роботу”. Ми не йшли на службу”, — каже Сергій.
Сапер повинен добре розуміти, де він ставить міну, на якому напрямку, як її приховати, як провести кабель, щоб його не перебило. Також сапери переробляють снаряди для “скидів” з дронів.
“Потрібно постійно “включати” голову, постійно вигадувати, постійно знаходити якісь нестандартні рішення”, — розповідає Сергій про роботу.
Він вважає, що сапер насамперед має бути спокійним, врівноваженим, якого неможливо вивести зі себе.
“Припустімо, ти знімаєш якусь розтяжку, і якщо десь перенервуєшся, рука затруситься — все. По-друге, сапер має мати холодний розум, щоб розумів, що він знає і що може зробити. По саперці побачив: якщо ти не впевнений стовідсотково, що можеш це розмінувати, — не берися. Краще встановлюй “накладний заряд”, підірви та й все”, — каже Сергій.
Він додає, що на фронті важливо зберігати почуття гумору. На передовій це рятує, навіть, якщо це — чорний гумор.
“Бували випадки, коли нас просто “накривали” в посадці. І ми лежимо, переглядаємося один з одним і починаємо сміятися. Нас обстрілюють, а ми лежимо, сміємося, аж заходимося. Так якось простіше, ти вже менше хвилюєшся. Страшно, але не так уже сильно”, — згадує Сергій Люлька.
“Нам багато років це все треба буде розміновувати”
Проблема розмінування території України — на роки після закінчення війни, говорить Сергій. Наприклад, у Київській області бойових дій немає понад рік, але досі є випадки, коли люди, які йдуть у ліс по гриби, підриваються на розтяжках. Також знаходять невикористані снаряди.
“На жаль, буде ще багато втрат, я вважаю. Зокрема, серед фермерів, які оброблятимуть поля, людей, які будуть ходити в посадки за грибами-ягодами. Мінувань багато, нам дуже багато років це все треба буде розміновувати”, — говорить Сергій.
“Хлопцям потрібна допомога. Їхня сила — це наша безпека”
Військовослужбовець зараз перебуває вдома. Він проходить реабілітацію. Проте не забуває про побратимів, допомагає їм. Вважає це першочерговим завданням для себе.
“Чим треба займатися, коли ти тут, в тилу, — допомагати армії. Мене не було вдома 13 місяців. Повернувся і бачу, що трохи все не так, відколи я поїхав на війну. Все змінилося. Зменшилася допомога цивільних армії. Тому намагаюся “за дзвінком” постачати своїх побратимів автівками, запчастинами”, — каже Сергій Люлька.
Його побратими з 77 батальйону 102 бригади потребують дронів, автомобілів, зарядних станцій. Сергій закликає всіх долучатися до зборів грошей для бійців.
“Хочу всім нагадати: війна йде, вона не закінчується. Хлопцям потрібна допомога. Їхня сила — це наша безпека. Поки вони працюють, ми маємо можливість тут стояти, розмовляти, хтось — відпочивати, хтось — працювати, займатися своїми справами. Але все має свою ціну. За це треба платити. Інакше не буде”, — каже Сергій.
