В Івано-Франківську приблизно сотня людей вийшла на мирну акцію, щоб підтримати військовополонених.
На початку заходу вони перед Франківським драмтеатром виконали гімн України, пізніше вишикувалися уздовж вулиці Незалежності, передає Суспільне.
Учасниця акції Марія Стасишин розповідає: вона — сестра оборонця Маріуполя, який 22 місяці перебуває в російському полоні. Дівчина каже: востаннє спілкувалася з братом 15 квітня 2022 року. Пізніше інформацію про нього дізнавалася від звільнених з неволі.
“Усе, що ми знаємо, — це де він перебував у полоні станом на червень 2023 року. Зараз звільнені з неволі кажуть, що брата не бачили й не можуть мені сказати про його місце утримання і стан здоров’я. Тому ми виходимо щонеділі на ці акції, щоб світ, суспільство почули нас, аби не забували, що наші рідні в полоні”, — говорить Марія Стасишин.
Участь в акції взяла й Лариса Яростюк — мама військовослужбовця 10 окремої гірсько-штурмової бригади, який 21 місяць тому зник безвісти під час бою. Жінка розповідає, що до того її син воював три місяці. Аби захищати Україну, він повернувся з-за кордону.
“Він зник ще з 15 військовими в один день і про жодної звістки немає. Нічого не знаю, але вірю, що син живий, і чекаю на нього щодня. Я майже ніколи не пропускаю такі акції. Виходимо, щоб влада й інші люди не забували про нас. А ще мені так спокійніше. Приїде син і спитає: “Мамо, що ти робила, ти хоч не забула про мене?” А я скажу, що не забула”, — говорить Лариса Яростюк.
Франківка Мар’яна Турів, яка також прийшла до Франківського драмтеатру, каже: у неї немає родичів у російському полоні, однак вона відвідує такі акції, аби привернути увагу до полонених українських бійців.
“Це — важливо, незважаючи, чи є в нас родичі в полоні, чи ні. Ми маємо пам’ятати, бо це — проблема всіх українців. На плакаті, який принесла зі собою, я написала “Не мовчи! Полон вбиває!”, бо умови, в яких перебувають полонені — це і тортури, і голод. Що довше військові перебувають у неволі, то більше ризиків для їхнього життя і здоров’я”, — говорить Мар’яна Турів.
